Постанова

від 19.03.2019 по справі 522/6108/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №522/6108/13-а

адміністративне провадження №К/9901/30506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу № 522/6108/13-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради,

треті особи: ОСОБА_3, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області

про зобов'язання скасувати реєстрацію статуту та внести запис про скасування реєстрації статуту

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Погрібного С.О. від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. від 01 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2013 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу Державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради в особі Державного реєстратора Григор'єва А.С. (далі - Державний реєстратор, відповідач), правонаступником якого є Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, за участі третіх осіб: ОСОБА_3, Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - треті особи), у якому просив:

- визнати недійсною державну реєстрацію статуту ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 у новій редакції від 8 серпня 2000 року;

- зобов'язати відповідача скасувати державну реєстрацію статуту ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 у новій редакції від 8 серпня 2000 року;

- зобов'язати відповідача скасувати державну реєстрацію статуту ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 у новій редакції від 26 березня 2004 року, а також наступні державні реєстрації змін і доповнень до статуту Товариства;

- зобов'язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи - запис № 15561110019002643 від 2 квітня 2012 року про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 .

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у січні 2013 року він дізнався, що ОСОБА_5, яка є однією з колишніх учасників ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 (далі ТОВ РБМУ № 6 ), зверталася з позовом до Господарського суду Одеської області і в ході розгляду справи, згідно висновку експерта від 17 травня 2012 року № 4124/02, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 у статуті названого товариства виконаний іншою особою. Також позивачу стало відомо про те, що проведено державну реєстрацію припинення ТОВ РБМУ № 6 , в якому останній був учасником, та внесено запис за № 15561110019002643 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТОВ РБМУ № 6 . На думку позивача, наданий державному реєстратору статут у новій редакції за 2000 рік є незаконним, оскільки в ньому був підроблений підпис учасника (засновника). Крім того, позивач зазначає, що рішення про ліквідацію ТОВ РБМУ № 6 приймалось 13-ма особами незаконно, а саме за підробленими підписами у статутних документах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, а також правову мету його звернення до суду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року скасовано у частині позовних вимог ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсною державної реєстрації та зобов'язання скасувати державну реєстрацію статуту ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 у новій редакції від 8 серпня 2000 року, а також скасувати державну реєстрацію статуту ТОВ Ремонтно-будівельне-монтажне управління № 6 у новій редакції від 26 березня 2004 року і наступні державні реєстрації змін і доповнень до статуту Товариства, а названі позовні вимоги залишити без розгляду. В іншій частині постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з неповажності причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 27 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/6108/13-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 522/6108/13-а та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

23 січня 2019 року третьою особою - ОСОБА_3 подано клопотання про закриття касаційного провадження в адміністративній справі.

Клопотання мотивовано тим, що касаційну скаргу з розшифруванням О.І. Герасимов підписано невідомою особою, оскільки при співставленні даного підпису з підписом ОСОБА_2 на інших документах (установчі документи ТОВ Ремонтно-будівельно монтажне управління № 6 , заяви та клопотання, що містяться у справі), дає підстави дійти до висновку про їх нетотожність.

На цій підставі, відповідно до пункту 2 частини першої статті 339 КАС України, третя особа ОСОБА_3 просить закрити касаційне провадження у справі, як такого, що відкрите за касаційною скаргою, підписаною особою, яка не має права її підписувати.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року було призначено розгляд цієї справи у касаційному порядку у судовому засіданні на 19 лютого 2019 року. У зв'язку з неявкою усіх учасників справи, судове засідання було перенесено на 19 березня 2019 року.

19 березня 2019 року жодний з учасників справи, повідомлений належним чином про час та дату судового засідання, до суду не з'явився, внаслідок чого відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Вирішуючи клопотання третьої особи - ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження у справі, суд керується пунктом 2 частини першої статті 339 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження у справі, якщо зокрема: після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Разом з тим, зважаючи на те, що ОСОБА_3 не долучено до клопотання жодного доказу на підтвердження своїх припущень про те, що касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 грудня 2000 року Малиновською районною адміністрацією Одеського міськвиконкому зареєстровано статут ТОВ РБМУ № 6 у новій редакції, затверджений загальними зборами ТОВ РБМУ № 6 від 8 серпня 2000 року. Відповідно до нової редакції статуту було виключено із складу учасників ОСОБА_2, ОСОБА_5 та інших, їх частки перерозподілено.

8 грудня 2004 року державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради проведено реєстрацію змін до установчих документів - статуту ТОВ РБМУ № 6 , затвердженого загальними зборами ТОВ РБМУ № 6 від 26 березня 2004 року.

2 квітня 2012 року Державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис за № 15561110019002643 про припинення за рішенням засновників ТОВ РБМУ № 6 .

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до статутів господарського товариства в редакціях 2000 року та 2004 року, наданих Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 особисто підписував статут ТОВ Ремонтно-будівельно-монтажне Управління № 6 у нових редакціях, його особа була встановлена та підпис на оспорюваних документах засвідчений нотаріусом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2012 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_19., ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправними дій Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради щодо державної реєстрації статуту від 08 серпня 2000 року, визнання нечинною державної реєстрації статуту у новій редакції від 08 серпня 2000 року, зобов'язання Відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради скасувати державну реєстрацію статуту у редакції від 08 серпня 2000 року та від 26 березня 2004 року, за участі третьої особи - ТОВ Ремонтно-будівельно-монтажне Управління № 6 , - відмовлено в повному обсязі.

Також рішенням Господарського суду Одеської області від 16 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ТОВ Ремонтно-будівельно-монтажне управління № 6 про визнання недійсним рішення загальних зборів від 08 серпня 2000 року, визнання недійсним нової редакції статуту товариства та скасування запису про державну реєстрацію статуту товариства - відмовлено.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали встановленими факти у даній справі на підставі інших судових рішень, які прийняті щодо інших сторін та стосуються інших спірних правовідносин.

Також скаржник зазначає, що апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги та не надав належної правової оцінки висновку експерта № 325-П від 10 листопада 2016 року, яким встановлено факт підроблення підписів на статуті, та помилково вказав на те, що цей висновок є нововиявленою обставиною та може розглядатися у порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Від представника управління державної реєстрації та ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли правильного висновку, що спірні реєстраційні дії були здійсненні у межах повноважень та у порядку визначеному Законом. Зазначають також, що апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про залишення позовних вимог щодо оскарження реєстраційних дій, здійснених у 2000 році та 2004 році, без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду; просять залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи даний спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що він має публічно-правовий характер та його належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам були підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державного реєстратора, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів Товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та у подальшому припинення юридичної особи, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.

Однак, з висловлених позивачами у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з невідповідністю протоколу загальних зборів ТОВ Ремонтно-будівельно-монтажне Управління № 6 вимогам закону, підробленням підпису на таких протоколах. Тобто звернення ОСОБА_2 до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту їх прав не у сфері публічно-правових відносин, а корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/3490/16.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією зміни складу або інформації про засновників та припинення юридичної особи, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Тобто, у справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Намагання сторін вирішити корпоративний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів ) полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі Доббертен проти Франції зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у справі № 522/6108/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області про зобов'язання скасувати реєстрацію статуту та внести запис про скасування реєстрації статуту закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко