Ухвала

від 20.03.2019 по справі 2/84

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

20.03.2019Справа № 2/84

За скаргоюПублічного акціонерного товариства Родовід Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Родовід Банк на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі№2/84 за позовомПублічного акціонерного товариства Родовід Банк доТовариства з обмеженою відповідальністю Золотий Мандарин Ойл

простягнення 67 471 998,47 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін: від позивача:Гаркавенко І.Г. від відповідача:не з'явився від ВДВС:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Родовід Банк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Мандарин Ойл заборгованості за кредитним договором №22.1/277-КЛТ-08 від 08.07.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Мандарин Ойл на користь Публічного акціонерного товариства Родовід Банк 19 750 688,67 грн. - сума простроченої заборгованості за процентами, 38 172 000,65 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 3 935 527,65 грн. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, 7 606 163,32 грн. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 367 917,18 грн. - 3 % річних за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 707 778,11 грн. - 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів, 3 813 382,87 грн. - сума втрат за несвоєчасне погашення основного боргу, 1 973 093,80 грн. - сума втрат за несвоєчасне погашення процентів, 25 500,00 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

22.07.2011 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

25.02.2019 через канцелярію суду від Публічного акціонерного товариства Родовід Банк надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/312 від 25.02.2019 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу матеріалів справи №2/84, у зв'язку із звільненням судді Домнічевої І.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2019 справу №2/84, для розгляду скарги Публічного акціонерного товариства Родовід Банк на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, передано судді Босому В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено скаргу до розгляду на 13.03.2019.

13.03.2019 розгляд скарги було відкладено на 20.03.2019 у зв'язку з неявкою представника відповідача та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а також невиконання державним виконавцем вимог ухвали суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, подану скаргу підтримав та просив задовольнити його вимоги у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Державний виконавець, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 26.02.2019 не виконав.

Розглянувши скаргу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження .

Статтею 19 Закону України Про виконавче провадження визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Частиною 1 п. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Постановою від 31.07.2018 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження ВП№56887993 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.07.2011 №2/84.

31.01.2019 головним державним виконавцем ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Таким чином, необхідними умовами для повернення виконавчого документу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження є відсутність майна у боржника (на яке може бути накладено стягнення за законодавством) та безрезультатність розшуку такого майна.

Позивач вказує, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП№56887993 не були вчинені всі необхідні дії та заходи, спрямовані на розшук майна та грошових коштів боржника.

З метою дослідження дій, вчинених державним виконавцем під час виконання рішення суду у даній справі, ухвалою суду від 26.02.2019 були витребувані у ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України матеріали виконавчого провадження ВП№56887993.

В той же час, у встановлений судом строк державним виконавцем не були виконані вимоги даної ухвали суду, матеріали виконавчого провадження ВП№56889773 (належним чином засвідчені копії) до матеріалів справи не долучено.

Частиною 9 статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

З урахуванням викладеного, керуючись вказаним положенням суд визнає обставини невчинення головним державним виконавцем ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. всіх передбачених Законом України Про виконавче провадження дій в межах виконавчого провадження ВП№56887993 з метою належного виконання рішення у даній справі.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

До того ж, наведені приписи ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.1996 вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України , рішення від 15.10.2009).

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини Бурдов проти Росії , Горнсбі проти Греції .

У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Відтак суд приходить до висновку, що всупереч приписам Закону України Про виконавче провадження головним державним виконавцем ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. не було належним чином вжито необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2011 у справі №2/84.

З огляду на викладене, постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві ВП№56887993 від 31.01.2019 є такою, що винесена передчасно.

Пунктом 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.10.2012 встановлено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За таких обставин, доводи Публічного акціонерного товариства Родовід Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Родовід Банк визнаються судом правомірними, а постанова головного державного виконавця ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 31.01.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу є незаконною та підлягає скасуванню.

За змістом ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, скарга позивача в частині зобов'язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. відновити виконавче провадження ВП№56887993 є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 234, 339, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства Родовід Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Родовід Банк на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 31.01.2019 ВП№56887993.

3. Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. про повернення виконавчого документа стягувану від 31.01.2019 ВП№56887993.

4. Зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюту І.М. відновити виконавче провадження ВП№56887993.

5. Дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена.

Повна ухвала складена 22.03.2019.

Суддя В.П. Босий