Постанова

від 21.03.2019 по справі 820/4880/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа №820/4880/17

адміністративне провадження №К/9901/23896/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року (суддя: М.М. Панов) та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року (колегія у складі суддів: Л.В. Любчик, О.І. Сіренко, О.А. Спаскін) у справі № 820/4880/17 за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Харківській області доТовариства з обмеженою відповідальністю ТЕХПРОЕКТ-1 пронакладення арешту на кошти, ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просила накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХПРОЕКТ-1 (далі - ТОВ ТЕХПРОЕКТ-1 ) відкритих в банківських установах.

В обґрунтування позовних вимог податкова інспекція посилалась на наявність визначених статтею 94 Податкового кодексу України правових підстав для застосування арешту коштів позивача, а саме - відмова від допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до вимог статті 94 Податкового кодексу України, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповне дослідження всіх фактичних обставин справи, що спричинило прийняття неправильного рішення. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, згідно пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 вересня 2017 року на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, контролюючим органом винесено наказ №4978 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТЕХПРОЕКТ-1 .

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 21 вересня 2017 року №7210 та №7211 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову перевірку ТОВ ТЕХПРОЕКТ-1 .

Відповідач 21 вересня 2017 року не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, про що складено акт №2987/20-40-14-12-11/32565361.

Враховуючи наявність підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України, начальником Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області винесено рішення №20916 від 19 жовтня 2017 року про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

За таких обставин, податковий орган спершу застосував умовний арешт майна відповідача, який не був підтверджений у судовому порядку.

Разом з тим, касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 ПК України Судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

До аналогічного висновку щодо застосування наведених положень Податкового кодексу України, Верховний Суд дійшов під час вирішення справи №820/1929/17, постанова від 27 листопада 2018 року, провадження № К/9901/40847/18.

Відтак, з метою правильного вирішення даного спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до ТОВ ТЕХПРОЕКТ-1 адміністративного арешту коштів судам необхідно було встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача, дотримання позивачем процедури її призначення та проведення, та відповідно зробити висновок про наявність чи відсутність у відповідача підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки, що судами попередніх інстанцій зроблено не було.

Варто зауважити, що судам необхідно також встановити та надати належної оцінки обставинам щодо оскарження відповідачем в судовому порядку наказу контролюючого органу №4978 від 21 вересня 2017 року, та відповідно оцінити законність підстав для проведення перевірки.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити частково .

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду .

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду