Постанова

від 14.03.2019 по справі 540/893/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 540/893/15-ц

провадження № 61-27854св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Фармко , Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Путрі О. Г. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Карпушина Г. Г., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 30 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Фармко (далі - ТОВ Компанія Фармко ), скасувати його державну реєстрацію, проведену відділом Держземагентства у Машівському районі Полтавської області 10 грудня 2012 року за № 53230004001796, зобов'язати ТОВ Компанія Фармко повернути йому земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 липня 2012 року його мати ОСОБА_5 уклала з ТОВ Компанія Фармко договір оренди землі, за умовами якого останньому передала у строкове платне користування терміном на 10 років належну їй на праві власності земельну ділянку, яка знаходиться на території Андріївської сільської ради Машівського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, він є власником вищезазначеної земельної ділянки, площею 8,98 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 березня 2014 року.

Зазначав, що договір оренди землі від 30 липня 2012 року укладений з порушенням вимог статті 15 Закону України Про оренду землі , оскільки не містить істотних його умов, зокрема, кадастрового номера земельної ділянки, плану або схеми земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі. Присвоєння кадастрового номера та реєстрація земельної ділянки були здійснені на наступний день після укладення правочину, на момент його державної реєстрації він не був пронумерований, прошитий, а підпис орендодавця міститься лише на останній сторінці договору, що не підтверджує наявність згоди орендодавця з усіма умовами договору.

Посилаючись на вищенаведені обставини, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір містить усі істотні умови договору оренди землі та відповідає вимогам законодавства, чинного на час його укладення. За життя орендодавець ОСОБА_5 цей договір не оспорювала та отримувала орендну плату, а після її смерті орендну плату отримував і позивач. Викладене свідчить про волевиявлення орендодавця на укладення цивільно-правової угоди та спростовує твердження позивача, що за наявності підпису лише на останній сторінці договору була відсутня згода орендодавця з усіма умовами договору

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивач, який не є стороною оспорюваного правочину, не довів, чим саме укладений до набуття ним права власності на земельну ділянку договір порушує його права та законні інтереси.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст та узагальнюючі доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 15 Закону України Про оренду землі , статей 203, 215, 638 ЦК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Суди не врахували, що його права порушені, оскільки він не має можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном - земельною ділянкою на власний розсуд, у тому числі самостійно обробляти її, оскільки нею фактично користується відповідач.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу № 540/893/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,98 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Андріївської сільської ради Машівського району Полтавської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 березня 2014 року після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

За життя 30 липня 2012 року ОСОБА_5 уклала з ТОВ Компанія Фармко договір оренди земельної ділянки, за умовами якого передала відповідачу у платне строкове користування терміном на 10 років належну їй на праві власності земельну ділянку, яку товариство прийняло на підставі акта приймання-передачі від 30 липня 2012 року.

Договір оренди землі підписаний ОСОБА_5 (орендодавець) та директором ТОВ Компанія Фармко (орендар) і зареєстрований у відділі Держземагенства в Машівському районі Полтавської області 10 грудня 2012 року за № 53230004001796.

До договору долучені його невід`ємні частини: план-схема земельної ділянки, кадастровий план, акт меж земельної ділянки.

Пунктами 9-13 вказаного договору передбачено розмір орендної плати в сумі 14 998,63 грн, строки і порядок її виплати.

Згідно пунктів 15-16 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського виробництва.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_4 посилався на те, що на час укладання та реєстрації договору оренди землі станом на 30 липня 2012 року у ньому були відсутні істотні умови та невід'ємні його частини, а саме: кадастровий номер земельної ділянки, план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, на дату державної реєстрації договір не був пронумерований, прошнурований та не скріплений печаткою будь-якої юридичної особи.

Спірні правовідносини врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України Про оренду землі .

За правилами статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві: існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 цього Закону).

Частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, суд має врахувати вимоги статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендодавця та з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі №6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв'язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів.

На підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), встановивши, що при укладенні сторони оспорюваного договору погодили його істотні умови: орендну плату із зазначенням її розміру, індексацію, спосіб та умови розрахунків, строки, порядок її внесення, перегляд та відповідальність за її несплату, орендна плата виплачувалась відповідачем та була отримана за 2012-2013 року ОСОБА_5, а після її смерті - ОСОБА_4, до договору долучені план-схема земельної ділянки, кадастровий план, акт меж земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не доведено обставини, які б свідчили про недійсність договору оренди землі від 30 липня 2012 року, та порушення його прав при укладанні оспорюваного правочину.

Аргументи касаційної скарги сторін є аналогічними доводам, викладеним в його апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що відсутність в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки усіх істотних умов, визначених статтею 15 Про оренду землі , сама по собі є підставою для визнання такого договору недійсним, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права.

Посилання у скарзі на те, що акт приймання-передачі до договору не містить дати, що, у свою чергу, вказує на здійснення ТОВ Компанія Фармко дописок у договорі після його державної реєстрації, є безпідставними, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надані належним чином засвідчені акт приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 30 липня 2012 року, договір оренди землі від 30 липня 2012 року, збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів. Вказані документипозивач не спростував, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Доводи скарги ОСОБА_4 про те, що він не може на власний розсуд користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки нею користується відповідач на підставі договору оренди, не є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Інші аргументи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат