Рішення

від 20.03.2019 по справі 320/5770/18

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 21.03.2019

Справа № 320/5770/18

2-о/320/4/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого - судді Фоміна В.А., за участі секретаря Захарової І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить суд встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 14 червня 2014 року в м. Луганськ Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявлені вимоги заявник обґрунтовує тим, що вона, 29.04.2009 року уклала шлюб з громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від шлюбу з яким ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 . ЇЇ чоловік, ОСОБА_2 , з червня 2009 року, займав посаду старшого бортового авіаційного техніка авіаційного загону авіаційної ескадрильї 25-ї бригади транспортної авіації Повітряних Сил ЗС України, в/ч НОМЕР_1 , м. Мелітополь.При цьому, в період з 03.05.2014 по 14.06.2014 року він брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України). Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч.3ст. 82 ЦПК України.

За результатами досудового розслідування Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України, 14.06.2014 року з 00 години 01-22 хвилин з 10-хвилинним інтервалом три літаки Іл-76 МД Повітряних Сил ЗСУ з екіпажами, особовим складом зведеної парашутно-десантної роти 25 Окремої повітрянодесантної бригади, озброєнням, технікою та іншим військовим майном на борту, вилетіли з аеродрому міста Дніпропетровськ на аеродром міста Луганськ. На борту одного з літаків, зокрема Іл-76МД, бортовий номер НОМЕР_2 , перебувало 40 військовослужбовців зведеної парашутно-десантної роти 25 транспортної авіаційної бригади та 9 членів екіпажу 25-ї бригада транспортної авіації (в/ч НОМЕР_1 ), до складу якої входив старший лейтенант ОСОБА_2 а також три бойові машини десанту (БМД-2), озброєння та інше військове майно.

Цього ж дня в 00 год. 50 хв. вищезазначений літак при заході на посадку на аеродром міста Луганськ був уражений проросійськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, шляхом пострілу керованою ракетою 9М39 переносного зенітно-ракетного комплексу 9К38, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зіткнення з землею. В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

Свідоцтвом про смерть встановлено, що загибель її чоловіка, ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Луганськ Луганської області.Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2116 від 29.07.2014 року встановлено, що травма (грубе порушення анатомічної цілісності тіла, розтрощення тіла, авіа травма, ушкодження внаслідок військових операцій, спричинених аварією літака) старшого лейтенанта ОСОБА_2 , яка призвела до його смерті, дійсно пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Таким чином, в результаті загибелі в бою під час виконання спеціального бойового вильоту в районі Луганського аеропорту міста Луганськ, її чоловіка було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її чоловік, ОСОБА_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Луганськ Луганської області України.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Луганської області було порушено невід`ємне право на життя її чоловіка, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року.

Їїзвернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту поранення та загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 14.06.2014 року у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України)на території міста Луганськ, Луганської області України, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що вона має на меті визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. Її чоловік, ОСОБА_2 був поранений та загинув 14.06.2014 року при виконанні обов`язку військової служби в м. Луганськ Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.Вважає, що встановлення факту загибелі її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

Заявник ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, від представника заявника ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Заінтересовані особи у судове зсідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Заявник ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Коломия Івано-Франківської області. Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 29.04.2009 року вона уклала шлюб з громадянином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , від шлюбу з яким ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 /а.с.20,21,22,23/.

14 червня 2014 року близько першої години ночі, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганська, військово-транспортний літак ІЛ -76 МД Повітряних Сил Збройних Сил України був підбитий російськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, із переносного зенітно-ракетного комплексу, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зіткнення з землею. На борту літака знаходилось 40 військовослужбовців 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади та 9 членів екіпажу літака, в то числі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

ОСОБА_2 , з червня 2009 року, займав посаду старшого бортового авіаційного техніка авіаційного загону авіаційної ескадрильї 25-ї бригади транспортної авіації Повітряних Сил ЗС України, в/ч НОМЕР_1 , м. Мелітополь.

В період з 03.05.2014 по 14.06.2014 року ОСОБА_2 брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України) /а.с.76/.

Свідоцтвом про смерть встановлено, що загибель чоловіка заявниці, ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Луганськ Луганської області /а.с.99/.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 липня 2014 року №169 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю /а.с.100/.

Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв №2116 від 29 липня 2014 року встановлено, що поранення і причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби /а.с.101/.

Положеннямст. 3 Конституції Українивстановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ізст. 27 Конституції Україникожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Отже,Конституцією Українизобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того,Конституцією Українивизначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зістаттею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно достатті 4 цього законуу разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зіст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІАвтономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно зпостановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнятоЗакон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїтазаконів Україниі встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Законузі змінами та доповненнями).

Також, прийнятопостанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також,постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIIIзаконодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув чоловік заявниці.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщозакономне визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`ясненьпостанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 14.06.2014 року в м. Луганську Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 ,Заінтересовані особи:Міністерство соціальноїполітики України,Російська Федераціяпро встановленняфакту,що маєюридичне значення -задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 14 червня 2014 року в м. Луганськ Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1

Заінтересовані особи:

Міністерство соціальної політики України, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.

Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 27.

Повний текст рішення складено 21.03.2019 року.

Суддя Мелітопольського

міськрайоного суду: В.А. Фомін