Рішення

від 13.03.2019 по справі 503/1597/18

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 503/1597/18

Провадження № 2/503/65/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Сердюк Б.С.,

при секретарі Клемпуш Ю.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Мелешка О .А., Трегубчака Ю.В. , представника третьої особи Панченка В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима у загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Одеської області та Споживчого кооперативу "Кодимський центральний районний кооперативний ринок", треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кодима", Кодимське районне споживче товариство, про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області та Споживчого кооперативу "Кодимський центральний районний кооперативний ринок", в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 , виданий 18.12.1997 року Кодимською міською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він являється власником нерухомого майна - кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", складу та заготпункту по АДРЕСА_2, яке він набув у власність на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2008 року. Відповідно до договору купівлі-продажу йому було передано у власність вищевказане нерухоме майно загальною площею 206,9 кв.м. та земельну ділянку площею 1000,0 кв.м., яка розташована під зазначеним нерухомим майном.

Рішенням виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області № 31 від 27.02.2018 року вказаному майну було присвоєно нову поштову адресу АДРЕСА_3.

Під час оформлення позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку позивачу стало відомо, що земельна ділянка на якій розташоване належне йому нерухоме майно була надана у постійне користування Кодимському центральному кооперативному ринку, згідно рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради народних депутатів від 26.11.1997 року №561, площею 1,32 га для розміщення будівель і споруд Кодимського центрального кооперативного ринку.

На підставі вказаного рішення Кодимською міською радою народних депутатів 18.12.1997 року було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 , який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14.

Позивач просить визнати недійсним вказаний державний акт, оскільки вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчено даним державним актом припинилося відповідно до п. "е" ст. 141 Земельного кодексу України, у зв`язку з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - Кодимської міської ради Одеської області Мелешко О.А. позовні вимоги визнав повністю.

Представник відповідача - Споживчого кооперативу "Кодимський центральний районний кооперативний ринок" Трегубчак Ю. В. позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, вказуючи, що перехід права власності на нерухоме майно, яке розташоване на частині земельної ділянки наданої у постійне користування, не є підставою для припинення права постійного користування всією земельною ділянкою, а тому відсутні підстави для визнання спірного Державного акту недійсним.

Представник третьої особи - Кодимського районного споживчого товариства Панченко В.Ю. вказав на обґрунтованість позовних вимог, а тому вважав позов таким, що підлягає задоволенню.

Представники третіх осіб - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кодима" в судове засідання не з`явились.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 31.01.1997 року було здійснено державну реєстрацію юридичної особи, яка на даний час має назву "Кодимський центральний районний кооперативний ринок", організаційно правова форма "Споживчий кооператив", код ЄДРПОУ 01561255.

18.12.1997 року Кодимському центральному кооперативному ринку було видано Державний акт серії НОМЕР_1 , на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,32 га на території Кодимської міської ради в межах згідно з планом землекористування для розміщення будівель і споруд Кодимського центрального кооперативного ринку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.05.2008 року укладеного між Кодимським районним споживчим товариством та ОСОБА_1 , останній придбав нерухоме майно - кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", склад та заготпункт по АДРЕСА_2, розташоване на земельній ділянці площею 1000,0 кв.м.

З рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області № 31 від 27.02.2018 року встановлено, що кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", складу та заготпункту по АДРЕСА_2, присвоєно нову поштову адресу АДРЕСА_3 та зобов`язано власника майна ОСОБА_1 оформити документацію згідно діючого законодавства.

Згідно довідки відділу у Кодимському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 06.08.2018 року №59/169-18, земельна ділянка, на якій розміщені кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", склад та заготпункт, рахується за Кодимським центральним кооперативним ринком.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним Державного акта серії НОМЕР_1 виданого 18.12.1997 року, на право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку із набуттям позивачем права власності на будівлі, які розташовані на частині даної земельної ділянки.

В силу приписів ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Згідно цієї статті у комунальній власності перебувають, крім іншого, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських, селищних, сільських рад, як органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин на їх території, належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем право власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на спірній земельній ділянці, було набуте 14.05.2008 року.

Так відповідно до ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла до 05.11.2009 року), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні положення містила і стаття 120 Земельного кодексу України (у відповідній редакції).

З наведеного слідує, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до їх власника переходить право власності/користування на частину земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно положень ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Суб`єктами права постійного користування земельними ділянками можуть бути юридичні особи, визначені ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України. Разом з тим, існуюче право постійного користування інших суб`єктів, яким в даному випадку є відповідач, що виникло до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 року, зберігається. Вимога щодо переоформлення такими суб`єктами права постійного користування на право власності або право оренди, встановлена п. 6 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, визнана рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 року неконституційною.

За приписами статей 141, 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; є) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Крім того, відповідно до приписів статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб. Пунктом 10 статті 149 Земельного кодексу України унормовано, що у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами та доповненнями) право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. При цьому, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то, в разі набуття права власності на ці об`єкти, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщенні, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У випадку, якщо на земельній ділянці розташовано кілька об`єктів нерухомості, до набувача одного серед декількох об`єктів, може перейти право користування лише на частину первісної земельної ділянки (нову земельну ділянку), на якій розташовані об`єкти нерухомості нового власника.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено примусове припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно законодавець передбачив різні порядок та процедуру припинення права на земельні ділянки, регламентувавши статтями 143-151 Земельного кодексу України, коли і який порядок та процедура такого припинення мають бути застосовані.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку право постійного користування земельною ділянкою, що розташована під об`єктами нерухомості, право власності на які перейшло до позивача, оформлюється без судового рішення власником земельної ділянки. Рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, в разі виявлення порушення земельного законодавства також приймається органом місцевого самоврядування, а не судом.

Позивач просить скасувати Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, однак земельна ділянка, яка прилегла до земельної ділянки, що перейшла у власність до позивача, належить на праві постійного користування відповідачу Кодимському центральному районному кооперативному ринку, яке у відповідача не вибувало, а земельна ділянка в порядку встановленому чинним законодавством України не вилучалася.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладається судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Одеської області та Споживчого кооперативу "Кодимський центральний районний кооперативний ринок" про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду, через Кодимський районний суд Одеської області, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачі: 1) Кодимська міська рада Одеської області, місцезнаходження: 66000, м. Кодима, вул. Соборна, 106, Одеська область, код ЄДРПОУ 04527342;

2) Споживчий кооператив "Кодимський центральний районний кооперативний ринок", місцезнаходження: 66000, м. Кодима, вул. Єлісеєва, 52, Одеська область, код ЄДРПОУ 01561255.

Треті особи: 1) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кодима", місцезнаходження: 66000, с. Лисогірка, вул. Польова, 15, Кодимський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 32429619;

3) Кодимське районне споживче товариство, місцезнаходження: 66000, м. Кодима, вул. Соборна, 60, Одеська область, код ЄДРПОУ 01706245.

Повне рішення суду складено 22 березня 2019 року.

Суддя Б.С. Сердюк