Постанова

від 18.03.2019 по справі 904/5849/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2019 м.Дніпро Справа № 904/5849/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Широбокової Л.П., Кузнецової І.Л.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники сторін:

від позивача: Герасименко М.В., довіреність №3 від 03.01.2019, адвокат;

від відповідача: Філімонова О.М., довіреність №б/н від 27.07.2018, адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2019 у справі №904/5849/18 (суддя Петренко І.В., повни текст ухвали складено 28.01.2019)

за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м.Києв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис", м.Дніпро

про стягнення 99 297 220 грн. 43 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - АТ КБ "Приватбанк") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" (надалі - ТОВ "ПриватОфис") на свою користь 99 297 220 грн. 43 коп. заборгованості за Кредитним договором №08/108/К від 17.12.2008, укладеним між сторонами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2019 відкрито провадження у справі №904/5849/18 за вищезазначеним позовом.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2019 провадження у справі №904/5849/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №904/5710/18 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "ПриватОфис" про визнання одностороннього правочину у формі заяв ТОВ "ПриватОфис" за вих. №14/11-18 від 14.11.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсним.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, АТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить Центральний апеляційний господарський суд її скасувати, справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно зупинив провадження у справі, оскільки наявні в матеріалах справи докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та господарський суд мав самостійно дослідити питання недійсності одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, який впливає на розрахунок кінцевої суми заборгованості відповідача.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить Центральний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу України встановлено перелік випадків, за наявності яких у суду виникає обов'язок зупинити провадження у справі, зокрема, пунктом 5 ч. 1 чт. 227 зазначеної статті встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Тож, для вирішення питання про зупинення провадження у кожному випадку необхідно з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Виходячи з предмету та підстав позову АТ КБ Приватбанк про стягнення заборгованості у даній справі, суд на підставі наявних доказів має встановити обставини щодо наявності заборгованості у ТОВ Приватофис перед АТ КБ Приватбанк у певному розмірі або її відсутності.

Одним із таких доказів є Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) ТОВ Приватофис від 14.11.2018 № 14/11-18.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст. 601 Цивільного кодексу України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ТОВ Приватофис , в якій просило визнати недійсним односторонній правочин у формі заяв ТОВ Приватофис за вих.№14/11-18 від 14.11.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 порушено провадження у справі №904/5710/18 за вищезазначеним позовом.

У господарській справі №904/5710/18 судом мають бути встановлені обставини дійсності або недійсності одностороннього правочину - заяви ТОВ Приватофис за вих. 14/11-18 від 14.11.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі за Кредитним договором №08/108/К від 17.12.2008, стягнення заборгованості за яким є предметом позову АТ КБ Приватбанк у даній справі.

Обставини, що встановлюються у справі №904/5710/18 мають значення для вирішення даної господарської справи, оскільки впливають на оцінку доказів, що надані ТОВ Приватофис на спростування пред'явлених позовних вимог, а саме такого доказу як Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) ТОВ Приватофис від 14.11.2018 № 14/11-18 , який підлягає оцінці судом у даній справі під час вирішення питання щодо дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором.

Таким чином, неможливість розгляду даної господарської справи обумовлена обмеженістю суду предметом позову, а зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, зокрема, не дозволяють встановити дійсний розмір заборгованості за Кредитним договором

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу, оскільки в даному випадку наявна об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення іншої справи.

Щодо доводів АТ КБ Приватбанк відносного того, що суд першої інстанції не позбавлений можливості самостійно дослідити питання недійсності одностороннього правочину, слід зазначити, що за ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Заява особи про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, яка в даному випадку оспорюється у справі №904/5710/18.

Таким чином, господарський суд, що розглядає позовну заяву з вимогою про стягнення заборгованості відповідно до приписів ст. ст. 14, 237 Господарського процесуального кодексу України обмежений предметом позову і не має право вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним односторонній правочин, а наявність у провадженні суду іншої справи з предметом - визнати недійсним односторонній правочин, викликає об'єктивну неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості до вирішення справи про визнання недійсним одностороннього правочину, оскільки зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі про стягнення заборгованості, зокрема, не дозволяють встановити обставини щодо дійсності/недійсності одностороннього правочину (через обмеженість предметом позову), за наслідком встановлення чого можливо визначити дійсний розмір заборгованості, що підлягає стягненню (у разі її наявності).

Щодо доводу апелянта, що листом позивача висловлено незгоду з одностороннім правочином, здійсненим відповідачем, внаслідок чого очевидним є висновок про недійсність одностороннього правочину, слід зазначити, що за ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон, у тому числі Цивільний кодексу України, не містить норми, яка б встановлювала нікчемність одностороннього правочину у разі висловлення заперечень будь-якими особами щодо такого одностороннього правочину.

Чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).

Тож, односторонній правочин є вчиненим (укладеним) в момент вчинення заяви, що не пов'язано з волевиявленням іншої особи, відповідно, факт наявності заперечень позивача не змінює факту вчинення ТОВ Приватофис одностороннього правочину та не змінює моменту вчинення такого одностороннього правочину.

Таким чином, доводи апелянта про очевидність недійсності одностороннього правочину не ґрунтуються на нормах права. Суд, який розглядає справу про стягнення заборгованості, будучи обмежений предметом позову, не може самостійно надати оцінку дійсності чи недійсності одностороннього правочину, за наявності окремого судового спору з цього питання.

Стосовно доводу апелянта щодо порушення розумного строку розгляду справи, дійсно, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однак, з огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, внаслідок чого оскаржувану ухвалу, винесену з дотриманням норм процесуального законодавства, слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов'язані з розглядом апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, покладаються на АТ КБ "Приватбанк".

З огляду на викладене та керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2019 у справі №904/5849/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.Л. Кузнецова

(Повний текст постанови складено 25.03.2019).