Рішення
від 21.03.2019 по справі 910/959/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.03.2019Справа № 910/959/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна

до товариства з обмеженою відповідальністю Будвектор

про стягнення 159 787,90 грн.,

Представники сторін:

Від позивача Авдєєв Б.М. адвокат

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Будвектор (далі - відповідач) про стягнення 103 499,22 грн. суми боргу, 36 176,52 грн. пені, 6 572,20 грн. інфляційних збитків, 3 190,04 грн. 3% річних та 10 349,92 грн. штрафу за порушення строків оплати.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 153 від 10.10.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2019 було відкрито провадження у справі № 910/959/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.02.2019.

У судовому засіданні 28.02.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача не з'явився.

Ухвалою суду від 28.02.2019 повідомлено відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Будвектор про наступне судове засідання, яке відбудеться 12.03.2019.

У судовому засіданні 12.03.2019 представник позивача надав документи для долучення до справи, представник відповідача вдруге не з'явився, жодних клопотань від відповідача не надходило.

Ухвалою суду від 12.03.2019 повідомлено відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Будвектор про наступне судове засідання, яке відбудеться 21.03.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 21.03.2019 позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.03.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

10.10.2016 року між позивачем ТОВ Тосол Синтез Україна (продавець за договором) та відповідачем ТОВ Будвектор (покупець за договором) був укладений договір поставки № 153, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором прийняти та оплатити продукцію автохімії та автокосметики (надалі - товар) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до специфікацій, видаткових накладних та умов цього договору.

Сторони у п. 2.1 договору погодили, що товар поставляється покупцеві за договірними цінами. Ціна, кількість, асортимент на кожну партію товару визначається шляхом погодження між сторонами, що засвідчується підписаним сторонами специфікації.

Загальну ціну договору становить сума вартості всіх видаткових накладних виписаних продавцем протягом сороку дії цього договору. Зобов'язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця суми, вказаної у видатковій накладній. Покупець зобов'язаний здійснити повну оплату за партію товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, якщо інше не вказано в додаткових Угодах до даного договору (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору продавець виставляє покупцю рахунок, строк дії якого становить 90 днів з моменту отримання товару.

За умовами п. 3.2 договору датою поставки товару є дата відвантаження чергової партії товару.

Згідно з п. 8.4 договору договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами та діє до 31.12.2018. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Якщо за місяць до закінчення дії договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгований на тих самих умовах на кожний наступний календарний рік до його двостороннього розірвання сторонами (п.8.5 договору).

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині оплати поставленого товару в строки, встановлені договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 159 787,90 грн. боргу, з яких: 103 499,22 грн. боргу, 36 176,52 грн. пені, 6 572,20 грн. інфляційних збитків, 3 190,04 грн. 3% річних та 10 349,92 грн. штрафу за порушення строків оплати.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № ТС-0000888 від 24.10.2016 на суму 79 066,85 грн., № ТС-0000907 від 26.10.2016 на суму 22 198,96 грн., № ТС-0000952 від 31.10.2016 на суму 1 392,30 грн., № ТС-0000977 від 02.11.2016 на суму 130 145,58 грн., № ТС-0000978 від 02.11.2016 на суму 87 869,68 грн., № ТС-0000998 від 07.11.2016 на суму 80 991,35 грн., № ТС-0001017 від 09.11.2016 на суму 47 031,24 грн., ТС-0001084 від 23.11.2016 на суму 20 580,00 грн., № ТС-0001212 від 22.12.2016 на суму 97259,70 грн., № ТС-0000012 від 12.01.2017 на суму 37 376,32 грн., № ТС -0000015 від 13.01.2017 на суму 103 409,02 грн., № ТС-0000039 від 23.01.2017 на суму 18 292,48 грн., № ТС-00000075 від 09.02.2017 на суму 18 774,36 грн., № ТС-0000088 від 20.02.2017 на суму 22 181,70 грн., № ТС-0000113 від 09.03.2017 на суму 27 308,48 грн., на загальну суму 793 878,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі погоджено, що відповідач здійснює оплату за товар протягом 14 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач, в порушення умов договору лише частково оплатив товар.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 153 від 10.10.2016 склала 103 499,22 грн.

Факт наявності заборгованості у вказаній сумі підтверджується також підписаним сторонами Актом звірки розрахунків № 433 від 21.11.2018 за період з 01.01.2016 по 21.11.2018, залишок на користь ТОВ Тосол Синтез Україна станом на 22.11.2018 склав 103 499,22 грн.

Враховуючи викладене вище, оскільки доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, як і не надано доказів на спростування наявності боргу у вказаному розмірі, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 103 499,22 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 36 176,52 грн. пені, 6 572,20 грн. інфляційних збитків, 3 190,04 грн. 3% річних та 10 349,92 грн. штрафу за порушення строків оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 6 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов'язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 договору, за несвоєчасну оплату вартості покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Пунктом 5.4 договору визначено, що за порушення строків оплати кожної поставленої та отриманої партій товарів, протягом 10 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від простроченої суми заборгованості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України та Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Нарахування штрафних санкцій (неустойка, пеня, штраф) за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано в розумінні статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд встановлено, що позивачем заявлено до стягнення 10 349,92 грн. штрафу, розрахунок якого є арифметично вірним.

Щодо нарахування позивачем та пред'явлення до стягнення 36 176,52 грн. пені, суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи п.п. 5.2, 5.8 договору, сума пені має нараховуватись боржнику з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений боржником протягом 14 календарних днів з дня поставки товару за кожною видатковою накладною окремо, до дня погашення заборгованості включно протягом 12 календарних місяців, але обмежуючись трьома роками строку позовної давності.

Проте, відповідно до розрахунку позивача, позивачем нараховано 36 176,52 грн. пені на суму 103 499,22 грн. боргу за період з 17.12.2017 по 26.12.2018, у той час, як відповідне нарахування мало бути здійснено по кожній видатковій накладній, з дотриманням та встановлення окремого періоду прострочення виконання зобов'язання по кожній із них.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість нарахування пені за порушення строку оплати по видаткових накладних № ТС -0000015 від 13.01.2017, № ТС-0000039 від 23.01.2017, № ТС-00000075 від 09.02.2017, № ТС-0000088 від 20.02.2017, № ТС-0000113 від 09.03.2017, за якими шляхом врахування оплати відповідно до банківських виписок, копії яких долучені до матеріалів позову, має місце заборгованість відповідача у заявленому розмірі.

Здійснивши власний розрахунок пені по вказаних видаткових накладних, обмежуючись загальним періодом, визначеним позивачем, з урахуванням початку прострочення та можливості нарахування пені протягом 12 місяців, суд встановив, що розмір пені становить 6 263,78 грн. Отже, вимоги про стягнення з відповідача пені заявлені позивачем правомірно, проте підлягають задоволенню частково в розмірі 6 263,78 грн., визначеному судом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також у п. 5.7 договору передбачено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу продавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, в розумінні статті 625 ЦК України.

У судовому засіданні 21.03.2019 представник позивача надав усні пояснення та підтвердив, що вірним періодом нарахування інфляційних втрат є 17.12.2017-26.12.2018, а зазначення у розрахунку періоду січень 2018-вересень 2018 є помилковим.

Перевіривши розрахунок 3 190,04 грн. 3% річних та 6 572,20 грн. інфляційних втрат суд встановив, що розрахунок є арифметично вірним, вказані вимоги є обґрунтованими та правомірними, задовольняються судом в межах розрахунку позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 103 499,22 грн., штрафу у розмірі 10 349,92 грн., пені у розмірі 6 263,78 грн., інфляційних втрат у розмірі 6 572,20 грн., 3% річних у розмірі 3 190,04 грн.

Витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про відшкодування здійснених ним витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Матеріали справи свідчать, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12 000,00 грн.

Судом встановлено, що представник позивача Авдєєв Борис Миколайович є адвокатом, свідоцтво по право на зайняття адвокатською діяльністю № 6020 від 18.01.2018, що підтверджується копією відповідного свідоцтва.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат, його представник долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання правничої допомоги № 0009МТА від 05.11.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням МТА Партнери (далі - договір про надання правничої допомоги);

- копію замовлення № 5 на надання юридичних послуг від 15.11.2018 (додаток № 1 до договору № 009МТА від 05.11.2018);

- копії Актів здавання-приймання правової допомоги за договором № 009МТа від 05.11.2018, а саме: № 1 від 28.12.2018 на суму 7000,00 грн., № 2 від 28.12.2018 на суму 5000,00 грн.;

- копію рахунку на оплату № 36 від 28.12.2018 на суму 12 000,00 грн.;

- платіжне доручення № 1018 від 17.01.2019 на суму 12 000,00 грн.

- ордер серії КВ № 422060 на надання правової допомоги ТОВ Тосол Синтез Україна , виданий позивачем Авдєєву Борису Миколайовичу.

Вказані документи визнаються судом належними доказами понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку зі звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з відповідача та представництво інтересів його у суді у даній справі.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати (окрім судового збору), пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що позовні вимоги ТОВ Тосол Синтез Україна були задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача - ТОВ Будвектор підлягають стягненню витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 9 753,50 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Будвектор (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, б. 10, кім. 47; код 35002519) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна (22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Вадима Нестерчука, б. 1; код 37489488) основний борг у розмірі 103 499,22 грн. (сто три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять грн. 22 коп.), штрафу в розмірі 10 349,92 грн. (десять тисяч триста сорок дев'ять грн. 92 коп.), пеню в розмірі 6 263,78 грн. (шість тисяч двісті шістдесят три грн. 78 коп.), інфляційні втрати у розмірі 6 572,20 грн. (шість тисяч п'ятсот сімдесят дві грн. 20 коп.), 3% річних у розмірі 3190,04 грн. (три тисячі сто дев'яносто грн. 40 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 948,11 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок вісім грн. 11 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 753,50 грн. (дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят три грн. 50 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 25.03.2019.

Суддя О.Г. Удалова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення21.03.2019
Оприлюднено25.03.2019
Номер документу80648621
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/959/19

Ухвала від 24.11.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 22.11.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Рішення від 21.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 12.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 28.02.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

Ухвала від 01.02.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні