Постанова

від 19.03.2019 по справі 914/1436/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/1436/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача Матвіюка М.А.,

відповідача 1 не з`явився

2 Величка Д.В.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача 1 не з`явився,

2 не з`явився,

прокурора Голуба Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації",

на рішення Господарського суду Львівської області

(головуючий Запотічняк О.Д., судді Синчук М.М., Юркевич М.В.)

від 02.05.2018,

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий Зварич О.В., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.)

від 10.12.2018,

у справі за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України,

до 1) Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачеве,

2) Мукачівської міської ради,

про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2017 року заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та до товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації" про визнання недійсним договору щодо будівництва житлового комплексу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що об`єктом забудови за умовами спірного договору є земельна ділянка, яка належить до земель оборони, в той час як від імені Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України оспорюваний договір був підписаний неуповноваженим представником. Крім того, при його укладенні, всупереч вимог законодавства, не проводився конкурс.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.05.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко № 12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153, укладений 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Культура Інформації".

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків, що довіреністю № 220/386/д, на підставі якої діяв представник Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, не було передбачено повноважень на укладення саме спірного договору; в матеріалах справи відсутні докази погодження такого договору з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; спірний договір, всупереч вимогам законодавства, був укладений без проведення конкурсу.

ТОВ "Культура інформації" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач-2 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що станом на момент розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка під забудову належить до земель оборони, а тому, відповідно, не доведено порушення прав позивача оспорюваним договором; представник Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України під час укладення спірного договору діяв в межах своєї компетенції та відповідно до Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715; мало місце схвалення спірного правочину.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що у довіреності, виданій Міністром оборони України за № 220/386/д від 10.11.2016, відсутні повноваження Винарського В.В. на укладення спірного договору. Такий договір не проходив попереднього погодження з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України. Вказує, що жодних коштів на виконання спірного договору Міністерства оборони України не отримувало. Відповідно, відсутній факт його схвалення. Окрім того, в порушення приписів Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, договір про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016 укладено без проведення такого конкурсу.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Вказує, що на балансі відділу перебуває військове містечко № 12, розташоване за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. І. Зріні, 153, загальною площею земельної ділянки 28,27 га. Будівлі військового містечка № 12 та земельна ділянка використовуються військовою частиною А 1556.

Від військової прокуратури Західного регіону України до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що у довіреності, виданій Міністром оборони України за № 220/386/д від 10.11.2016 відсутні делеговані Винарському В.В. повноваження на укладення спірного договору. Схвалення Міністерством оборони України такого договору не було. Вказує, що відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не позбавляє її статусу земель оборони. Окрім того, на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомості, власником яких є Міністерство оборони України та дислокується діюча військова частина. Посилається на постанову Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 914/1075/17.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник, сторона-1) та ТОВ "Культура інформації" (підрядник, сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко № 12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153 (а.с. 30-37, т. 1).

Згідно з п. 2.1 договору сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153.

Об`єктом забудови є земельна ділянка за вказаною адресою, орієнтовною площею 28,27 га, яка відведена рішенням виконавчого комітету Мукачівської міськради № 136-01 від 12.08.1987 (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 спірного договору сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену п. 1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт.

Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (п. 3.3 договору).

Сторона-1 зобов`язана передати стороні-2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід`ємною частиною цього договору. Сторона-1 зобов`язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього договору в порядку, встановленому Положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна (п. п. 4.2.3, 4.2.4 договору).

Відповідно до п. 12.7 цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. та зареєстровано в реєстрі за №3556.

Згідно з актом приймання-передачі будівельного майданчика до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153 від 26.11.2016 вказаний майданчик стороною-1 передано стороні-2 (а.с. 38, т. 1).

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244 ЦК України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (стаття 92 ЦК України).

При укладенні спірного договору від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва, від імені якого на підставі довіреності № 220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника Винарський В.В.

За змістом довіреності № 220/386/д від 10.11.2016 Міністерство оборони України уповноважило тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського В. В. на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за небюджетні кошти за такими адресами: вул. Городоцька, 222, м. Львів; вул. Княгині Ольги, 1-5; м. Львів, вул. Личаківська, 105; м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1; м. Львів, вул. Зріні, 153; м. Мукачево, Закарпатська обл., вул. Гагаріна, 28; м. Ужгород, Закарпатська обл., вул. Прилуцька, в/м 210; м. Львів (Брюховичі), а також здійснення інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням (а.с. 39, т. 1).

Наказом державного секретаря Міністерства оборони України № 23 від 17.06.2003 "Про затвердження Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України" затверджено відповідне положення (а.с. 40, т. 1).

Пунктом 11 такого положення передбачено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

Врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 не передбачено повноважень Винарського В.В. на укладення договору про будівництво житлового комплексу, зокрема за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153, а також те, що до суду не було надано доказів на підтвердження погодження укладення оспорюваного договору з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, попередні судові інстанції обґрунтовано вказали про те, що спірний договір є недійсним згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України через відсутність повноважень у Винарського В.В. на укладення договору на будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні,153.

Окрім того, процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони визначає Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку організація будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, будівництво житла на земельних ділянках, що належать до земель оборони, здійснюється на конкурсних засадах.

Пунктами 5, 8, 25 Порядку передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову. Конкурсна комісія розміщує протягом семи днів з дати прийняття рішення про проведення конкурсу в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті організатора конкурсу інформацію про проведення конкурсу. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол про проведення конкурсу, в якому зазначаються: 1) відомості про учасників конкурсу; 2) результати голосування; 3) обґрунтування щодо визначення переможця конкурсу.

В порушення вимог зазначеного Порядку спірний договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко № 12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153 від 26.11.2016 було укладено без проведення такого конкурсу.

Умовами спірного договору не передбачено будівництва житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

Матеріали справи на містять доказів погодження спірного договору Міністерством оборони України та доказів проведення конкурсу з відбору виконавця будівельних робіт об`єкту будівництва на земельній ділянці за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153.

Щодо аргументів касаційної скарги про недоведеність приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони необхідно зазначити таке.

За ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 77 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також і у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Внаслідок дослідження обставин та доказів у справі судами встановлено, що у квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачеве на обліку та балансі перебуває військове містечко № 12, розташоване за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. І. Зріні, 153, загальною площею земельної ділянки 28,27 га (державний акт на право користування земельною ділянкою від 12.08.1987, виданий на підставі рішення Мукачівської міської ради народних депутатів за № 136-01 від 12.08.1987). Будівлі та земельна ділянка фактично використовуються військовою частиною НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно №46718146 від 02.11.2015 власником об`єктів нерухомого майна військового містечка №12, загальною площею 48 768,4 кв.м за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вулиця І. Зріні, 153, є Держава Україна в особі Міністерства оборони України (а.с. 105, т. 1).

За змістом витягу з Державного земельного кадастру № НВ-2101490882016, земельна ділянка за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вулиця І. Зріні, 153 зареєстрована 18.08.2016 Управлінням Держгеокадастру у Мукачівському районі Закарпатської області з цільовим призначенням: "Для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України", категорія земель: в тому числі землі оборони (а.с. 111-114, т. 1).

Вказаним спростовуються твердження скаржника про недоведеність позивачем належності спірної земельної ділянки до земель оборони.

Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника, що мало місце наступне схвалення правочину сплатою 75 000,00 грн. Вказані кошти були сплачені на рахунки Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Таке управління є окремою юридичною особою. Враховуючи те, що стороною спірного договору є Міністерство оборони України як замовник, суди правильно вказали, що схвалення спірного правочину з боку Міністерства оборони України не відбулось відповідно до вимог ст. 271 ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо протиправної відмови у призначенні судової експертизи з питань землеустрою та земельнотехнічної експертизи відхиляються колегією суддів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права. Необхідно зазначити, що у задоволенні клопотання про призначення експертизи судами було відмовлено за відсутності підстав, передбачених ст. 99 ГПК України, для проведення експертизи у справі.

Посилання скаржника на розбіжності щодо площ земельної ділянки у п. 3.1 спірного договору, витягу з Державного земельного кадастру № НВ-2101490882016 та у рішенні виконавчого комітету Мукачівської міськради № 136-01 від 12.08.1987, не спростовують місцезнаходження земельної ділянки за адресою Закарпатська область, м. Мукачево, вул. І. Зріні, 153. Такі розбіжності були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, зокрема, апеляційного господарського суду, який залучив до участі у справі Мукачівську міську раду та витребував у неї пояснення щодо таких невідповідностей.

Наведені аргументи щодо розбіжностей у площі земельної ділянки не є підставами для скасування судових рішень та прийняття нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки також не спростовують факт підписання договору про будівництво житлового комплексу тимчасово виконуючим обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарським В.В. за відсутності повноважень на його підписання та без погодження оспорюваного договору з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на ТОВ "Культура інформації".

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.05.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі за № 914/1436/17 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

О. Мамалуй