Рішення

від 12.03.2019 по справі 177/276/18

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/276/18

Провадження № 2/177/67/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 березня 2019 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Парковка та реклама про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 15.02.2018 звернувся до суду з указаним позовом, в якому уточнюючи позовні вимоги просив суд визнати договір оренди б/н від 09.12.2017, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,6642 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що став підставою для реєстрації іншого речового права (номер запису про інше речове право НОМЕР_5), недійсним, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 704,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що він, є власником земельної ділянки площею 3,6642 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Златоустівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та яка належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 30.06.2006.

Земельна ділянка перебувала в користуванні у ОСОБА_5, згідно з договором оренди від 07.08.2014, який на початку грудня 2017 року розірвано за домовленістю сторін, про що в реєстр внесено відповідний запис.

У послідуючому, з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про нібито укладений між ним та ФОП ОСОБА_6 договір оренди земельної ділянки б/н від 09.12.2017, згідно з яким він передав останньому належну йому земельну ділянку в оренду, строком на 10 років, з встановленою орендною платою у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в сумі складає 3858,65 грн.

Тобто, відповідач самовільно, без відома та погодження позивача зареєстрував право оренди земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності. Згоди на вказані дії позивач не давав, жодних договорів або будь-яких інших документів, пов'язаних з укладенням оскаржуваного Договору та передачі відповідачу земельної ділянки, зокрема, акт приймання передачі земельної ділянки, не підписував. З цього видно, що відповідач підробив підпис на договорі та на інших необхідних для здійснення реєстрації документах, та своїми діями фактично позбавив позивача права розпоряджатися майном, належним йому на праві власності.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач не виражав свого волевиявлення, яке б відповідало його волі передати в оренду свою земельну ділянку відповідачу, і не бажав настання таких реальних наслідків, що є підставою для визнання оскаржуваного Договору недійсним.

Позивач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі з мотивів, наведених у позові.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю. Відповідач вказував, що оскаржуваний договір оренди був ним укладений за безпосередньої участі позивача та останній в добровільному порядку його підписав, про що свідчить реєстрація цього договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Де та за яких конкретно обставин укладався договір, він не пам'ятає. Також відповідач пояснив, що у нього відсутній оригінал договору оренди, оскільки він викрадений з автомобіля його помічника, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває досудове слідство.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Парковка та реклама , правом на участь у судовому засіданні не скористався, до початку розгляду справи надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.120).

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 (а.с.6), позивач є власником земельної ділянки площею 3.6642 га, яка розташована на території Златоустівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Відповідно до копії Договору, який знаходиться в матеріалах справи (а.с.131), 09.12.2017 між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4. укладено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років, на якому міститься підпис позивачем та відсутній підпис відповідача.

Зазначений Договір зареєстрований державним реєстратором КП Парковка та реклама (номер запису про речове право № НОМЕР_5) (а.с.7).

Позивач стверджує, що він не підписував, та не укладав з ФОП ОСОБА_4. , жодних договорів, у зв'язку із чим вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7, пояснила, що позивач по справі є її рідним братом, яким укладався договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_5, але строк дії зазначеного договору минув, та ні позивач, ні сама ОСОБА_5 не виявили наміру його продовжити.

Жодного договору з ОСОБА_4 позивач не укладав. Оскільки в силу свого віку він має вади слуху, майже всі переговори від його імені здійснюються нею особисто. ОСОБА_7 не заперечувала, що спілкувалася з відповідачем, яким пропонувалося укладення договору оренди належної позивачу земельної ділянки, однак такої згоди досягнуто не було. У подальшому жодних пропозиції від ОСОБА_4 щодо укладення договору не надходило, будь-яких угод з останнім не підписувалося, з відповідачем з цього приводу не зустрічалася.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 125, ч. 5 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Аналогічно правило передбачене й ст. ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі .

Статтями 14, 20 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 16 цього Закону, укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у ст. 6 та ст. 627 ЦК України. Крім того, вказані норми кореспондуються із ч. 3 ст. 203 ЦК України, що визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ст. 20 Закону України Про оренду землі , укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як видно з матеріалів справи, відповідачем, не було надано суду оригіналу оскаржуваного договору, що унеможливлює проведення по справі почеркознавчої експертизи.

Крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би свідчив про виконання умов договору, зокрема отримання позивачем орендної плати за користування вказаною в договорі земельною ділянкою.

Відповідач посилається на те, що оригіналу договору укладеного з ОСОБА_3, він надати суду не може, оскільки він передав його своєму помічнику ОСОБА_8, автомобіль якого пограбували, викравши наявні у ньому договори. Представником відповідача у судовому засіданні також надано витяг, з якого слідує, що 05.01.2018 до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_8, за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 185 КК України, по факту крадіжки з автомобіля……його особистих речей (а.с.52) та скаргу на постанову слідчого (а.с.69). Разом з тим, зазначені документи не містять жодних відомостей про те, що серед особистих речей помічника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, знаходився оригінал договору оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Будь-яких доказів про факт звернення безпосередньо ОСОБА_4 за даним фактом (викрадення договорів оренди), суду не надано.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що приблизно в 2017 році ОСОБА_4 надав йому документи приблизно у кількості 30 шт., які він повинен був передати орендодавцям. Зазначені документи знаходилися у нього в машині, яку в с. Кам'янка пограбували. Разом з тим, суд критично оцінює показання вказаного свідка, який є помічником відповідача, у зв'язку з чим, є заінтересованою особою та його показання у судовому засіданні суперечать змісту його заяви, відомості за якою внесено до ЄРДР, відповідно до якої, з його автомобіля викрадено виключно його особисті речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, той факт, що відповідач ФОП Квасов Олександр Петрович не надав суду оригіналу договору оренди земельної ділянки від 09.12.2017, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачу орендної плати відповідно до п. 10 Договору, не зміг пояснити коли та при яких обставинах укладався договір оренди, свідчить про те, що позивач не підписував оспорюваний договір, та не мав волевиявлення на його підписання.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 №9 роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, про те, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню з тих підстав, що відповідачем не доведено, що оспорюваний правочин був вчинений у письмовій формі, що його зміст зафіксований в одному або кількох документах та відповідав волевиявленню позивача.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 704,80 грн. (а.с.1).

Керуючись ст. ст. ст. 10, 17, 76, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа Комунальне підприємство Парковка та реклама про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, загальною площею 3,6642 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 30.06.2006, укладеного 09.12.2017 між ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, на підставі якого за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.12.2017 зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки за номером запису про інше речове право НОМЕР_5.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення його повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.03.2019

Суддя: