Рішення

від 19.03.2019 по справі 520/11173/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.03.2019 р. справа №520/11173/18

Харківський окружний адміністративний суд

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В.,

представника позивача - Шрамко І.С.,

представників відповідачів - Шамілової Л.Ш., Бондаренко Н.Б., Романько І.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДИРЕКТ ІМПЕКС" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 20.02.2019р. продовжено проведення підготовчого провадження на 30 днів. 11.03.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.03.2019р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Директ Імпекс у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень ГУ ДФС у Харківській області №00004771402 від 26.11.2018р., №000004781402 від 26.11.2018р., №00004791402 від 26.11.2018р., №00004801402 від 26.11.2018р., №00007901307 від 19.11.2018р.

Підставами позову є доводи про те, що особа не вчиняла відображених у акті перевірки податкових правопорушень, висновки контролюючого органу з даного приводу є помилковими та хибними, зумовлені як невірним тлумаченням змісту статей Податкового кодексу України, так і перекрученням обставин фактичної дійсності.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що платник відносив на формування витрат з податку на прибуток на формування податкового кредиту з ПДВ видатки з оренди приміщень (у тому числі і ПДВ), котрі використовувались у власній господарській діяльності третіми сторонніми суб'єктами господарювання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом установлено, що владним суб'єктом, ГУ ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ТОВ Компанія Директ Імпекс з приводу додержання податкового законодавства за період 01.01.2015р.-31.12.2017р., додержання валютного законодавства за період 01.01.2015р.-31.12.2017р., додержання законодавства зі справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2015р.-31.12.2018р.

Результати перевірки оформлені актом від 12.11.2018р. №4725/20-40-14-02-08/38279369 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту контролюючим органом викладені судження про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: завищення витрат з податку на прибуток за рахунок видатків по оренді приміщень, котрі були задіяні у господарській діяльності третіх сторонніх суб'єктів господарювання та не проведення у зв'язку із цим умовного нарахування податкових зобов'язань з ПДВ.

26.11.2018р. з посиланням на Акт владним суб'єктом були видані: податкове повідомлення - рішення №00004771402 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 286.718,75грн. (основний платіж - 229.375,00грн., штраф - 57.343,75грн.), податкове повідомлення - рішення №000004781402 про визначення грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 223.203,75грн. (основний платіж - 178.563,00грн., штраф - 44.640,75грн.), податкове повідомлення - рішення №00004791402 про зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ за грудень 2017р. на 144.602,00грн., податкове повідомлення - рішення №00004801402 про застосування 161.581,50грн. штрафу за несвоєчасну реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних невиписаних платником на занижену суму грошового зобов'язання з ПДВ податкових накладних на суму податку у розмірі 323.163,00грн.

Окрім того, раніше - 19.11.2018р. з посиланням на Акт владним суб'єктом було також видано податкове повідомлення - рішення №00007901307 про нарахування 510,00грн. штрафу.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб'єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння податку на прибуток з 01.01.2011р. унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентуються положеннями розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, визначальне значення для обчислення податку на прибуток мають саме правила обрахування показників фінансової звітності, а відтак, правила обчислення доходу і витрат за ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні .

Разом із тим, суд вважає, що при обчисленні податку на прибуток мають також додатково враховуватись як положення п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (стосовно змісту господарської діяльності особи), так і положення ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України і ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України (стосовно юридичних наслідків вчинення особою нікчемних правочинів), адже доведений намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди як за рахунок штучного проведення умисно збиткових господарських операцій, так і за рахунок відображення в обліку показників документів за нереальними господарськими операціями у межах нікчемних правочинів припиняє (нівелює) право особи на віднесення понесених видатків на розрахунки із Державою по податку на прибуток.

Тому, аналізуючи положення п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України та норм розділу V Податкового кодексу України (ст.ст.185, 187, 189, 198, 200-1, 201 названого кодексу) у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування витрат по податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Приєднаними до справи документами підтверджено, що за договором оренди приміщення №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. із додатками сторонами (позивачем у якості орендаря та ТОВ Перший Універмаг у якості орендодавця) було визначено структурований платіж за користування майном у вигляді: 1) базової орендної плати, 2) орендної плати з обороту (підвищеного розміру плати у залежності від обсягів продажу товару в орендованому приміщенні), 3) експлуатаційного платежу, 4) комунального платежу, 5) маркетингового платежу (а.с.113-208 т.1).

Окрім того, аналогічні домовленості передбачені договором оренди приміщення №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.209 т.1-а.с.30 т.2), договором оренди приміщення №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.31 т.2-а.с.122 т.2), договором оренди приміщення №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.123 т.2-а.с.202 т.2), договором оренди приміщення №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.203 т.2-а.с.23 т.3).

Суд відмічає незвичайність саме такого підходу сторін договору оренди до визначення загального розміру плати за користування майном, проте сама по собі указана обставина не суперечить закону, не спрямована на безпідставне одержання податкової вигоди, поза розумним сумнівом може бути зумовлена розміщенням приміщення у торгівельній будівлі в центрі міста Києва.

Контролюючий орган в Акті вчинених платником перелічених договорів у якості нікчемних правочинів не кваліфікував.

Продаж товару в орендованих приміщеннях здійснювався: у межах №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. із залученням ТОВ ЦУМ Хоум Енд Кідз та ФОП ОСОБА_5, у межах договору №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_6, у межах договору №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_8, у межах договором №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ Хоум Енд Кідз та ФОП ОСОБА_5, у межах договору оренди приміщення №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_7,

Контролюючий орган в Акті вчинених платником перелічених договорів у якості правочинів, свідомо спрямованих на штучне одержання збитків, не кваліфікував.

За твердженням контролюючого органу у межах договору №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. платником було зайво віднесено на витрати з податку на прибуток - 5.107,00грн., за договором №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. - 77.243,00грн., за договором №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. - 97.435,00грн., за договором приміщення №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. - 307.431,00, за договором №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. - 87.089,00грн.

Обставини реальності видатків контролюючим органом не спростовані.

Перелічені договори не кваліфіковані контролюючим органом ані у якості нікчемних, ані у якості недійсних.

Претензій до форми, змісту, походження, достовірності первинних документів за цими правочинами контролюючим органом в Акті не викладено.

Стан виконання зобов'язань у межах перелічених правочинів не вплинув на податкову дисципліну учасників зносин.

Ознак проведення платником збиткових господарських операцій контролюючим органом не виявлено, в Акті такі судження владного суб'єкту відсутні.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання правомірним судження контролюючого органу про протиправність врахування платником реально здійснених видатків за цими правочинами при обчисленні податку на прибуток.

Отже, подію вчинення особою податкового правопорушення за цими епізодами слід визнати недоведеною контролюючим органом за правилами ч.2 ст.77 КАС України та ст.109 Податкового кодексу України.

Як наслідок, слід визнати і помилковим твердження контролюючого органу про вчинення особою за цими ж самими епізодами порушення п.188.1 ст.188 та абз. г п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.

Вирішуючи спір у частині вимоги стосовно скасування податкового повідомлення - рішення №00004801402 про застосування 161.581,50грн. штрафу за несвоєчасну реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних невиписаних платником на занижену суму грошового зобов'язання з ПДВ податкових накладних на суму податку у розмірі 323.163,00грн., суд зазначає, що п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено нарахування штрафу за не реєстрацію особою раніше вже складеної (тобто виписаної за самостійним рішенням платника податків, існуючої як річ матеріального світу) податкової накладної.

Суд зауважує, що стосовно заниження платником грошових зобов'язань з податку (збору) (тобто для випадку не виписування особою податкової накладної на операцію з поставки товару, виконання роботи, надання послуги) відповідальність у вигляді штрафу передбачена абз.2 і 4 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у розмірі 25 або 50 відсотків визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання (тобто суми заниження податку, збору) відповідно.

Водночас із цим, положеннями абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу або в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У спірних правовідносинах платник не виписував податкових накладних на ті грошові зобов'язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Також у спірних правовідносинах відсутні ознаки здійснення платником операції з постачання товарів/послуг на ті грошові зобов'язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Відтак, підстав для нарахування платнику штрафу у порядку абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України суд у даному випадку не знаходить.

Окрім того, положеннями абз.2 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу або в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У спірних правовідносинах платник розпочав передбачену п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України процедуру узгодження рішення контролюючого органу.

Відтак, підстав для нарахування платнику штрафу у порядку абз.2 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України суд у даному випадку не знаходить.

Вирішуючи спір у частині вимоги стосовно скасування податкового повідомлення - рішення №00007901307 про нарахування 510,00грн. штрафу, суд зазначає, що у п.68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ( виправдання ) свого рішення.

В Акті не викладено жодних, хоча б щонайменше конкретизованих, даних про вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

За твердженням платника податків між Товариством та фізичними особами - громадянами мала місце подія укладання договорів позики. У розмінні ст.ст.163, 164 Податкового кодексу України одержання фізичною особою - громадянином коштів за позикою не спричиняє виникнення доходу. Доказів невиконання зобов'язань боржниками - позичальниками Акт не містить. Судження контролюючого органу про одержання фізичними особами - громадянами коштів від Товариства за договорами безповоротної фінансової допомоги не підтверджено ані змістом Акту, ані поясненнями працівників контролюючого органу (котрі проводили перевірку та брали участь у судовому засіданні), ані відповідними документами.

За таких обставин, слід визнати недоведеним факт скоєння особою податкового правопорушення за цим епізодом.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України при винесенні оскаржених рішень.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб'єкта про визначення податкових зобов'язань платника податків.

При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії , від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії , від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України , від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії , від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії , від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 26.11.2018р.: №00004771402, №00004781402, №00004791402, №00004801402 та від 19.11.2018р. №00007901307.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДИРЕКТ ІМПЕКС" (м.Харків, вул.Металіста, буд.6, код ЄДРПОУ 38279369) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (місце знаходження - м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ - 39599198) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12.249,24 грн. (дванадцять тисяч двісті сорок дев'ять грн. 24 коп.)

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Роз'яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 25.03.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева