Постанова

від 01.07.2019 по справі 520/11173/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 р.Справа № 520/11173/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Калитки О. М. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник відповідача Зекова С.П.

представник позивача Шрамко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків, повний текст складено 25.03.19 року по справі № 520/11173/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дірект Імпекс"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дірект Імпекс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області №00004771402 від 26.11.2018р., №000004781402 від 26.11.2018р., №00004791402 від 26.11.2018р., №00004801402 від 26.11.2018р., №00007901307 від 19.11.2018р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дірект Імпекс" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм процесуального права, а саме неповне з`ясування судом обставин в адміністративній справі у зв`язку з ненаданням оцінки всім аргументам учасників справи, як того вимагає ст. 242 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Зазначив, що платник відносив на формування витрат з податку на прибуток на формування податкового кредиту з ПДВ видатки з оренди приміщень (у тому числі і ПДВ), котрі використовувались у власній господарській діяльності третіми сторонніми суб`єктами господарювання. Таким чином вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ТОВ Компанія Дірект Імпекс з приводу додержання податкового законодавства за період 01.01.2015р.-31.12.2017р., додержання валютного законодавства за період 01.01.2015р.-31.12.2017р., додержання законодавства зі справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2015р.-31.12.2018р.

Результати перевірки оформлені актом від 12.11.2018р. №4725/20-40-14-02-08/38279369 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту контролюючим органом викладені судження про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: завищення витрат з податку на прибуток за рахунок видатків по оренді приміщень, котрі були задіяні у господарській діяльності третіх сторонніх суб`єктів господарювання та не проведення у зв`язку із цим умовного нарахування податкових зобов`язань з ПДВ.

26.11.2018р. з посиланням на Акт владним суб`єктом були видані: податкове повідомлення - рішення №00004771402 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 286718,75грн. (основний платіж - 229375,00грн., штраф - 57343,75грн.), податкове повідомлення - рішення №000004781402 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 223203,75грн. (основний платіж - 178563,00грн., штраф - 44640,75грн.), податкове повідомлення - рішення №00004791402 про зменшення розміру від`ємного значення з ПДВ за грудень 2017р. на 144602,00грн., податкове повідомлення - рішення №00004801402 про застосування 161581,50грн. штрафу за несвоєчасну реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних невиписаних платником на занижену суму грошового зобов`язання з ПДВ податкових накладних на суму податку у розмірі 323163,00грн.

Окрім того, раніше - 19.11.2018р. з посиланням на Акт владним суб`єктом було також видано податкове повідомлення - рішення №00007901307 про нарахування 510,00 грн. штрафу.

Непогодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що владний суб`єкт не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України при винесенні оскаржених рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини з приводу справляння податку на прибуток з 01.01.2011р. унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентуються положеннями розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, визначальне значення для обчислення податку на прибуток мають саме правила обрахування показників фінансової звітності, а відтак, правила обчислення доходу і витрат за ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні .

При обчисленні податку на прибуток мають також додатково враховуватись як положення п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (стосовно змісту господарської діяльності особи), так і положення ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України і ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (стосовно юридичних наслідків вчинення особою нікчемних правочинів), адже доведений намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди як за рахунок штучного проведення умисно збиткових господарських операцій, так і за рахунок відображення в обліку показників документів за нереальними господарськими операціями у межах нікчемних правочинів припиняє (нівелює) право особи на віднесення понесених видатків на розрахунки із Державою по податку на прибуток.

Тому, аналізуючи положення п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України та норм розділу V Податкового кодексу України (ст.ст.185, 187, 189, 198, 200-1, 201 названого кодексу) у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування витрат по податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Приєднаними до справи документами підтверджено, що за договором оренди приміщення №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. із додатками сторонами (позивачем у якості орендаря та ТОВ Перший Універмаг у якості орендодавця) було визначено структурований платіж за користування майном у вигляді: 1) базової орендної плати, 2) орендної плати з обороту (підвищеного розміру плати у залежності від обсягів продажу товару в орендованому приміщенні), 3) експлуатаційного платежу, 4) комунального платежу, 5) маркетингового платежу (а.с.113-208 т.1).

Окрім того, аналогічні домовленості передбачені договором оренди приміщення №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.209 т.1-а.с.30 т.2), договором оренди приміщення №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.31 т.2-а.с.122 т.2), договором оренди приміщення №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.123 т.2-а.с.202 т.2), договором оренди приміщення №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. (а.с.203 т.2-а.с.23 т.3).

Суд відмічає незвичайність саме такого підходу сторін договору оренди до визначення загального розміру плати за користування майном.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сама по собі указана обставина не суперечить закону, не спрямована на безпідставне одержання податкової вигоди, поза розумним сумнівом може бути зумовлена розміщенням приміщення у торгівельній будівлі в центрі міста Києва.

Як свідчать матеріали справи, контролюючий орган в Акті вчинених платником перелічених договорів у якості нікчемних правочинів не кваліфікував.

Продаж товару в орендованих приміщеннях здійснювався: у межах договору №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. із залученням ТОВ ЦУМ Хоум Енд Кідз та ФОП ОСОБА_4., у межах договору №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_3, у межах договору №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2, у межах договору №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ Хоум Енд Кідз та ФОП ОСОБА_4., у межах договору оренди приміщення №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. - ТОВ ЦУМ ЛЄЙДІЗ СТАЙЛ та ФОП ОСОБА_1,

Контролюючий орган в Акті вчинених платником перелічених договорів у якості правочинів, свідомо спрямованих на штучне одержання збитків, не кваліфікував.

За твердженням контролюючого органу у межах договору №00019/2016/ДО від 08.11.2016р. платником було зайво віднесено на витрати з податку на прибуток - 5107,00грн., за договором №00082/2016/ДО від 08.11.2016р. - 77243,00грн., за договором №00086/2016/ДО від 08.11.2016р. - 97435,00грн., за договором приміщення №00110/2016/ДО від 08.11.2016р. - 307431,00, за договором №00167/2016/ДО від 08.11.2016р. - 87089,00грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини реальності видатків контролюючим органом не спростовані. Перелічені договори не кваліфіковані ані у якості нікчемних, ані у якості недійсних. Претензій до форми, змісту, походження, достовірності первинних документів за цими правочинами контролюючим органом в Акті не викладено. Стан виконання зобов`язань у межах перелічених правочинів не вплинув на податкову дисципліну учасників відносин. Ознак проведення платником збиткових господарських операцій контролюючим органом не виявлено, в Акті такі судження владного суб`єкту відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно та обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для визнання правомірним судження контролюючого органу про протиправність врахування платником реально здійснених видатків за цими правочинами при обчисленні податку на прибуток.

Отже, подію вчинення особою податкового правопорушення за цими епізодами слід визнати недоведеною контролюючим органом за правилами ч.2 ст.77 КАС України та ст.109 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що твердження контролюючого органу про вчинення особою за цими ж самими епізодами порушення п.188.1 ст.188 та абз. г п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України є помилковими.

Вирішуючи спір у частині вимоги стосовно скасування податкового повідомлення - рішення №00004801402 про застосування 161581,50грн. штрафу за несвоєчасну реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних невиписаних платником на занижену суму грошового зобов`язання з ПДВ податкових накладних на суму податку у розмірі 323163,00грн., колегія суддів зазначає наступне.

П.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено нарахування штрафу за не реєстрацію особою раніше вже складеної (тобто виписаної за самостійним рішенням платника податків, існуючої як річ матеріального світу) податкової накладної.

Суд зауважує, що стосовно заниження платником грошових зобов`язань з податку (збору) (тобто для випадку не виписування особою податкової накладної на операцію з поставки товару, виконання роботи, надання послуги) відповідальність у вигляді штрафу передбачена абз.2 і 4 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у розмірі 25 або 50 відсотків визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання (тобто суми заниження податку, збору) відповідно.

Водночас із цим, положеннями абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу або в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах платник не виписував податкових накладних на ті грошові зобов`язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Також у спірних правовідносинах відсутні ознаки здійснення платником операції з постачання товарів/послуг на ті грошові зобов`язання з ПДВ, котрі контролюючий орган кваліфікує як занижені.

Відтак, підстав для нарахування платнику штрафу у порядку абз.1 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України суд у даному випадку не знаходить.

Окрім того, положеннями абз.2 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу або в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Як свідчать матеріали справи у спірних правовідносинах платник розпочав передбачену п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України процедуру узгодження рішення контролюючого органу.

Відтак, підстави для нарахування платнику штрафу у порядку абз.2 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України у даному випадку відсутні.

Вирішуючи спір у частині вимоги стосовно скасування податкового повідомлення - рішення №00007901307 про нарахування 510,00грн. штрафу, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у п.68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ( виправдання ) свого рішення.

Колегія суддів зауважує, що в Акті не викладено жодних, хоча б щонайменше конкретизованих, даних про вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

За твердженням платника податків між Товариством та фізичними особами - громадянами мала місце подія укладання договорів позики. У розумінні ст.ст.163, 164 Податкового кодексу України одержання фізичною особою - громадянином коштів за позикою не спричиняє виникнення доходу. Доказів невиконання зобов`язань боржниками - позичальниками Акт не містить. Судження контролюючого органу про одержання фізичними особами - громадянами коштів від Товариства за договорами безповоротної фінансової допомоги не підтверджено ані змістом Акту, ані поясненнями працівників контролюючого органу (котрі проводили перевірку та брали участь у судовому засіданні), ані відповідними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеним факт скоєння особою податкового правопорушення за цим епізодом.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що владний суб`єкт не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України при винесенні оскаржених рішень.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб`єкта про визначення податкових зобов`язань платника податків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії , від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії , від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України , від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії , від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії , від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що в ході розгляду справи суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року по справі 520/11173/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року по справі № 520/11173/18 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) О.М. Калитка Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 04.07.2019 року