Постанова

від 18.03.2019 по справі 0240/2785/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0240/2785/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

18 березня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Зозулі К.Т.,

представника позивача: Семенчук О.А.,

представників відповідача: Тимошевської Ю.Й., Пенської О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Зон" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області в якому просив, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0007161415 від 23 липня 2018 року податкове повідомлення - рішення № 0007171415 від 23 липня 2018 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом контрагента у господарській операції, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив про те, що в ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлено відсутність факту реального здійснення ТОВ "Бізнес Зон" оформлених операцій з придбання товару (яйця курячі в асортименті) у ТОВ "НМЦ Адоніс" (код ЄДРПОУ 20083560) за листопад-грудень 2017 року. Також вказав, що під час проведення перевірки перевіряючим не було надано товарно-транспортних накладних, які б засвідчували факт передачі товару зі складу постачальника позивачу.

Крім того, позивачем в ході проведення перевірки не було надано Паспорту якості (посвідчення якості), що унеможливлює встановити виробника придбаного товару та його походження, акти виконаних робіт щодо відповідального зберігання яєць ТОВ "Автотрейд Компані" не надавало.

За даними бухгалтерського обліку, згідно картки рахунку 631 за період з січня 2017 року по квітень 2018 року контрагент ТОВ "Автотрейд Компані" не значиться, а також в ЄРПН відсутня інформація щодо реалізації послуг ТОВ "Автотейд Компані" на адресу позивача.

Також перевіркою встановлено фактичну відсутність у позивача можливості у період з 01 листопада 2017 року по 30 квітня 2018 року зберігати придбаний в контрагента товар (яйця курячі в асортименті), що додатково (на переконання відповідача) підтверджує відсутність факту реальності здійснених позивачем операцій з придбання товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, ТОВ "Бізнес Зон" зареєстровано, як юридична особа 09 липня 2014 року Вінницьким міським управлінням юстиції, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та на час проведення перевірки було платником податку на прибуток, на додану вартість, на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного соціального внеску.

В період з 11 червня 2018 року по 20 червня 2018 року відповідачем відповідно до наказу від 11 червня 2018 року № 3352 та на підставі направлення від 12 червня 2018 року № 1442 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "БІЗНЕС ЗОН" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "НМЦ Адоніс" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, з питань подальшої реалізації придбаного товару у ТОВ "НМЦ Адоніс" за період з 01 листопада 2017 року по 30 квітня 2018 року.

Результати перевірки оформлено актом від 26 червня 2018 року № 3075/1415/39294786. (т.1 а.с. 28-49)

Відповідно до висновків, викладених в зазначеному акті, в ході перевірки встановлено порушення позивачем:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 495 086,00 грн. за квітень 2018 року;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 (в) статті 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2018 року на 5 195 176,00 грн.

Висновки проведеної перевірки знайшли своє відображення у прийнятих 23 липня 2018 року податкових повідомленнях - рішеннях:

- № 0007161415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 618 858,00 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням 495 086,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 123 772,00 грн.;

- № 0007171415, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 5 195 176,00 грн. (т. 1 а.с. 25-27)

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Статтею 200 ПК України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з підпунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Колегією суддів встановлено, що в ході перевірки відповідачем здійснено висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "НМЦ Адоніс", а саме придбання товарів та подальшого їх списання до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних витрат за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Дані висновки зроблені відповідачем з огляду на те, що під час проведення перевірки позивачем не було надано ревізору-інспектору ряду первинних документів на підтвердження придбання, зберігання та подальшої реалізації придбаної в ТОВ "НМЦ Адоніс" продукції (яйця курячі в асортименті).

Крім того, відповідач в акті перевірки вказує на те, що відповідно до ДСТУ 5028-2008 максимальний строк зберігання яєць при належних умовах в холодильнику 90 діб, при цьому реалізація яєць в зазначений термін позивачем не була здійснена, що, на переконання податкового органу, додатково вказує на нереальність проведених операцій з придбання яєць.

З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2017 року між позивачем та ТОВ "НМЦ Адоніс" укладено договір поставки № 01/1-17. (т. 1 а.с. 71-73)

Відповідно до пункту 1 Договору предметом договору є поставка постачальником покупцю яєць курячих свіжих, в порядку і на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами до нього.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціна та загальна вартість товару, асортимент, кількість узгоджуються сторонами у заявці покупця на кожну партію товару та вказуються у видаткових накладних. Всі видаткові накладні, за якими постачальником був поставлений товар Покупцю протягом строку дії Договору, є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з підпунктами 3.4., 3.5 Договору передача товару здійснюється на складі покупця. Постачальник зобов'язаний своїми силами і без затримки забезпечити доставку товару до складу покупця.

Постачальник надає покупцю наступні документи на товар: видаткову накладну на партію товару; податкові накладні (в електронній формі); паспорт якості (посвідчення якості) при необхідності.

Факт поставки товару за вищезазначеним договором, підтверджується наступними первинними документами:

- видатковими накладними № 220 від 01 листопада 2017 року, № 221 від 02 листопада 2017 року, № 222 від 03 листопада 2017 року, № 205 від 06 листопада 2017 року, № 206 від 07 листопада 2017 року, № 207 від 08 листопада 2017 року, № 212 від 10 листопада 2017 року, № 208 від 13 листопада 2017 року, № 209 від 15 листопада 2017 року, № 210 від 16 листопада 2017 року, № 211 від 20 листопада 2017 року, № 214 від 21 листопада 2017 року, № 215 від 22 листопада 2017 року, № 216 від 23 листопада 2017 року, № 217 від 24 листопада 2017 року, № 219 від 27 листопада 2017 року, № 225 від 28 листопада 2017 року, № 226 від 29 листопада 2017 року, № 227 від 30 листопада 2017 року, № 229 від 04 грудня 2017 року, № 230 від 05 грудня 2017 року, № 231 від 06 грудня 2017 року, № 245 від 08 грудня 2017 року, № 246 від 12 грудня 2017 року, № 248 від 18 грудня 2017 року, № 247 від 20 грудня 2017 року, № 251 від 22 грудня 2017 року, № 252 від 25 грудня 2017 року, № 253 від 26 грудня 2017 року, № 254 від 28 грудня 2017 року, № 2 від 05 січня 2018 року, № 3 від 09 січня 2018 року, № 4 від 12 січня 2018 року, № 5 від 15 січня 2018 року, № 8 від 19 січня 2018 року, № 9 від 23 січня 2018 року (т.1 а.с. 75-104);

- податковими накладними № 34 від 01 листопада 2017 року, № 35 від 02 листопада 2017 року, № 36 від 03 листопада 2017 року, № 19 від 06 листопада 2017 року, № 20 від 07 листопада 2017 року, № 21 від 08 листопада 2017 року, № 22 від 10 листопада 2017 року, № 23 від 13 листопада 2017 року, № 24 від 15 листопада 2017 року, № 25 від 16 листопада 2017 року, № 26 від 20 листопада 2017 року, № 28 від 21 листопада 2017 року, № 29 від 22 листопада 2017 року, № 30 від 23 листопада 2017 року, № 31 від 24 листопада 2017 року, № 33 від 27 листопада 2017 року, № 39 від 28 листопада 2017 року, № 40 від 29 листопада 2017 року, № 41 від 30 листопада 2017 року, № 3 від 04 грудня 2017 року, № 5 від 05 грудня 2017 року, № 6 від 06 грудня 2017 року, № 18 від 08 грудня 2017 року, № 15 від 12 грудня 2017 року, № 17 від 18 грудня 2017 року, № 16 від 20 грудня 2017 року, № 21 від 22 грудня 2017 року, № 22 від 25 грудня 2017 року, № 23 від 26 грудня 2017 року, № 24 від 28 грудня 2017 року, № 3 від 05 січня 2018 року, № 4 від 09 січня 2018 року, № 5 від 12 січня 2018 року, № 6 від 15 січня 2018 року, № 9 від 19 січня 2018 року, № 10 від 23 січня 2018 року. (т. 1 а.с. 111-147)

Зазначені податкові накладні, виписані на адресу позивача його постачальником ТОВ НМЦ "Адоніс" та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних після 01 липня 2017 року, а, відтак пройшли моніторинг і є достатньою підставою для формування податкового кредиту та не потребують будь-якого додаткового підтвердження.

Посилання апелянта на відсутність при проведенні перевірки сертифікатів відповідностей та паспортів заводу-виробника, як на підставу для висновків про відсутність здійснення поставки товару, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність зазначених документів ніяким чином не може вплинути на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що укладений між позивачем та його контрагентом договір та додаткова угода № 1 від 01 листопада 2017 року до договору поставки (.1 а.с. 74) містить положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоди, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано до матеріалів справи доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає твердження апелянта про те, що під час проведення перевірки позивачем не надано ревізору-інспектору ряду первинних документів на підтвердження належного зберігання та подальшої реалізації придбаної в ТОВ "НМЦ Адоніс" продукції (яйця курячі в асортименті), оскільки реальність здійснення господарської операції підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, з метою зберігання придбаної в ТОВ "НМЦ Адоніс" товару, між позивачем (Поклажодавець) та ТОВ "Автотрейд компані" (Зберігач) 01 листопада 2017 року укладено договір відповідального зберігання № 01/11/17-5 (далі- Договір), предметом якого було приймання на відповідальне зберігання яєць курячих в асортименті у кількості, що не перевищує 20000000,00 (двадцяти мільйонів) штук.

Відповідно до пункту 1 Договору передача продукції на зберігання згідно умов договору та повернення її зі зберігання здійснюється окремими партіями згідно актів передачі-прийому продукції.

Також пунктом 2.2. Договору відповідального зберігання визначено, що нарахування та оплата здійснюється по завершенню дії цього договору за весь період перебування Продукції на зберіганні в безготівковій формі.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що договір діє до 30 червня 2018 року або до моменту передачі продукції Поклажодавцю.

Факт зберігання продукції товару за вищезазначеним договором, підтверджується актами прийому-передачі до договору відповідального зберігання № 01/11/17-5 від 01 листопада 2017 року, актами надання послуг, податковими накладними № 32 від 08 червня 2018 року, № 145 від 31 травня 2018 року. (т. 1 а.с. 163-196)

Оплата за надані послуги зберігання підтверджується доданими до матеріалів справи платіжним дорученням № 29 від 24 липня 2018 року, випискою по рахунку ТОВ "Бізнес Зон" від 24 липня 2018 року , карткою рахунком № 631 від 16 травня 2018 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку № 631 від 16 травня 2018 року. (т. 1 а.с. 198-201)

Також 01 жовтня 2016 року між позивачем (Орендар) та ОСОБА_5 укладено договір оренди № 01/07, предметом якого було приймання в строкове користування нежитлове приміщення, площею 50 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору приміщення, що орендується надається Орендарю для використання як складського приміщення для зберігання товарно-матеріальних цінностей. Передача - приймання об'єкта здійснюється на підставі відповідного Акту прийому-передачі двосторонньою комісією, яка формується Сторонами з їх уповноважених представників.

Вказане приміщення взято позивачам в оренду строком на 1 рік, про що свідчить пункт 3.1 договору.

Пунктом 4.1 визначено, що розмір орендної плати становить 1600,00 грн. в місяць, яка сплачується до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Використання позивачем вказаного приміщення у своїй господарській діяльності також підтверджується актами прийому-передачі від 01 жовтня 2016 року та від 17 квітня 2018 року до договору оренди № 01/07 від 01 жовтня 2016 року, актами надання послуг № 4 від 31 березня 2017 року, № 5 від 30 червня 2017 року, № 6 від 30 вересня 2017 року, № 4 від 31 грудня 2017 року, № 1 від 31 березня 2018 року, № 2 від 17 квітня 2018 року. (т.1 а.с. 208-214)

Також встановлено, що оплата отриманих послуг за договором оренди підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. (т. 1 а.с. 215-228)

Отже, зважаючи на вищезазначені договори зберігання та оренди укладені позивачем із контрагентами, а також беручи до уваги документальне підтвердження отримання за вказаними договорами послуг, їх належну оплату, свідчить, що вчинені на їх виконання операції були реальними та спрямованими на отримання прибутку.

Таким чином, податкові накладні до актів виконаних робіт були складені по закінченню дії договору, а саме з моменту передачі товарів ТОВ "БІЗНЕС ЗОН".

Слід також зазначити, що частина придбаного позивачем за договором № 01/1-17 від 01 листопада 2017 року товару була реалізована на виконання договору поставки № 14/04/3-18 від 17 квітня 2018 року укладеного з ТОВ "Міратеч Компані" (т.1 а.с.229-232), договору поставки № 17/04/4-18 від 17 квітня 2018 укладеного з ТОВ "Оптімал Компані", договору поставки № 03/05/9-18 від 03 травня 2018 року укладеного з ТОВ "Делівері Детек", договору поставки № 03/05/4-18 від 03 травня 2018 року укладеного з ТОВ "Менпауер-УКР", договору поставки № 03/05/5-18 від 03 травня 2018 року укладеного з ТОВ "Сіті груп компані", договору поставки № 03/05/2-18 від 03 травня 2018 року укладеного з ТОВ "Габело", договору поставки № 03/05/1-18 від 03 травня 2018 року укладеного з ТОВ "Фелдер".

Реалізація поставленого контрагентам позивача товару підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, квитанціями про реєстрацію податкових накладних. (т. 1 а.с. 202-250, т. 2 а.с. 1-39)

Крім того, інша частина придбаного в ТОВ "НМЦ АДОНІС" товару була знищена, що підтверджується наказами по ТОВ "Бізнес Зон" "Про проведення інвентаризації" №4-ін від 15 травня 2018 року, № 25-3 від 16 травня 2018 року, № 26-3 від 01 червня 2016 року, актами про списання товарів, податковими накладними та квитанціями про реєстрацію податкових накладних. (т. 2 а.с. 43-140)

Також на підтвердження факту списання товару позивачем надано договір № з.к./801 поставки талонів з прийому та захоронення перероблених (оброблених) побутових відходів від 01 травня 2018 року, що був укладений позивачем з комунальним унітарним підприємством "Ековін". (т. 2 а.с. 141-142)

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткову накладну № РН-0000258 від 16 травня 2018 року, податкову накладну № 969 від 16 травня 2018 року, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №7 від 08 червня 2018 року, платіжне доручення № 884 від 31 травня 2018 року, талони замовника на право вивозу ТПВ на міський полігон в кількості 70-т штук. (т. 2 а.с.143-154)

Доставка товару, який підлягав знищенню доставлявся на відповідний полігон ТОВ "Автогаз" на виконання укладеного з позивачем договору № 03-05 від 03 травня 2018 року. (т.2 а.с. 155-156)

Факт здійснення перевезення вантажу на виконання вказаного договору підтверджується актами надання послуг, податковими накладними, витягом з Єдиного реєстру податкових накладних та платіжними дорученнями. (т. 2 а.с. 157-194)

Таким чином, вищенаведеними первинними документами, які також були надані уповноваженим представникам податкового органу під час проведення позапланової перевірки, підтверджуються обставини придбання позивачем товару, подальше його зберігання та реалізація (часткова утилізація).

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, що підтверджено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

Зазначені у акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача та подання ними податкової звітності, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення.

Також не надано судового рішення в порядку статті 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

При цьому, жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06 червня 2018 року у справі №811/2247/14, колегія суддів зауважує, що висновок суду касаційної інстанції вказує на недоведеність реального характеру господарської операції саме для поставки транспортних послуг, в той час як в контексті розгляду даної справи, позивачу надавалися послуги щодо поставки товару і контролюючим органом заперечується виключно факт його транспортування у зв'язку із відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних на вантаж.

Тобто, зазначена позиція Верховного Суду висловлена за інших обставин справи, а відтак і не може бути врахована в межах розгляду даної справи.

Крім того, факт відсутності товарно-транспортних накладних або заповнення не всіх її розділів не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Також колегія суддів критично ставиться на посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 816/1422/17, оскільки висновок суду касаційної інстанції про те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування ґрунтується, в тому числі, на наявності вироку суду по кримінальному провадженні, яким встановлено факт фіктивного підприємництва контрагента, оскільки у даній справі по контрагентам позивача відсутні вироки суду, якими було б встановлено факт фіктивного підприємництва.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки акта перевірки щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача є необґрунтованими та спростовуються та дослідженими обставинами справи.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №№ 0007161415, 0007171415 від 23 липня 2018 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо наданої відповідачем копії договору поставки № 01/11-17 від 01 листопада 2017 року укладеного між позивачем та ТОВ "НМЦ АДОНІС" для врахування його в якості доказу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду першої інстанції копію договору поставки № 01/11-17 від 01 листопада 2017 року. (т.1 а.с. 71-73)

Досліджуючи наявні копії договорів судом апеляційної інстанції встановлено, що пункт 3.4 у них неоднаковий за змістом.

Відповідно до пункту 3.4 договору поставки наданого позивачем передача товару здійснюється на складі покупця. Постачальник зобов'язаний своїми силами і без затримки забезпечити доставку товару до складу покупця.

Згідно з пунктом 3.4 договору поставки наданого відповідачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції передача товару здійснюється зі складу постачальника. Покупець зобов'язаний своїми силами і без затримки забезпечити приймання товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегією суддів встановлено, що копія договору поставки № 01/11-17 від 01 листопада 2017 року укладеного між позивачем та ТОВ "НМЦ АДОНІС" не була надана відповідачем до суду першої інстанції. При цьому належних і допустимих доказів, що до цього часу відповідачу не було відомо про його існування подано не було.

У той же час позивач надав разом з позовом свій варіант договору та посилався на нього, як доказ.

Відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі заперечень щодо його змісту не висловлював.

Відповідно до частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною 4 статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Тобто, обов'язок суду апеляційної інстанції досліджувати докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилається в апеляційній скарзі, не повинен виходити за межі вимог процесуального закону щодо необхідності прийняття судом апеляційної інстанції доказів лише у випадках, коли учасник справи належним чином обґрунтував неможливість їх подання з причин, які об'єктивно від нього не залежали.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що копія договору поставки № 01/11-17 від 01 листопада 2017 року не подана відповідачем до суду першої інстанції в якості доказу безпідставно та за відсутності причин, які б об'єктивно свідчили про неможливість її подання. Викладене, у свою чергу, унеможливлює його прийняття судом апеляційної інстанції в якості доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 22 березня 2019 року.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.