Рішення

від 13.03.2019 по справі 521/16609/16-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/16609/16-ц

Провадження № 2/521/162/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кіліян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за вислугу років, середнього заробітку за час затримки виплати, стягнення індексації заробітної плати, грошової компенсації за оплату простою, доплати по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди за вислугу років та винагороди за підсумками роботи за рік, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої частини компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати простою, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доплати до тарифної ставки у місяці невиконання норм заробітку та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за вислугу років, середнього заробітку за час затримки виплати, стягнення індексації заробітної плати, грошової компенсації за оплату простою, доплати по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди за вислугу років та винагороди за підсумками роботи за рік, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої частини компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати простою, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доплати до тарифної ставки у місяці невиконання норм заробітку та стягнення моральної шкоди. Згідно останніх уточнень позивач просить суд стягнути з відповідача винагороду за підсумками роботи за 2012-2015р.р. в сумі 38261,60грн.; винагороду за вислугу років за 2012-2015р.р. в розмірі 19603,10грн.; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 75859,84 грн.; стягнути індексацію заробітної плати з моменту настання права на індексацію з квітня 2016р. по березень 2019р. у розмірі 15451,20грн.; оплату простою з 18.12.2016р. по 25.01.2017р. у розмірі 3857,28грн.; доплату до заробітної плати, отриманої за місяці, в яких не було виконано норму заробітку не з його вини в сумі 7295,02грн.; стягнути не доплачену суму компенсації за невикористану відпустку при незаконному звільненні у розмірі 4259,92грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2015р., січень, лютий, березень 2016р. в сумі 776,92грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди за вислугу років та винагороди за підсумками роботи за рік за 2012-2015р.р. в сумі 64872,42грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої частини компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1742,31грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 8196,33грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків оплати простою у розмірі 1577,63грн.; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доплати до тарифної ставки у місяці невиконання норм заробітку у розмірі 3969,90грн. та моральну шкоду у в сумі 10 000грн., а всього 345723,51грн.

Свої уточнені позовні вимоги мотивує тим, що з 01.08.2011 р. його було прийнято на посаду інженера до Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , де він працював до звільнення 29.04.2016р., та яке, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29.04.2016р., визнано незаконним, після чого працював до чергового його звільнення, яке на його думку також являється незаконним, 23.08.2016р. Колективним договором, крім оплати за виконаний обсяг робіт, працівникам-відрядникам передбачені виплати, пов`язані з індексацією заробітної плати, винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за вислугу років, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Також зазначає, що заробітна плата в ОРФ ДП ЦДЗК виплачується протягом шести років з порушенням вимог ст. 110 КЗпП, а саме працівникам не повідомляється ніяких даних про заробітну плату, яка виплачується, з чого робить висновок, що керівництво умисно приховує частину належної йому заробітної плати. Орієнтовано з 18.12.2015р. по 25.01.2016р. в ОРФ ДП ЦДЗК у працівників відрядників відбувся простій, який всупереч законодавству не був взагалі оформлений, що зафіксовано Головним управлінням Держпраці в Одеській області. З початком роботи простою він неодноразово повідомляв начальника відділу, простій був викликаний тим, що були анульовані кваліфікаційні сертифікати, та враховуючи, що простій відбувся не з його вини, а тому ст. 113 КЗпП гарантує оплату простою. З довідки за формою ОК-5, наданої йому Пенсійним фондом України, ним було зроблено висновок, що у травні 2015 року його заробітна плата становила 1495 грн. 67 коп., у червні 2015 року - 1238 грн. 12 коп. при посадовому окладі на його думку 2301 грн. У лютому 2016 року заробітна плата становила 0 грн. при посадовому окладі на його думку 3340 грн. Тобто у травні, червні 2015 року та лютому 2016 року ним не була виконана норма виробітку. Оскільки норма виробітку була ним не виконана не з його вини, а по причині некомпетентного управління керівництвом ОРФ ДП ЦДЗК , вважає, що на виконання гарантій ст. 111 КЗпП, яка забороняє оплату нижче двох третин від посадового окладу при невиконанні норм виробітку, потрібно доплатити йому хоча б до двох третин посадового окладу за травень 2015 року 38 грн. 33 коп., за червень 2015 року 295 грн. 88 коп., за лютий 2016 року 2226 грн. 67 коп. Вважає, що внаслідок шахрайських дій зі сторони керівництва ОРФ ДП ЦДЗК , йому не виплачувалась індексація заробітної плати всупереч Закону України Про індексацію грошових доходів населення . З метою перевірки та встановлення факту не виплати індексації позивач звернувся 18.07.2016 року зі скаргою до Головного управління Держпраці Одеської області. Хоча за результатами перевірки надано відповідь від 16.08.2016р. №15-Р-755/03-13-5936, в якій інспектор стверджує, що за деякі місяці йому проводилась індексація, він на основі того, що керівництво ОРФ ДП ЦДЗК не надає відомості з розшифровкою стосовно заробітної плати при її виплаті, а інспектор, який перевіряв відмовився пояснити з чого вона зробила висновок, що йому виплачували індексацію, робить висновок, що інспектором Головного управління Держпраці в Одеській області скоєно службову підробку, якою вона вводе його і суд в оману і ця відповідь в частині перевірки сплати індексації не може слугувати доказом. Положенням про преміювання та виплату винагороди за підсумками за рік працівникам Центру ДЗК, яке є додатком до Колективного договору, який діє в ОРФ ДП ЦДЗК , встановлено порядок виплати винагороди за підсумками роботи за рік. За весь час роботи з 2011 до 2016 року йому не виплачувалась винагорода за підсумками роботи за рік, що встановлено Головним управлінням Держпраці в Одеській області і про що йому надано відповідь від 16.08.2016р. №15-Р-755/03-13-5936. Оскільки законних підстав для позбавлення його винагороди за підсумками роботи за рік у керівництва ОРФ ДП ЦДЗК не було, вважає що ці кошти мають бути йому сплачені. Положенням про виплату винагороди за вислугу років працівників Центру ДЗК, яке є додатком до Колективного договору, який діє в ОРФ ДП ЦДЗК , встановлено порядок виплати винагороди за вислугу років. За весь час роботи з 2011 до 2016 року йому не виплачувалась винагорода за вислугу років, що встановлено Головним управлінням Держпраці в Одеській області і про що надано відповідь від 16.08.2016 №15-Р-755/03-13-5936. Оскільки на його думку законних підстав для позбавлення його винагороди за підсумками роботи за рік у керівництва ОРФ ДП ЦДЗК не було, вважає що ці кошти мають бути мені сплачені. З жовтня 2015 року керівництво ОРФ ДП ЦДЗК перестало вчасно виплачувати заробітну плату, що призвело до виплати належної йому за версією керівництва заробітної плати лише травні 2016 року після його незаконного звільнення. Враховуючи те, що його заява від 25.02.2016р. про виплату компенсації втрати частини заробітної плати була проігнорована і керівництво ОРФ ДП ЦДЗК фактично відмовляється виконувати положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати і те, що на його думку, частина доходу за минулі роки з 2013 року до теперішнього часу умисно прихована від нього керівництвом ОРФ ДП ЦДЗК й досі не виплачена, вважає, що компенсація втрати частини доходу повинна бути сплачена на всі суми, які він досі не отримав і які були виплачені затримкою. Оскільки заробітна плата деякий час затримувалась, вважає що потрібна бути сплачена компенсація втрати частини доходу у зв`язку з затримкою його виплати не зважаючи на те, що керівництво ОРФ ДП ЦДЗК відмовляється від цього і ігнорує норми законодавства. Оскільки на його думку частина заробітної плати за простій та не виконання норми робітку досі не виплачена, вважає, що вона повинна бути виплачена йому разом з компенсацією втрати частини доходу у зв`язку з порушенням виплати. Після його звільнення йому була виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 12243 грн. 84 коп. Враховуючи, що керівництво ОРФ ДП ЦДЗК приховує вищезазначені частини доходу від нього, тому вважає що у наслідок шахрайства йому було умисно не правильно нарахована компенсація за використану відпустку. На його думку після звільнення розрахунок компенсації за використану відпустку повинен був проведений відповідно до постанови Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої робітної плати та з врахуванням сум індексації та винагороди за підсумками роботи за рік та винагороди за вислугу років. Кількість днів наявної відпустки на момент звільнення складала 90 днів. Кількість календарних днів за винятком святкових і не робочих днів за які розраховано дохід становить 354. Сума компенсації невикористаної відпустки при звільненні повинна була складати 17552,46 грн. замість виплачених мені 12243,84 грн. Тому йому не доплатили компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 5308,62 грн.

Позивач в судовому засіданні останні заявлені уточнені позовні вимоги від 08.03.2019р. підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в останнє судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи наявний відзив щодо позовних вимог, в якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність будь-яких порушень трудового законодавства відповідачем, а тому правових підстав для задоволення позову не має.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги заперечення відповідача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявленого позову виходячи з наступного.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст.12,13,81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст. 78 ЦПК України).

Від так судом встановлено, що на підставі наказу № 37-к від 29.04.2016р. ОСОБА_1 інженера І категорії відділу землевпорядних робіт управління землевпорядних, землеоціночних, топографо-геодезичних робіт, звільнено 29.04.2016р. за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до п. 3 ст. 40, п. 2 ст. 147 КЗпП України. Бухгалтерії здійснити остаточний розрахунок ОСОБА_1 , враховуючи невикористану основну щорічну відпустку за період 01.08.2012-29.04.2016р. (том 1 а.с. 14)

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси (справа № 521/9045/16-ц) від 26.07.2016р. ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера І категорії відділу землевпорядних робіт управління землевпорядних, земле-оціночних, топографо-геодезичних та картографічних робіт Державного підприємства Одеська регіональна філія Центр державного земельного кадастру . Стягнуто з Державного підприємства Одеська регіональна філія Центр державного земельного кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9579,52 грн., 2000 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. (том 1 а.с. 15-25)

Листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 03.03.2016р. № 159/164/03-13-1427, ОСОБА_1 повідомлено, що розглянуто його заяву про порушення його трудових прав адміністрацією Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру стосовно невиплати заробітної плати та відмови оплати простою та проінформовано, що за наслідками перевірки складений акт. У зв`язку із виявленими перевіркою порушеннями законодавства про працю до винних посадових осіб Філії державним інспектором вжиті заходи реагування згідно наданих повноважень. Про наявність простою не встановлено. (том 1 а.с. 10-11)

Листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 16.08.2016р. № 15-Р-7550/03-13-5936 ОСОБА_1 повідомлено, що управлінням в межах повноважень розглянуто його заяву від 18.07.2016р. щодо порушення відносно нього законодавства про працю та проінформовано, що адміністрацією Філії у липні 2011 р., жовтні-грудні 2011 р., січні-лютому 2012р. йому нарахована премія, а у травні 2013р. здійснена доплата за інтенсивність у роботі. Індексація заробітної плати при наявності законних підстав для нарахування індексації проводилась, окрім травня 2014р. де йому не проводилася індексація при наявності законних підстав. При цьому, у листопаді-грудні 2015р., січні 2016р. йому було проведено індексацію заробітної плати при наявності підстав. 21.01.2013р. по 13.02.2013р. ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку терміном 24 календарні днів, при цьому матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки не надавалася. В порушення ч. 5 ст. 80 КЗпП України, ч. 5 ст. 11 ЗУ Про відпустки не надавалась щорічна відпустка повної тривалості протягом двох років підряд. Компенсація за невикористану щорічну відпустку (під час звільнення 29.04.2016р.) нарахована та виплачена у повному обсязі ОСОБА_1 (том 1 а.с. 30-33)

Таким чином посилання позивача на те, що під час звільнення, йому не в повному обсязі було виплачено суму компенсації за невикористану щорічну відпустку, не знайшли свого правового обґрунтування, а тому така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Так як похідною не підлягає задоволенню позовна вимога щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої частини компенсації за невикористану відпустку.

За змістом ст. 2 КЗпП України, ст. 43 Конституції України, право громадян України на працю передбачає оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру.

З метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів на підприємстві, відповідно до ст. 10 КЗпП України, укладається колективний договір, в якому, у відповідності до ст. 7 Закону України від 01 липня 1993 року № 3356-ХІІ Про колективні договори і угоди (далі Закон України № 3356-ХІІ), встановлюються, зокрема, нормування і оплата праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат, а також гарантій, компенсацій і пільг.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Частиною 2 ст. 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справу за № 602159цс15, який відповідно до ст.360-7ЦПК України є обов`язковими для усіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи, у ОРФ ДП ЦДЗК діяв колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом, відповідний договір набрав чинності 15.09.2010р. і діяв до 14.09.2012р.( том 1 а.с. 73-78).

Відповідно до розділу 3 колективного договору, встановлено порядок оплати та нормування праці.

Як стверджується Позивачем та не заперечується Відповідачем на підприємстві (Одеська РФ ДП ЦЦЗК ) встановлено відрядну форму оплати праці.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно ст. 90 КЗпП України при відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Пунктом 5 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 p. №1774-VII1 встановлено, що до внесення змін до колективних договорів угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.4 Закону України Про оплату праці джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Статтею 21 Закону України Про оплату праці визначено, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника (частина 2 статті 21).

Таким чином при відрядній оплаті праці розмір винагороди визначається пропорційно обсягу виконаної роботи .

Відповідно до ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

За положеннями статті 113 КЗпП УКраїни час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Характер трудових відносин між працівником і роботодавцем виявляється у тому, що працівник зобов`язується виконувати певну роботу, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати належні умови праці (ст.21 КЗпП).

Згідно з ч. 2 ст. 113 КЗпП України про початок простою , крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.

Простій оформлюється відповідним актом, в якому у тому числі фіксуються його обґрунтовані причини, що призвели до припинення роботи, початок і дата можливого припинення простою, його наслідки. Такий акт затверджується наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Відповідні норми також закріпленні і в положенні про оплату праці працівників філії Центру ДЗК, зайнятих виконанням землевпорядних, землеоціночних, та графо-геодезичних та картографічних робіт (п. 4.7).

Зі змісту п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року вбачається, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст. 113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Проте, як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач, як працівник філії Центру ДЗК, не повідомив про наявність простою, його початок та підстави його виникнення, про що останній не заперечував в судовому засіданні..

Крім того, суд зазначає, що під час здійснення перевірок Головним управлінням Держпраці в Одеській області за заявами ОСОБА_1 , проведений у Одеській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , не було виявлено факту наявності на підприємстві простою.

Таким чином, відповідна вимога позивача, щодо стягнення грошової компенсації за оплату простою, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати простою, не знайшла свого правового обґрунтування та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 9 ст. 65 Господарського кодексу України, рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення виплат винагород за вислугу років та підсумками за рік і компенсації за затримку виплат цих винагород, суд зазначає наступне.

Порядок надання працівникам Одеської регіональної філії винагороди за підсумками роботи за рік та винагороди за вислугу років закріплюється Колективним договором ДП Центр ДЗК (додатки Б і В до положення про оплату праці) (том 1 а.с. 84-87).

Відповідно до ст.5 Закону України Про оплату праці організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти , можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Вищевказаними порядками передбачено, що відповідні винагороди виплачуються лише на підставі наказу керівника центру ДЗК в межах затвердженого фонду оплати праці, чому передує певна процедура.

Відповідно до п. 1.4 додатку Б до положення про оплату праці Положення про преміювання та виплату винагороди за підсумками за рік працівникам Центру ДЗК , Наказом керівника Центру ДЗК призначається комісія з питань преміювання, яка здійснює розгляд показників преміювання.

Пунктом 1.5. передбачено, що на підставі протоколів Комісії бухгалтерія обраховує суми премій та готує проекти наказів про нарахування та виплату зазначених виплат. Окремо зазначено, відповідно до п. 1.6., що премія та винагорода виплачується у межах затвердженого фонду оплати праці центрального апарату Центру ДЗК ( філії Центру ДЗК ).

Розділ 2 додатку Б до положення про оплату праці Положення про преміювання та виплату винагороди за підсумками за рік працівникам Центру ДЗК , регулює порядок нарахування та виплати винагороди за підсумками роботи за рік, де зокрема і відповідно до п. 3.17 вказано, що Винагорода за загальними підсумками роботи за рік виплачується на підставі наказу керівника Центру ДЗК(працівникам філій Центру ДЗК на підставі наказу керівника філії за умови погодження з керівником Центру ДЗК) у першому півріччі року, наступного за звітним, у тому числі працівникам, які звільнилися до часу виплати винагороди.

Аналогічні положення вказані у в додатку В до положення про оплату праці Положення про виплату винагороди за вислугу років працівника Центру ДЗК .

Зокрема в п. 1. 2. вказується, що Винагорода за вислугу років виплачується щорічно в межах затвердженого фонду оплати праці на підставі наказу керівника Центру ДЗК. Відповідний порядок регулюється розділом 4, зокрема п. 4.2.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що фонд оплати праці не передбачав видатків на такі винагороди (т.2 а.с.220-227)

Відповідно до довідки від 10.12.2018р. № 04-07/3336-а, Одеська регіональна філія ДП Центру ДЗК повідомила, що в період з 2011 по 2017 роки на підприємстві відсутні накази про винагороду за підсумками роботи за рік та накази про виплату винагороди за вислугу років. (том 2 а.с. 242)

За даних обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог, щодо стягнення винагороди за підсумками за рік, винагороди за вислугу років та щодо стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди за вислугу років та винагороди за підсумками роботи за рік, оскільки такі вимоги є похідними.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Як зазначено у ст. 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, до таких доходів відноситься оплата праці (грошове забезпечення).

Аналогічне визначення містить Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17 березня 2003 року № 1078 (далі - Порядок), відповідно до п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтями 4 та 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення передбачено підстави для проведення індексації грошових доходів та державні гарантії підвищення грошових доходів населення у зв`язку із зростанням цін, а також повноваження Кабінету Міністрів України на визначення Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку.

Таким чином умовою проведення індексації грошових доходів населення є перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Від так, у 2016 році величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації в 103 відсотки лише у квітні 2016 року. За вказаний період ДП Центр ДЗК було проведено індексацію грошових доходів працівників Одеської регіональної філії, що підтверджується листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 16.08.2016р. № 15-Р-755/03-13-5936, та з даного питання проводилося Управлінням перевірка. (том 1 а.с. 30-33)

За наявності викладеного, підстав для задоволення відповідної вимоги позивача у суду не має.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В порушення вимог ст. 115 КЗпП України, щодо виплати заробітної плати працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, заробітна плата за період з жовтня 2015р. по березень 2016р. ОСОБА_1 своєчасно не виплачувалася, що підтверджується копіями розрахункових листів, які є в матеріалах справи. (т.1 а.с.117-135).

Так заробітна плата за жовтень 2015р. виплачена у грудні 2015р., заробітна плата за листопад 2015 року виплачена у березні 2016р., заробітна плата за грудень 2015р. виплачена у травні 2016р., заробітна плата за січень 2016р. виплачена у травні 2016р., заробітна плата за березень 2016р. виплачена у травні 2016р.

Зважаючи на наявність та доведеність факту затримки виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з жовтня 2015р. по березень 2016р., його позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, підлягають задоволенню в розмірі 776,93 грн.

В контексті ст. 115 КЗпП України компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Компенсація вилічується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше та розраховується шляхом множення нарахованої заробітної плати на індекс інфляції за період затримки. Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати регулювалося ст. 34 Закону України "Про оплату праці", Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (в редакції від 16 січня 2003 року) та Порядком № 159 (зі змінами і доповненнями від 9 серпня 2001 року та 31 березня 2003 року). Дія зазначених нормативних актів поширювалася на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовувалася у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосувалася усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно пунктів 1, 2 та 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 (із змінами і доповненнями, внесенимипостановами Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року N 958, від 31 березня 2003 року N 430, від 25 січня 2012 року N 35), сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Що стосується позовної вимоги щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди суд зазначає наступне.

У відповідності зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним органом незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Вбачається, що трудові права позивача відповідачем були порушені. Позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя і життя своєї родини, а тому з урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, загального розміру заборгованості, на засадах розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 2000 грн.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача компенсація втрати частину заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 776 грн. 93 коп. та 2000 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини суд відмовляє за безпідставністю заявлених вимог.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст..111,113,116, 117, 237-1 КЗпП України, ст..ст. 76-78, 83, 258-259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за вислугу років, середнього заробітку за час затримки виплати, стягнення індексації заробітної плати, грошової компенсації за оплату простою, доплати по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди за вислугу років та винагороди за підсумками роботи за рік, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої частини компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати простою, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доплати до тарифної ставки у місяці невиконання норм заробітку та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 26455235, р/р26009054358473 в ПАТ КБ Приватбанк , МФО 328704) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частину заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 776 (сімсот сімдесят шість) грн. 93 коп. та 2000 (дві тисячі) грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 26455235, р/р26009054358473 в ПАТ КБ Приватбанк , МФО 328704) на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири ) грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлено 22 березня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН