Постанова

від 19.03.2019 по справі 161/11734/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/11734/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/802/246/19 Категорія: 19 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Здрилюк О. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Сталь-Едель до ОСОБА_2 про розірвання договорів купівлі-продажу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Сталь-Едель на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Сталь-Едель (скорочено ТзОВ Сталь-Едель ) в липні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу. Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 вересня 2015 року між сторонами було укладено два договори купівлі-продажу, за якими позивач відчужив відповідачу ряд об'єктів комерційної нерухомості. У п. 4.2 укладених договорів сторони домовилася про проведення розрахунків за придбане майно з відстроченням платежу після переходу права власності до покупця. Однак відповідач, як покупець спірного нерухомого майна, не виконав своїх зобов'язань щодо сплати його вартості, чим істотно порушив умови укладених договорів. З наведених підстав та з посиланням на ст. 651 Цивільного кодексу України позивач після подачі 23 жовтня 2018 року заяви про зменшення позовних вимог просив суд розірвати спірні договори купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22 вересня 2015 року, які укладені між сторонами, посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицькою В. В. в реєстрі за № 5185, № 5177.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Сталь-Едель подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач визнав позов позивача, невиконання умов спірних договорів відповідачем спричинило фінансові збитки позивачу, а суд першої інстанції не постановляючи ухвалу про відмову у визнанні відповідачем позову, відмовив в задоволенні позовних вимог, не спростувавши доводи позовної заяви, а також вказав на неналежний спосіб захисту цивільних прав, що був обраний позивачем.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому визнає апеляційну скаргу.

В судове засідання представник позивача та відповідач не з явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду істотність допущеного відповідачем цивільного правопорушення у вигляді прострочення виконання грошового зобов'язання. Позивач, погоджуючись та укладаючи спірні договори купівлі-продажу з відстроченням платежу на 5 місяців, а також без застосування заходів забезпечення виконання зобов'язання, які передбачені у главі 49 ЦК України (неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток), діяв на власний комерційний ризик, як господарське товариство. Тому в спірній ситуації неможливо стверджувати про те, що позивач значною мірою , в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України був позбавлений того, на що розраховував, внаслідок порушення грошового зобов'язання з боку відповідача, оскільки він був обізнаний та міг передбачити наслідки такого порушення, однак вирішив відчужити нерухоме майно останньому, а тому суд не знаходить обґрунтованих підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 вересня 2015 року між ТОВ Сталь-Едель (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі продажу нежитлового приміщення, а саме бункеру ОБВ-100 /К-1/, що розташований за адресою АДРЕСА_1, за ціною 37506,00 грн.

Цього ж дня між сторонами був укладений інший договір купівлі продажу нежитлового приміщення, а саме піднавісів №1, 2, 3 /Ж-1/, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, за ціною 50101,00 грн.

Обидва договори були нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицькою В. В., зареєстровані в реєстрі за № 5185 та № 5171 відповідно. Крім того, нотаріусом в той же день прийняті рішення про державну реєстрацію за відповідачем права власності на ці об'єкти нерухомості з внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с.6-13).

При цьому, обидва договори містять однаковий за змістом п. 3.1.1, в якому сторони визначили, що покупець зобов'язується сплатити продавцю ціну нежитлового приміщення в строк до 22 лютого 2016 року.

З позовної заяви та відзиву відповідача на позовну заяву убачається, що останній не виконав покладений на нього обов'язок щодо розрахунку за придбане майно.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У розумінні ст. 651 ЦК України оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У постанові Верховного Суду України 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати .

Таким чином, застосовуючи ч. 2 ст. 651 ЦК України, слід виходити з того, що підставою розірвання договору на вимогу однієї сторони є не лише сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язкова наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Обґрунтовуючи істотність порушення відповідачем умов договору, позивач також посилається на те, що невиконання умов договору відповідачем позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме: отримання грошових коштів в сумі 87607 грн, їхнього знецінення у зв'язку з девальвацією гривні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду істотність допущеного відповідачем цивільного правопорушення у вигляді прострочення виконання грошового зобов'язання. Позивач не зазначає та не надає суду доказів того, що йому було нанесено будь-яку шкоду в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема у вигляді упущеної вигоди за фактом невиконання відповідачем грошового зобов'язання. Позивач захищений від знецінення коштів, які підлягали сплаті за відчужене ним майно, у зв'язку з інфляцією положеннями ст. 625 ЦК України, якою передбачено стягнення з порушника грошового зобов'язання боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цього зобов'язання.

Крім того, позивач не обґрунтував необхідності розірвання договорів у судовому порядку та неможливості розірвання договорів у позасудовому порядку, як це визначено п. 6.12 цих договорів, ураховуючи, що відповідач не заперечує щодо їх розірвання.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, укладаючи спірні договори купівлі-продажу з відстроченням платежу на 5 місяців, без застосування заходів забезпечення виконання зобов'язання, які передбачені у главі 49 ЦК України (неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток), діяв на власний комерційний ризик, як господарське товариство.

Тому в спірній ситуації неможливо стверджувати про те, що позивач значною мірою , в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України був позбавлений того, на що розраховував, внаслідок порушення грошового зобов'язання з боку відповідача, Позивач був обізнаний та міг передбачити наслідки порушення виконання грошового зобов'язання відповідачем, однак вирішив відчужити нерухоме майно на погоджених в договорі умовах з відстрочкою платежу.

Окрім того, позивач не позбавлений того, на що він розраховував при укладення зазначених договорів - отримання оплати за це майно, оскільки зберігає за собою право на звернення з позовом про стягнення з відповідача встановленої договорами плати за продане майно.

За ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Сталь-Едель залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 березня 2019 року.

Головуючий

Судді