Рішення

від 21.03.2019 по справі 120/4264/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 березня 2019 р. Справа № 120/4264/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначила, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. Разом із тим, відповіді на дану заяву у місячний термін вона не отримала, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 28.11.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою від 22.12.2018 року розгляд даної справи вирішено продовжити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 24.01.2019 року.

Ухвалою від 24.01.2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства;

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою від 24.01.2019 року витребувано у Відділу у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області та Державного підприємства "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" наявні у них відомості щодо перебування у користуванні земельної ділянки з кадастровим номером 0524180300:01:003:0014 із наданням відповідних доказів.

З огляду на викладене, судове засідання 24.01.2019 року відкладено до 11.02.2019 року.

Судове засідання 11.02.2019 року відкладено до 01.03.2019 року з метою повторного направлення ухвали від 24.01.2019 року про витребування доказів.

Ухвалою від 01.03.2019 року витребувано у Тростянецької районної державної адміністрації копію розпорядження №594 від 27.12.2011 року або будь-який інший розпорядчий акт (в разі існування такого), на підставі якого Державне підприємство "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" втратило право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування ІІ-ВН №000473 від 23.03.1999 року. Судовий розгляд справи відкладено до 21.03.2019 року.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема зазначила, що відповідач у місячний строк не надав відповіді на її клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Крім того, вказала, що із відповіді, яка була долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву, їй стало відомо, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою мотивована перебуванням бажаної нею земельної ділянки в користуванні іншої особи. Разом із тим, відповідно до даних Публічної кадастрової карти та реєстру речових прав на нерухоме майно, на момент її звернення із клопотанням та на дату подання позовної заяви відсутні будь які відомості про зареєстроване право власності чи\або право користування на зазначену земельну ділянку.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Зокрема зазначила, що листом від 12.11.2018 року №16024/0-4810/0/95-18 позивачу була надана відповідь на її клопотання та повідомлено, що бажана нею земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи на підставі акту на право постійного користування землею від 1999 року. З огляду на викладене, позивача було повідомлено про необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділу у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, з метою з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих нею графічних матеріалах.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

09.10.2018 року позивач через Центр адміністративних послуг "Прозорий офіс" звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства із земель резерву, запасу сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 0524180300:01:001:0014.

Згідно із інформацією, відображеною у талоні про реєстрацію адміністративної процедури, термін виконання визначений - 08.11.2018 року.

Дане клопотання отримане відповідачем 12.10.2018 року, що підтверджується відміткою про отримання за №16024/0/94/18.

За наслідками розгляду даного клопотання, листом від 12.11.2018 року №16024/0-4810/0/95-18 відповідач повідомив позивача про те, що згідно даних публічно-кадастрової карти України та згідно інформації, наданої відділом у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, масив земель із кадастровим номером 0524180300:01:001:0014 перебуває в постійному користуванні іншої особи згідно державного акту на право постійного користування землею від 1999 року.

Крім того, з урахуванням абзацу 2 ст. 2, абз. 4 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та з метою з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, позивачу запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділу у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Разом із тим, на думку позивача, відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду поданого нею клопотання, а тому вона звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем визначено певний порядок отримання особою дозволу на розробку проекту землеустрою, який передбачає необхідність її звернення із відповідним клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

При цьому, положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України чітко передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, як уже зазначалось судом вище, відповідно до норм ст. 118 ЗК України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення садівництва, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

В даному випадку, суд звертає увагу відповідача на тому, що позивач звернулась до нього з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме в порядку ст. 118 ЗК України.

Разом із тим, за результатами розгляду такого клопотання відповідачем був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення. При цьому, сам лист від 12.11.2018 року №16024/0-4810/0/95-18 не містить ані дозволу на виготовлення проекту землеустрою, ані відмови у його наданні.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 квітня 2018 року по справі №802/1534/17-а, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а тому допустив бездіяльність щодо розгляду відповідного клопотання.

Відтак, враховуючи, що за клопотанням позивача не було прийнято жодного рішення, а лише лист, який не містить ані дозволу на виготовлення проекту землеустрою, ані відмови у його наданні, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про визнання бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду клопотання в строки, встановленні ч. 7 ст. 118 ЗК України, та не прийняття жодного із рішень за результатами розгляду клопотання позивача.

Що ж до вимог позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути її клопотання та видати наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень і задоволенню не підлягають.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

ОСОБА_3 Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

ОСОБА_3 Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду клопотання ОСОБА_1, а також з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за потрібне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що бажана позивачем ділянка перебуває у користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" на підставі Державного акту на право постійного користування ІІ-ВН №000473 від 23.03.1999 року, з огляду на наступне.

Так, дійсно, згідно Державного акту ІІ-ВН №000473 від 23.03.1999 року підсобному господарству "Олександрівське" надано у постійне користування 3614,8 га землі відповідно до рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів від 12.10.1998 року.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області №594 від 27.12.2011 року припинено право постійного користування земельними ділянками підсобному господарству "Олександрівське" загальною площею 3614,80 га, у зв'язку із зміною організаційно-правової форми постійного користувача на державне підприємство "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України". Пунктом 2 даного розпорядження Державний акт на право постійного користування ВН №000473 від 23.03.1999 року повернуто до архіву відділу Держкомзему у Тростянецькому районі.

Натомість, будь-яких інших доказів перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" представником відповідача не надано.

При цьому, суд критично оцінює наданні представником відповідача додаткові пояснення від 21.03.2019 року, із яких слідує, що наказом відповідача від 19.02.2019 року №2-1989/15-19-СГ надано Державному підприємству "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок загальною площею 3065,93 га, адже дані пояснення подані представником відповідача уже після закінчення строку для надання додаткових пояснень.

Крім того, посилання представника відповідача на наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.02.2019 року №2-1989/15-19-СГ, на думку суду, є необґрунтованими, адже такого наказу на момент звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 09.10.2018 року, взагалі не існувало.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню в сумі 1409,60 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Олександрівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (вул. Маяковського, 186А, м. Вінниця, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 26.03.2019 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна