Рішення

від 21.03.2019 по справі 500/420/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/420/19

21 березня 2019 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Тернопільського управління Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_4 з адміністративним позовом до Тернопільського управління Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Тернопільським управлінням ГУ ДФС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2018р. №0010525408 відповідно до якого ОСОБА_4, зобов'язана сплатити штраф, передбачений абз. 3 п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України (надалі ПКУ), у розмірі 20% від суми невчасно сплаченого грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а саме штраф в сумі 1055,82 грн.

Позивач не погодилася із даним рішенням контролюючого органу, вважає його таким, що винесене в порушення норм чинного законодавства України та просила його скасувати.

Ухвалою суду від 15.02.2019 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

27 лютого 2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

07 березня 2019 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 21 березня 2019 року.

14 березня 2019 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, просили в позові відмовити, посилаючись на відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши в судовому засіданні думку представника позивача та представників відповідача, з'ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.05.2015 позивач подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, в якій визначила самостійно узгоджене грошове зобов'язання в сумі 5 279,09 грн.

Згідно з п. 179.7 ст. 179 ПК України, фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Тобто, граничний строк сплати податкового зобов'язання з ПДФО, який було визначено ОСОБА_4 в податковій декларації, сплинув 01.08.2015 року.

Відтак, самостійно узгоджена позивачем сума податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб була сплачена ОСОБА_4 в повному обсязі із затримкою на 941 день, а саме 27.02.2018 р.

Так, 23.10.2018 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області було проведено камеральну перевірку щодо даних, задекларованих у податковій декларації про майновий стан і доходи громадянкою ОСОБА_4 за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.

При перевірці були використані податкова декларація №1500027589 від 21.05.2015р. та платіжне доручення від 26.02.2018р. Перевіркою була встановлена несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування.

Враховуючи вищенаведене, до Позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 1055,82 грн. та направлено податкове повідомлення-рішення №0010525408 від 29.11.2018 року.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначає, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації.

Згідно з п. 179.7 ст. 179 ПК України, фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно п.59.4 ст. 59 ПК України, податкова вимога надсилається (вручається) платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його не погашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до абз. 3 п. 126.1 ст. 126 ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, відповідно до п. 114.1 ст. 114 ПКУ, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Тобто, нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.

За положеннями пункту 102.1, статті 102 ПКУ, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку, зокрема подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З аналізу наведених норм вбачається, що фінансова санкція (в тому числі штраф), передбачена ПКУ, може бути накладена не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку виконання податкового, зобов'язання, визначеного цим Кодексом.

При цьому суд зазначає, що не вірним буде відлік вказаного строку у 1095 днів з дня фактичного погашення самостійно визначеного платником податкового зобов'язання, адже норма пункту 102.1, статті 102 Податкового кодексу України пов'язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.

Саме такий правовий висновок щодо визначення початку перебігу строку давності при застосуванні штрафу, передбаченого ст. 129 ПКУ зробив і Верховний суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 травня 2018 року по справі № 820/3544/17.

За положеннями пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку зокрема подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як встановлено судом, позивачем визначені податкові зобов'язання у поданих Підприємством податкових деклараціях з екологічного податку за певні податкові періоди, починаючи ще з IV кварталу 2011 року, відтак і граничні строки їх сплати підпадають в тому числі і на певні місяці 2012, 2013, 2014 років. Враховуючи дату прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень (08 серпня 2017 року), якими до позивача застосовані штрафні санкції (які законодавець відносить до визначення поняття грошове зобов'язання ), а також дати граничних строків сплати грошових зобов'язань, Суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення в частині сум штрафу прийняті податковим органом поза межами 1095 днів.

Частина третя статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, пов'язуючи відлік строку давності у 1095 днів із фактичною сплатою позивачем узгодженої у минулих роках (2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки) суми податкового зобов'язання. В той час, як норма пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов'язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.

Оскільки, суди першої та апеляційної інстанції не встановили того, з якого часу податкові зобов'язання з екологічного податку у різні податкові періоди є узгодженими, не визначили граничні строки сплати грошових зобов'язань за поданими Підприємством податковими деклараціями з екологічного податку за IV квартал 2011 року, І-ІV квартали 2013 року, І-ІV квартали 2014 року, І-ІV квартали 2015 року та І-ІІІ квартали 2016 року, Суд позбавлений можливості здійснити розрахунок штрафних санкцій, які застосовані до Підприємства за межами 1095 днів.

В даному ж випадку, граничний строк сплати податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, за результатами річного декларування настав 01.08.2015 року і саме з цієї дати розпочався перебіг строку давності, протягом якого платника може бути притягнуто до відповідальності.

Отже, перебіг строку давності закінчився 01.08.2018 р . (через 1095 днів з дати граничного строку виконання податкового зобов'язання).

Водночас, податкове повідомлення-рішення, за яким ОСОБА_4 зобов'язано сплатити штраф, визначений ст. 129 ПКУ, винесено 29.11.2018 р., тобто після спливу строку, протягом якого платника податків бути притягнуто до відповідальності.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України ).

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу приписів ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 07.02.2019 року між ОСОБА_1, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ТР №000166 та ОСОБА_4 укладено договір про надання правової допомоги №б/н.

Також в даному договорі визначено порядок оплати винагороди (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі з Тернопільським управлінням Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до акту про надання правничих послуг (виконаних робіт) від 28.02.2019 року, виконавцем було надані такі послуги:

зустріч з клієнтом ОСОБА_4 07.02.2019, ознайомлення з наданою документацією, усна консультація, узгодження правової позиції в кількості 30 хвилин;

підготовка та подання до суду позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2018р. №0010525408 11 лютого 2019 року в кількості 1 година.

Всього - 1 год. 30 хвилин на суму 1000,0 грн.

Грошові кошти в розмірі 1000,00 грн. сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 0.0.1282890967.1 від 28 лютого 2019 року.

Також, суд зазначає, що згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Суд вважає співмірною суму та час наданої правової допомоги у даній адміністративній справі у розмірі 500 гривень.

При цьому судом враховується незначна складність даної справи, однотипність позовів. Також судова практика по даній категорії справ є усталеною, а відтак не потребує значних зусиль для адвоката і надмірним на думку суду є його посилання про надання ним послуг позивачу у вигляді зустрічі (особистого прийому) тривалістю 30 хв. та написанням позовної заяви - 1 години.

Керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільського управління ГУ ДФС у Тернопільській області від 29.11.2018р. №0010525408, відповідно до якого ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ЄДРПОУ / ІПН: НОМЕР_1), зобов'язано сплатити штраф, передбачений абз. 3 п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, у розмірі 20% від суми невчасно сплаченого грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а саме штраф в сумі 1055 (одна тисяча п'ятдесят п'ять) грн. 82 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, ЄДРПОУ / ІПН: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського управління Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46001, ЄДРПОУ / ІПН: 42413847) сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, відповідно до квитанції № МР _АВ250895KMR_5630558 від 11.02.2019 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 березня 2019 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.