ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/4609/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ваврик Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року у справі №500/420/19 (рішення ухвалено в м. Тернополі, головуючий суддя Підлісна І.М., повне судове рішення складено 25.03.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 11.02.2019 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільського управління ГУ ДФС у Тернопільській області від 29.11.2018 №0010525408, відповідно до якого її зобов`язано сплатити штраф, передбачений абз. 3 п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, у розмірі 20% від суми невчасно сплаченого грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а саме штраф в сумі 1055 грн. 82 коп.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільського управління ГУ ДФС у Тернопільській області від 29.11.2018 №0010525408, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язано сплатити штраф, передбачений абз. 3 п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, у розмірі 20% від суми невчасно сплаченого грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а саме штраф в сумі 1055 грн. 82 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ГУ ДФС у Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та в позові відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при перевірці контролюючим органом були використані податкова декларація №1500027589 від 21.05.20015 та платіжне доручення від 26.02.2018. Перевіркою встановлена несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування. Апелянт вказує, що позивачем суму самостійно узгодженого грошового зобов`язання було сплачено 27.02.2018, тобто з пропуском строку в 941 день, а тому вважає, що до позивача правомірно застосовані штрафні санкції у розмірі 1055,82 грн. та направлено податкове повідомлення-рішення №0010525408 від 29.11.2018.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що 21.05.2015 позивач подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, в якій визначила самостійно узгоджене грошове зобов`язання в сумі 5 279,09 грн.
Граничний строк сплати податкового зобов`язання з ПДФО, який було визначено ОСОБА_1 в податковій декларації, сплинув 01.08.2015.
Встановлено, що позивачем сума податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб була сплачена ОСОБА_1 в повному обсязі із затримкою на 941 день, а саме 27.02.2018 р.
23.10.2018 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області було проведено камеральну перевірку щодо даних, задекларованих у податковій декларації про майновий стан і доходи громадянкою ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.
При перевірці були використані податкова декларація №1500027589 від 21.05.2015 та платіжне доручення від 26.02.2018 та встановлена несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування.
З огляду на це до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 1055,82 грн. та направлено податкове повідомлення-рішення №0010525408 від 29.11.2018 (а.с. 10).
Не погоджуючись із винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням позивач звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення, за яким ОСОБА_1 зобов`язано сплатити штраф, визначений ст. 129 ПК України, винесено 29.11.2018, тобто після спливу строку, протягом якого платника податків може бути притягнуто до відповідальності.
Погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивації та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначає, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації.
Згідно з п. 179.7 ст. 179 ПК України, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Відповідно до пункту 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Тобто на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов`язання.
Несплачене у встановлений законом строк узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
За несплату або несвоєчасну сплату платником податків узгодженої суми податкового зобов`язання, такий притягується до відповідальності у вигляді штрафу на умовах визначених податковим законодавством.
Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.
Законодавець відносить штрафні санкції до поняття грошові зобов`язання (підпункт 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України), що зумовлює контролюючий орган при нарахуванні штрафних санкцій враховувати строки давності, встановлені ст. 102 ПК України.
Отже, незалежно від того, з яких причин платником податків не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.
При цьому, колегія суддів зазначає, що штрафні санкції, визначені ст. 126 ПК України, застосовані до позивача поза межами встановлених строків давності, оскільки нарахування контролюючим органом штрафних санкцій повинне здійснюватись з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.
Згідно пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку зокрема подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Судом встановлено, що позивачем самостійно визначено податкове зобов`язання у податковій декларації за 2014 рік. Враховуючи дату прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення (29.11.2018), яким до позивача застосовані штрафні санкції, а також дату граничного строку сплати грошового зобов`язання, видно, що податкове повідомлення-рішення №0010525408 прийняте відповідачем поза межами 1095 днів.
На переконання колегії суддів, контролюючий орган протиправно пов`язує відлік строку давності із фактичною сплатою позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання (27.02.2018), зважаючи на те, що положення пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов`язують початок перебігу строку давності із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №820/495/18.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що граничний строк сплати податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, за результатами річного декларування настав 01.08.2015, а тому саме з цієї дати розпочався перебіг строку давності, протягом якого платника може бути притягнуто до відповідальності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено 29.11.2018, тобто після спливу строку, протягом якого платника податків може бути притягнуто до відповідальності, з огляду на що є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення, однак в мотивувальній частині послався на обставини (останній абзац сторінки 3 та абзаци 1, 2, 3 сторінки 4 рішення), які не стосуються цієї справи, що є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення вказані абзаци сторінок рішення.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року у справі №500/420/19 змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення останній абзац сторінки 3 та абзаци 1, 2, 3 сторінки 4 рішення.
В іншій частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року у справі №500/420/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 10.07.2019
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 04.07.2019 |
Оприлюднено | 11.07.2019 |
Номер документу | 82936540 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Старунський Дмитро Миколайович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Старунський Дмитро Миколайович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Старунський Дмитро Миколайович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Старунський Дмитро Миколайович
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні