Рішення

від 26.03.2019 по справі 826/15915/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2019 року № 826/15915/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен Ольвія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Вольта"

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - позивач, Головне управління) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен Ольвія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Вольта" (далі - відповідачі, ТОВ "Борисфен Ольвія" та ТОВ "Агенція Вольта"), в якому просить суд визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ "Борисфен Ольвія" (ЄДРПОУ 39967928) та ТОВ "Агенція Вольта" (ЄДРПОУ 40115606), за результатами якого складено податкові накладні від 30.04.2016 №54, від 17.04.2016 №30, від 31.03.2016 №22, від 26.04.2016 №49, від 17.04.2016 №31, від 30.04.2016 №51, від 30.04.2016 №53.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2017 по кримінальній справі №755/8521/17, яким директора ТОВ "Борисфен Ольвія" ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.27 та ч.1 ст.205 КК України, за сприяння у вчиненні фіктивного підприємництва. При цьому позивач зазначає, що відображені в складених ТОВ "Борисфен Ольвія" на користь ТОВ "Агенція Вольта" податкових накладних від 30.04.2016 №54, від 17.04.2016 №30, від 31.03.2016 №22, від 26.04.2016 №49, від 17.04.2016 №31, від 30.04.2016 №51, від 30.04.2016 №53 послуги на загальну суму 435557,00 грн (у т.ч. ПДВ) фактично не надавались, а відтак укладений між відповідачами правочин, за результатами якого було складено ці податкові накладні, є таким, що вчинений з протиправною метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вважаючи, що встановлений Вироком суду статус фіктивного підприємництва ТОВ "Борисфен Ольвія" підтверджує факт порушення останнім при вчиненні оспорюваного правочину вимог ст.203 ЦК України, що відповідно до ст.ст. 215, 228 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним, керуючись пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадженння. Зокрема, цією Ухвалою від позивача витребувано всі оригінали доданих до позовної заяви документів або письмові пояснення з зазначенням поважних причин їх відсутності (п.4), а відповідачів зобов'язано подати суду письмові заперечення проти позову, а також всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідачів (п.5).

Однак, жодна зі сторін вимоги Ухвали суду про відкриття провадження не виконала. Позивач ні витребуваних документів, ні будь-яких пояснень щодо причин їх відсутності не надав. Відповідачі жодних заперечень на позовну заяву та доказів також не надали. Надіслана судом на адресу відповідачів Ухвала від 08.12.2017 останніми не отримана, поштове відправлення повернено Укрпоштою з причин закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до ч.5 ст.77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

22.05.2018 з урахуванням заяви позивача та через неявку представників сторін у судове засідання суд прийшов до висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У період з 31 березня по 30 квітня 2016 року ТОВ "Борисфен Ольвія" на користь ТОВ "Агенція Вольта" було виписано податкові накладні, а саме: від 30.04.2016 №54, від 17.04.2016 №30, від 31.03.2016 №22, від 26.04.2016 №49, від 17.04.2016 №31, від 30.04.2016 №51, від 30.04.2016 №53, про надання товарів та послуг на загальну суму 435557,00 грн. (63000+2000+78187+63570+42800+73000+90000+23000). Зі змісту цих накладних вбачається, що жодна з них не містить інформації про правочин (цивільно-правовий договір), на підставі якого надавались відображені в них товари та послуги.

При цьому, письмовий документ правочину, який оспорюється у даній справі, в матеріалах справи відсутній.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2017 у справі № 755/8521/17 (далі - Вирок), за затвердженою судом угодою про визнання винуватості, укладеною 29.05.2017 між прокурором Київської місцевої прокуратури № 10 Краковецькою Д.В. та ОСОБА_2 (директором ТОВ "Борисфен Ольвія"), останнього визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень на користь держави.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень Вирок набрав законної сили 18.07.2017.

Як підтверджується змістом позовної заяви, Головне управління ДФС у Київській області, виявивши з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень наявність цього Вироку, який, на думку позивача, виходячи зі встановлених у ньому обставин, підтверджує факт порушення ТОВ Борисфен Ольвія при вчиненні оспорюваного у даній справі правочину вимог ст.203 ЦК України, що відповідно до ст.ст. 215, 228 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним, керуючись пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України звернулося із даним позовом до адміністративного суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2).

Відповідно до ч. 4 ст.5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За змістом п.5 ч.4 ст. 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право на звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Виходячи із наведених положень КАС України, а також зі змісту понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень , визначених п.п. 2, 7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень вправі звернутися до адміністративного суду із позовом, зокрема, до юридичної особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно за умови здійснення ним публічно-владних управлінських функцій безпосередньо щодо цієї юридичної особи, до якої звернена вимога, та якщо таке право суб'єкта владних повноважень надано законом.

У цьому випадку звернення суб'єкта владних повноважень до суду має на меті забезпечити попередній (превентивний) судовий контроль за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи інтереси цих юридичних осіб.

Для цього виду звернень характерним є встановлення законом чітких умов та підстав, коли повноваження відповідного суб'єкта владних повноважень можуть бути реалізовані шляхом звернення до суду.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження.

Відтак, у цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Зокрема, цей Кодекс визначає порядок адміністрування податків та зборів, що справляються в Україні, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп.14.1.1-1 п.14.1 ст.14 ПК України адміністрування податків, зборів, платежів - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що, зокрема, забезпечують контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Відповідно до п. 191.1 ст. 191 ПК України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (191.1.1.); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (191.1.45.).

За змістом п.20.1 ст.20 ПК України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп.20.1.4.); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп.20.1.14.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (20.1.18.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (20.1.19.);

Відповідно до пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Згідно з положеннями ст.61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.61.1). Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом (61.2.).

Положеннями ст.62 ПК України визначено способи здійснення податкового контролю.

Одним із способів здійснення податкового контролю, відповідно до пп.62.1.3 п.62.1 ст.62 ПК України, є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до положень ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки (п.75.1). Згідно з п.41.4 ст.41 ПК України інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів (п.41.4).

За змістом положень ст. 86 ПК України у разі встановлення під час перевірки порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, результати перевірок оформлюються у формі акта (п.86.1).

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 (далі - Порядок №727) акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.2 розд.І).

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.5 розд.ІІ).

Відповідно до п. 1 розд.ІІІ Порядку №727 акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки.

Згідно з положеннями ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.109.1). Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України (п.109.2).

Контролюючими органами в розумінні ст.41 ПК України відповідно до п.п.1, 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (далі - Положення №236), є Державна фіскальна служба України, яка здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

За змістом пп.1 п.3 Положення №236 до основних завдань ДФС відносяться, зокрема, реалізація державної податкової політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів.

З системного аналізу наведених норм вбачаєтья, що покладена на контролюючі органи функція адміністрування податків, зборів, платежів включає в себе і функцію податкового контролю, за результатом здійснення якої у випадку виявлення фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень та всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень, повинні бути відображені і зафіксовані у відповідному джерелі - акті перевірки.

Викладені в акті перевірки висновки є відображенням дій працівників контролюючого органу щодо здійснення заходів податкового контролю щодо конкретних юридичних осіб-платників податків, у спосіб, визначений законом.

При цьому, повноваження на встановлення факту вчинення податкового правопорушення належать виключно уповноваженим контролюючим органам.

Під час здійснення функції податкового контролю контролюючі органи вправі звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки таке право прямо передбачено пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України.

Однак, передумовою такого звернення є встановлення контролюючим органом у визначеному чинним законодавством порядку факту порушення норм законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога контролюючого органу про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ "Борисфен Ольвія" та ТОВ "Агенція Вольта", за результатами якого було складено податкові накладні від 30.04.2016 №54, від 17.04.2016 №30, від 31.03.2016 №22, від 26.04.2016 №49, від 17.04.2016 №31, від 30.04.2016 №51, від 30.04.2016 №53.

Як на підставу для втручання у правовідносини між відповідачами Головне управління посилається на ту обставину, що правочин, за результатом якого складено згадані вище податкові накладні та який оспорюється у даній справі, був вчинений ТОВ "Борисфен Ольвія" із завідомо протиправною метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, що відповідно до ст.ст.203, 215, 228 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним. При цьому, контролюючий орган посилається на ту обставину, що господарські операції, відображені у згаданих вище податкових накладних, не мали реального характеру.

З наведеного вбачається, що в обґрунтування позову позивач фактично посилається на обставини (факти), які свідчать про наявність в діях ТОВ "Борисфен Ольвія" ознак податкового правопорушення.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, сам факт вчинення відповідачем-1 податкового правопорушення відповідно до встановленої чинним законодавством правової процедури, у спосіб, визначений законом, Головним управлінням не встановлено. Висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень, на які позивач посилається як на підставу позову, та суттєві обставини фінансово-господарської діяльності ТОВ Борисфен Ольвія , які стосуються фактів виявлених порушень, у належний спосіб не відображено і не зафіксовано.

Докази, які б підтверджували і відображали дії працівників контролюючого органу щодо здійснення заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТОВ Борисфен Ольвія та в яких були б зафіксовані висновки контролюючого органу за результатом проведення таких дій у спосіб, визначений законом, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1).

Недійсність правочину визначено положеннями ст. 215 ЦК України, згідно з якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначено ст.228 ЦК України.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З аналізу наведених норм вбачається, що правочин, вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним. При цьому недійсним може бути визнано лише вчинений (укладений) правочин.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. Носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Таким чином, в рамках спірних правовідносин встановленню підлягяє факт вчинення (укладення) правочину, який оспорюється у даній справі, та факт наявності на момент його вчинення умислу в діях осіб, які його уклали.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства правочин, вчинений між юридичними особами, як юридичний акт, повинен бути оформлений у вигляді письмового документа, в якому зафіксовано його зміст, з обов'язковим реквізитом - підписом сторін.

Однак, як встановлено судом, будь-який письмовий документ, з якого можна було б дослідити зміст правочину, який оспорюється у даній справі, в матеріалах справи відсутній.

Додані позивачем до позовної заяви податкові накладні в якості доказу на обґрунтування обставин, що дозволяють ідентифікувати оспорюваний правочин, суд відхиляє, оскільки податкова накладна не є документом, в якому відображено зміст правочину та який підтверджує факт його вчинення.

Наявність протиправної мети та протиправного умислу у директора ТОВ "Борисфен Ольвія" на момент вчинення оспорюваного правочину позивач обґрунтовує Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2017 у справі № 755/8521/17, яким встановлено статус фіктивного підприємництва ТОВ "Борисфен Ольвія" та за затвердженою судом угодою про визнання винуватості визнано директора ТОВ "Борисфен Ольвія" винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, в повному обсязі сформульованого обвинувачення.

Зокрема, вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, оскільки він своїми умисними діями, які виразилися у співучасті в формі пособництва, а саме наданні засобів та усунення перешкод, сприяв у вчиненні фіктивного підприємництва, тобто придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Як вбачається зі змісту вироку, протиправні дії директора ТОВ Борисфен Ольвія щодо фіктивного підприємництва мали місце з березня 2016 року.

Так, в березні 2016 року, в денний час доби, ОСОБА_2, … отримав від невстановленої розслідуванням особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство ТОВ Борисфен Ольвія (код 39967928) … усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, а також те, що вказане підприємство придбається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими розслідуванням особами, ОСОБА_2 погодився на таку пропозицію та надав відомості невстановленій досудовим розслідуванням особі для створення документів для перереєстрації підприємства на своє ім'я. З метою реалізації умислу на придбання суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_2, 9 березня 2016 року … отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи документи, необхідні для здійснення перереєстрації ТОВ Борисфен Ольвія в органах реєстраційної служби, зокрема: договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ Борисфен Ольвія , протоколи Загальних зборів учасників ТОВ Борисфен Ольвія за №1/2016 та №2/2016, згідно яких 2 березня 2016 року ОСОБА_2 прийнятий до Товариства як новий учасник та призначений як директор з 3 березня 2016 року, а також інші документи необхідні для перереєстрації підприємства. ... Отримавши від ОСОБА_2 підписані реєстраційні докумети ТОВ Борисфен Ольвія , невстановлені досудовим розслідуванням особи в органах реєстраційної служби Бориспільської міської Ради … здійснили перереєстрацію юридичної особи ТОВ Борисфен Ольвія , що в подальшому надало можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати ТОВ Борисфен Ольвія для прикриття незаконної діяльності - ухилення від сплати податків суб'єктами господарювання реального сектору економіки, шляхом документального оформлення неіснуючих фінансово-господарських операцій з ТОВ Борисфен Ольвія . Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Борисфен Ольвія ОСОБА_2 не мав, підприємство перереєстрував на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ Борисфен Ольвія не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ Борисфен Ольвія ОСОБА_2 не складав та не підписував. До органів Державної фіскальної служби ОСОБА_2 податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував. Жодних службових осіб ТОВ Борисфен Ольвія ОСОБА_2 не призначав.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначалось судом вище, письмовий документ правочину, який оспорюється у даній справі, в матеріалах справи відсутній. Відповідно, достовірно встановити момент його вчинення та особу, яка його вчинила, не вбачається за можливе. А отже, неможливо надати оцінку обставинам, встановленим у Вироку суду та перевірити, чи був цей правочин вчинений саме особою, протиправний умисел якої встановлено цим вироком суду, та саме у період з березня по квітень 2016 року, тобто з дати, коли ОСОБА_2 став директором ТОВ "Борисфен Ольвія".

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1).

Допустимість як властивість доказів поєднує в собі декілька вимог. Доказ вважається допустимим, якщо він отриманий уповноваженим суб'єктом, з дотриманням належної правової процедури та є закріпленим у відповідному джерелі.

Отже, сам факт здійснення контролюючим органом заходів податковго контролю щодо конкретної юридичної особи-платника податків у спосіб, визначений законом, як і факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.

Виключно належними і допустимими доказами має бути підтверджено і факт вчинення правочину, який оспорюється у даній справі.

Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення контролюючим органом заходів податковго контролю безпосередньо щодо ТОВ Борисфен Ольвія , з відобрежанням та закріпленням результатів їх проведення у відповідному джерелі, та факт вчинення оспорюваного правочину, позивач не надав. Наведене свідчить про те, що передбачених законом заходів податковго контролю безпосередьно щодо ТОВ "Борисфен Ольвія" Головне управління не здійснювало.

Конституційний Суд України в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Як вбачається з послідовного аналізу повноважень контролюючого органу, наданих йому чинним законодавством, Головне управління ДФС в Київській області має достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій податкового контролю, зокрема щодо виявлення фактів вчинення платниками податків податкових правопорушень та отримання від платників податків засвідчених належним чином копій документів, що стосуються фактів виявлених порушень вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Однак, як вбачається з матеріалів справи, своїми повноваженнями з метою, якою вони надані законом, перед зверненням до суду з даним позовом позивач не скористався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за наявності права звернення контролюючого органу із заявленим позовом, підстави такого звернення у межах спірних правовідносин відсутні.

При розгляді справи судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а, від 27.02.2018 у справі №813/2451/17 та від 22.09.2015 у справі №П/811/3781/14.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Згідно з ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

У ході розгляду справи контролюючий орган правомірності своїх дій та наявності передбачених законом підстав для звернення до суду із вимогою про визнання правочину недійсним належними та допустимими доказами не довів.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, за результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до ТОВ "Борисфен Ольвія" та ТОВ "Агенція Вольта" про визнання правочину недійсним відсутні, а отже позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур