Постанова

від 21.03.2019 по справі 446/1177/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/1177/18 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.і.

Провадження № 22-ц/811/2555/18 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м.Львів

Справа № 446/1177/18

Провадження № 22ц/811/2555/18

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Промінвесттехнологія

на рішення Кам янка-Бузького районного суду Львівської області, ухвалене у м. Кам янка-Бузька 2 жовтня 2018 року (суддя Котормус Т.І.)

у справі

за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Промінвесттехнологія про стягнення коштів,-

встановив:

21 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом про стягнення з ТзОВ Промінвесттехнологія 43 500 грн. боргу за договором позики, 2 670 грн. інфляційних втрат та 625,50 грн. трьох відсотків річних за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року. В обґрунтування позову посилається на те, що 5 липня 2016 року між ним та директором ТзОВ Промінвесттехнологія ОСОБА_5 в усній формі укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до якого він передав відповідачу кошти у сумі 43 500 грн., які відповідач зобов'язувався повернути до 1 листопада 2017 року. Такі кошти були передані з метою завершення робіт по переобладнанню сушильної камери, яка є майном відповідача, що підтверджується розпискою. Однак, по даний час відповідач кошти не повернув. Просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ТзОВ Промінвесттехнологія на користь ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 43 500 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 2 670 грн. та 3% річних у сумі 625,50 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив відповідач ТзОВ Промінвесттехнологія . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що при отримання коштів директор ОСОБА_5 діяв як фізична особа, а не як представник підприємства, а тому повинен нести сам відповідальність за розпискою. Вказує, що надходження коштів за такою розпискою не відображено у оборотно-сальдових відомостях підприємства, хоча згідно статуту підприємства такі кошти мають зберігатися саме на рахунку підприємства. Вважає, що належним відповідачем є колишній директор товариства ОСОБА_5, а не товариство. Крім того, зазначає, що підприємство на має на балансі такого майна, як сушильна камера.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Задовільняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного.

Встановлено, що 5 липня 2016 року ОСОБА_5 як директор ТзОВ Промінвесттехнологія в присутності ОСОБА_7, надав розписку, у якій зазначено , що він отримав від позивача безвідсоткову позику в сумі 43 500 грн. на завершення переобладнання одного з гаражних боксів під сушильну камеру. Вказане приміщення знаходиться за адресою: вул. Курортна, 2а, с. Банюнин, Кам'янка-Бузького району і є власністю ТзОВ Промінвесттехнологія . Зазначені кошти товаристово зобов'язується повернути до 1 листопада 2017 року.

Справжність підпису ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на розписці засвідчено сільським головою Новосілківської сільської ради ОСОБА_8.

Встановлено, що ОСОБА_5 займав посаду директора ТзОВ Промінвесттехнологія і його звільнено з посади на підставі рішення загальних зборів від 7 жовтня 2017 року. ОСОБА_5 працював директором ТзОВ Промінвесттехнологія і як директор товариства мав намір переобладнати гараж, який належить товариству під сушильну камеру для деревини. У зв'язку із браком коштів він позичив у ОСОБА_2 кошти для завершення робіт. Отримання таких коштів в позику він погоджував із засновниками підприємства, так як такі випадки вже мали місце і кошти товариство повертало іншим особам. Підтвердив факт отримання коштів у сумі 43500 грн., які він частково вніс на рахунок фірми, а частково використав на господарські потреби товариства.

Спір між сторонами існує зокрема щодо визначення сторони боржника у зобов'язанні за борговим документом від 5 липня 2016 року на суму 43 500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Чинне цивільне законодавство України не містить будь-якого обмеження щодо можливості укладення договору позики між фізичною та юридичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 97 цього Кодексу управління товариством здійснюють його органи.

Статутом ТзОВ Промінвесттехнологія у п. 10.1. передбачено, що його виконавчим органом є директор.

Відповідно до п. 10.3. цього статуту, директор товариства має право від імені товариства вчиняти правочини на суму, що не перевищує 800 000 грн.

З розписки вбачається, що ОСОБА_5 підписав її як директор ТзОВ Промінвесттехнологія , на такій розписці міститься відтиск печатки цього товариства, а зі змісту самої розписки видно, що позичальником виступає, як директор товариства в інтересах товариства і зобов'язання по поверненню такого боргу до 1 листопада 2017 року покладено саме на ТзОВ Промінвесттехнологія .

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що боржником за зобов'язанням, яке визначено у розписці від 5 липня 2016 року, є ТзОВ Промінвесттехнологія . Тому товариство повинно відповідати за повернення боргу.

Є встановленим, що позивач ОСОБА_2 передав кошти уповноваженій особі - директору товариства, який мав право на укладення такого договору і отримав розписку на підтвердження передання позики.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка підтверджує факт передачі позики директору товариства, а також наявність визначеного зобов'язання щодо повернення позики до 1 листопада 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідача необхідно стягнути борг у розмірі 43 500 грн., інфляційних втрат в сумі 2 670 грн. та 3% річних у сумі 625,50 грн. за період з листопада 2017р. по квітень 2018р.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Рішення Кам янка-Бузького районного суду Львівської області від 2 жовтня 2018 року залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промінвесттехнологія залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2019 року.

Головуючий

Судді