Рішення

від 14.03.2019 по справі 916/2569/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2569/18

Господарський суд Одеської області у складі

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Бачур А.В.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (вул. Собінова, 1, м. Дніпро, 49083)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" (Ленінградське Шосе, буд. 2, м. Одеса, 65031)

про стягнення 1 224 241,72 грн.

та за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" (Ленінградське Шосе, буд. 2, м. Одеса, 65031)

до відповідача : товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (вул. Собінова, 1, м. Дніпро, 49083)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" 1 224 241,72 грн., де 985 783,82 грн. - основний борг, 109 472,01 грн. - 30% річних, 128 985,89 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

25.04.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" було укладено Договір поставки №АМС-01, за умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок поставляти товар, а відповідач, в свою чергу, приймати та оплачувати Товар.

Відповідно до п.1.2. Договору кількість, найменування, ціна, одиниці виміру Товару визначаються Сторонами у видаткових накладних.

Згідно п.2.3. Договору зобов'язання Продавця по поставці Товару Покупцеві (а також передачі

Покупцеві всіх супровідних документів на Товар, включаючи документи, що підтверджують якість товару) вважається виконаним з моменту підписання видаткових накладних (момент поставки).

Договірні зобов'язання ТОВ "Агротек" виконано в повному обсязі, шляхом поставки Покупцю в період з 25.04.2018р. до 18.10.2018р., включно, Товар належної кількості та якості на загальну суму 1 129 091,70 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№1758 від 25.04.2018р. на суму 15 600,00 грн.;

№1973 від 08.05.2018р. на суму 47 322,00 грн.;

№1981 від 10.05.2018р. на суму 24 924,00 грн.;

№1982 від 10.05.2018р. на суму 5 254,02 грн.;

№1988 від 10.05.2018р. на суму 12 906,00 грн.;

№2027 від 14.05.2018р. на суму 12 906,00 грн.;

№2028 від 14.05.2018р. на суму 12 906,00 грн.;

№2035 від 14.05.2018р. на суму 37 386,00 грн.;

№2050 від 15.05.2018р. на суму 12 462,00 грн.;

№2063 від 16.05.2018р. на суму 15 939,96 грн.;

№2066 від 16.05.2018р. на суму 14 751,96 грн.;

№2095 від 21.05.2018р. на суму 16 158,96 грн.;

№2107 від 21.05.2018р. на суму 24 924,00 грн.;

№2115 від 21.05.2018р. на суму 24 924,00 грн.;

№2116 від 22.05.2018р. на суму 31 879,92 грн.;

№2123 від 22.05.2018р. на суму 12 462,00 грн.;

№2124 від 22.05.2018р. на суму 6 316,98 грн.;

№2129 від 22.05.2018р. на суму 37 386,00 грн.;

№2130 від 22.05.2018р. на суму 12 633,96 грн.;

№12039 від 22.05.2018р. на суму 15 444,00 грн.;

№2145 від 23.05.2018р. на суму 15 444,00 грн.;

№2158 від 24.05.2018р. на суму 6 316,98 грн.;

№2193 від 25.05.2018р. на суму 32 939,88 грн.;

№2195 від 29.05.2018р. на суму 6 316,98 грн.;

№2202 від 29.05.2018р. на суму 12 633,96 грн.;

№2225 від 30.05.2018р. на суму 5 293,98 грн.;

№2249 від 31.05.2018р. на суму 15 939,96 грн.;

№2236 від 31.05.2018р. на суму 15 939,96 грн.;

№2270 від 04.06.2018р. на суму 13 734,00 грн.;

№2272 від 04.06.2018р. на суму 37 901,88 грн.;

№2274 від 04.06.2018р. на суму 31 284,00 грн.;

№2280 від 04.06.2018р. на суму 12 462,00 грн.;

№2291 від 05.06.2018р. на суму 40 863,96 грн.;

№2318 від 07.06.2018р. на суму 46 040,16 грн.;

№2322 від 07.06.2018р на суму 10 176,00 грн.;

№2334 від 08.06.2018р. на суму 15 444,00 грн.;

№2346 від 11.06.2018р. на суму 10 176,00 грн.;

№2403 від 15.06.2018р. на суму 31 879,92 грн.;

№2411 від 15.06.2018р. на суму 12 633,96 грн.;

№2445 від 19.06.2018р. на суму 12 804,00 грн.;

№2452 від 20.06.2018р. на суму 15 939,96 грн.;

№2499 від 25.06.2018р. на суму 12 804,00 грн.;

№2509 від 26.06.2018р. на суму 13 734,00 грн.;

№2513 від 26.06.2018р. на суму 10 176,00 грн.;

№2541 від 27.06.2018р. на суму 6 867,00 грн.;

№2574 від 04.07.2018р. на суму 13 734,00 грн.;

№2577 від 04.07.2018р. на суму 37 901,88 грн.;

№2599 від 05.07.2018р. на суму 14 751,96 грн.;

№357581 від 06.07.2018р. на суму 12 804,00 грн.;

№2627 від 09.07.2018р. на суму 19 855,92 грн.;

№2669 від 12.07.2018р. на суму 19 855,92 грн.;

№2671 від 12.07.2018р. на суму 9 927,96 грн.;

№2672 від 12.07.2018р. на суму 9 927,96 грн.;

№2690 від 13.07.2018р. на суму 27 468,00 грн.;

№2691 від 13.07.2018р. на суму 7 722,00 грн.;

№2697 від 13.07.2018р. на суму 21 600,00 грн.;

№2776 від 20.07.2018р. на суму 7 722,00 грн.;

№14 від 26.07.2018р. на суму 30 295,92 грн.;

№2846 від 26.07.2018р. на суму 7 722,00 грн.;

№2916 від 31.07.2018р. на суму 10 587,96 грн.;

№3217 від 16.08.2018р. на суму 31 879,92 грн.;

№4549 від 18.10.2018р. на суму 5 100,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до п.5.2. Договору Покупець зобов'язаний здійснити повну оплату Товару впродовж 14 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

З врахуванням наведеного, строк оплати поставленого позивачем Товару сплинув за всіма видатковими накладними.

Проте, відповідачем були здійснені лише часткові оплати за Товар в період з 03.07.2018р. до 18.10.2018р. включно на загальну суму 143 307,88 грн., що підтверджується Довідками банку №172-50276БТ від 17.10.2018р. та №172-51045БТ від 23.10.2018р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений Товар складає 985 783,82 грн.

Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення оплати вартості товару й зумовило звернення позивача до Господарського суду Одеської області із даним позовом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2018р., позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2019р. позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2569/18 за правилами загального позовного провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою (вх.№59/19) до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про визнання недійсним договору поставки №АМС-01 від 25.04.2018р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД".

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано наступним:

Так, згідно з п.1 ч.1 ст.208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

За приписами ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша' заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з положеннями ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" існують підстави вважати, що ТОВ "Агротек" не було дотримано всіх умов дійсності правочину при його укладенні.

Так, зокрема, на думку ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД", договір № АМС-01 від 25 квітня 2018 року насправді не підписувався директором ТОВ "Агротек", а укладення цього договору могло відбуватися без відома директора ТОВ "Агротек" та поза його волею.

На те, що підпис на договорі може не належати директору ТОВ "Агротек", зокрема, вказують ті обставини, що з директором ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" директор ТОВ "Агротек" при укладенні договору жодного разу не спілкувався.

Як при укладенні договору, так і в подальшому спілкування з директором ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" Марінічем С.В. здійснювалося через менеджерів ТОВ "Агротек".

Також слід відзначити, що візуально, на думку ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД", підпис, що міститься на договорі постави № АМС-01 від 25 квітня 2018 року, виконаний від імені директора ТОВ "Агротек", та підпис від імені тієї ж особи на договорі про надання правової допомоги та додатковій угоді № 3 до договору про надання правової допомоги з Адвокатським бюро Талоконова Кирила (надані суду ТОВ "Агротек") відрізняються одне від одного: на договорі поставки №АМС-01 від 25 квітня 2018 року підпис виконаний сильним нажимом, акуратним та компактним розчерком, водночас підпис на договорі про надання правової допомоги і на додатковій угоді № 3 від 25 квітня 2018 року є розмашистим і округленим, нахил вправо виражений менш яскраво.

Таким чином, у разі доведеності підписання договору з боку ТОВ "Агротек" від імені директора іншою особою, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Приймаючи до уваги, що зустрічний позов відповідає вимогам статей 162, 164, 172, 173 Господарського процесуального кодексу України, поданий у строк для подання відзиву відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України та взаємопов'язаний із первісним позовом, ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2019р. зустрічну позовну заяву (вх.№59/19) товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про визнання недійсним договору - прийнято до спільного розгляду з первісним позовом по справі №916/2569/18 та об'єднано зустрічний позов в одне провадження із первісним позовом.

14.02.2019р. товариство з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою (вх.№2-707/19) про призначення судової комплексної експертизи.

Суд, розглянувши матеріали заяви відповідача про призначення судової експертизи, відмовив у її задоволенні, з огляду на її необґрунтованість.

11.03.2019р. відповідач звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи (вх.№4699/19), яке судом було залишено без задоволення.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 14.03.2019р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Подав відзив на зустрічний позов (вх.№2708/19), відповідно до якого заявлені відповідачем зустрічі позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 14.03.2019р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Подав до суду відзив на позов (вх.№26757/18), відповідно до якого заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

За клопотанням позивача, судові засідання у справі проводились в режимі відеоконференції.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Щодо первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару за договором поставки №АМС-01 не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 985 783,82 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 985 783,82 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 128 985,89 грн. та 30% річних в сумі 109 472,01 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача пені, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 128 985,89 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 109 472,01 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 30% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків оплати, передбачених Договором, він сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати та 30% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати та 30% річних в суми простроченого платежу за весь період прострочення.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 30% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 30% річних в сумі 109 472,01 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД", суд дійшов наступних висновків:

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із системного аналізу тексту, оспорюваного договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, згідно п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.15 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України.

Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що Договір поставки №АМС-01, укладений між ТОВ "Агротек" та ТОВ "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" 25.04.2018р., у відповідності із ст.203 ЦК України.

Крім того, судом приймається до уваги, що між сторонами відбулись правовідносини щодо виконання умов договору поставки, зокрема позивач поставив Товар, а відповідач - прийняв його та здійснив часткову сплату його вартості.

Поряд з цим, суд зазначає, що посилання відповідача на недійсність договору поставки, викладені у зустрічній позовній заяві, щодо підписання зазначеного договору поставки з боку позивача не уповноваженою особою, не приймаються до уваги, оскільки належними та допустимими в розумінні чинного ГПК України доказами, не підтверджені.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову в межах даної справи - відсутні.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 18 363,63грн.

Згідно ст.126 ГПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МАГІСТРАЛЬ СЕРВІС ЛТД" (Ленінградське Шосе, буд. 2, м. Одеса, 65031, код 36796381) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (вул. Собінова, 1, м. Дніпро, 49083, код 32232765) основний борг в сумі 985 783 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 82 коп., пеню в сумі 128 985 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 89 коп., 30% річних в сумі 109 472 (сто дев'ять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 01 коп., судові витрати зі сплати судового збору в сумі 18 363 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят три) грн. 63 коп. та судові витрати на оплату правничої допомоги в сумі 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.

3. У задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 25 березня 2019 р.

Суддя О.В. Цісельський