Постанова

від 25.03.2019 по справі 392/452/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 392/452/17

провадження № 61-7989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Кіровоградське ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року у складі судді Березія Ю. А. та ухвалуАпеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Письменого О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоградське (далі - СТОВ Кіровоградське , товариство) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 10,98 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. 04 липня 2013 року між нею та товариством було укладено договір оренди землі, за яким вона передала у платне користування відповідачу належну їй земельну ділянку строком на 5 років. Отримавши примірник договору оренди землі та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, вона виявила, що в пункті 8 договору оренди вказано строк його дії - 15 років, що не відповідає дійсним домовленостям сторін. 18 листопада 2016 року вона направила відповідачу письмову заяву про розірвання вищезазначеного договору оренди та повернення земельної ділянки, додавши примірник угоди про розірвання договору в досудовому порядку, але отримала відповідь СТОВ Кіровоградське про те, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, а спори вирішуються виключно в судовому порядку. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійним договір оренди землі від 04 липня 2013 року, укладений між нею та СТОВ Кіровоградське , скасувати його державну реєстрацію та повернути передану в оренду земельну ділянку.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 рокупозов задоволено частково. Визнано частково недійсним договір оренди землі від 04 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 і СТОВ Кіровоградське щодо оренди земельної ділянки площею 10,9752 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, в частині абзацу 1 пункту 8 розділу Строк дії договору , згідно з яким договір укладається на 15 років, зазначено, що договір укладений на 5 років. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване доведеністю позивачем факту внесення змін до договору оренди землі в частині зміни строку його дії, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання частково недійсним цього договору. Суд виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину в цілому. Вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав та обтяжень договору оренди землі і повернення земельної ділянки є похідними від первісної вимоги про визнання договору недійсним, а тому також не підлягають задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено . Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року залишено без змін .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвалуАпеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та вирішити питання по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій правової оцінки тому, що у позивача не було волевиявлення на укладення спірного договору оренди землі строком на 15 років, оскільки він укладався лише на 5 років, що є підставою для визнання його недійсним у повному обсязі. Суди не врахували, що станом на час державної реєстрації договору оренди землі у 2015 році, така реєстрація строком на 5 років суперечила чинному на той час законодавству, так як строк дії договору оренди не міг бути меншим 7 років. Визнавши недійсним договір оренди лише в частині строку його дії, суди фактично зобов'язали державного реєстратора внести зміни до реєстру, які не відповідають вимогам законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2017 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції .

14 березня 2018 року справа № 392/452/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV ).

Відповідно до статті 1 Закону № 161-XIV оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частини перша, шоста статті 6 Закону № 161-XIV) .

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 10,9752 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

04 липня 2013 року між ОСОБА_4 і СТОВ Кіровоградське було укладено договорі оренди землі, згідно з якими позивач передала товариству в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку строком на 5 років (у договорі заначено - 15 років).

Згідно з висновком експерта Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Ткаченко І. С. за результатами проведення судової технічної експертизи документів від 02 червня 2017 року № 100 у рукописному тексті 15 у графі Договір укладається на __ років пункту 8 розділу Строк дії договору у двох примірниках договору оренди землі від 04 липня 2013 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_4 і орендарем СТОВ Кіровоградське , мають місце зміни первісного змісту документа - у вигляді дописки цифри 1 перед цифрою 5 , що утворило новий запис у вигляді 15 .

Згідно з пунктом 43 договору оренди землі він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Пунктом 20 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права встановлено, що договір оренди землі від 04 липня 2013 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зчастиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним договору оренди землі від 04 липня 2013 року, оскільки позивачем доведено факт внесення змін до договору оренди землі в частині зміни строку його дії без її згоди. Відсутність волевиявлення позивача на укладення договору строком на 15 років свідчить про порушення її прав і є підставою для визнання договору в цій частині недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року),правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що реєстрація договору оренди землі строком на 5 років суперечила чинному на той час законодавству, так як строк дії договору оренди не міг бути меншим 7 років, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону № 161-XIV, відповідно до частини першої якої в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 19 Закону № 161-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону № 161-XIV в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації укладеного між сторонами договору оренди землі, при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Станом на час укладення спірного договору мінімальний строк, на який міг бути укладений договір оренди землі не встановлювався, а тому спірний договір відповідав вимогам закону.

Посилання заявника на те, що визнавши недійсним договір оренди лише в частині строку його дії, суди фактично зобов'язали державного реєстратора внести зміни до реєстру, які не відповідають вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій не ухвалювалося рішення про зобов'язання державного реєстратора вчиняти будь-які дії, а лише захищено права позивача шляхом встановлення строку дії договору оренди землі, який було узгоджено сторонами при його укладенні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвалуАпеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов