Постанова

від 27.03.2019 по справі 910/14233/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2019 р. Справа№ 910/14233/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Тищенко А.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2018 (повний текст складено 10.12.2018)

у справі №910/14233/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МДМ ІНВЕСТ"

до Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"

про стягнення 106925,18 грн.,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "МДМ ІНВЕСТ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" (далі - відповідач) про стягнення 106925,18 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами укладений договір №8378234 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.10.2014, згідно якого показник "розмір витрат на ділянці трубопроводів" становить 0,0004 Гкал/годину, однак, з січня 2015 року по грудень 2017 року відповідач у розрахунках використовував вказаний показник в розмірі 0,00648 Гкал/год, внаслідок чого позивачем було оплачено неотриманих 67,513 Гкал на загальну суму 106925,18 грн.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що позивач перед підписанням відомостей обліку та актів приймання-передавання товарної продукції повинен був перевіряти у виставлених відповідачем документах обсяги спожитої теплової енергії; позивач передчасно звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 106 925,18 грн., оскільки строк оплати зазначеної суми коштів не настав та вимог до відповідача позивач не пред'являв; позивачем не надано платіжних доручень про сплату теплової енергії; заявляючи вимоги про стягнення вартості недоотриманої теплової енергії за яку позивачем на користь відповідача безпідставно здійснено оплату, позивач мав заявити позов про стягнення безпідставно сплачених коштів згідно положень глави 83 ЦК України.

Також відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач просив суд застосувати строки позовної давності до вимог позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04 грудня 2018 року позов задоволено частково.

З Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МДМ ІНВЕСТ" заборгованість у розмірі 88458,72 грн. та судовий збір у розмірі 1457,69 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Крім цього, додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 18 грудня 2018 року (повний текст складено 26 грудня 2018 року) з відповідача на користь позивача стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 17993,57 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач не виконував обов'язку щодо дотримання кількості спожитої теплової енергії і мав дотримуватись норм втрат мережевої води; позивач мав обґрунтовувати позовні вимоги на підставі ст. ст. 670, 693 ЦК України, а суд вийшов за межі позовних вимог; у матеріалах справи відсутні вимоги позивача про повернення грошових коштів за неотриману теплову енергію.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 13 лютого 2019 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

08 лютого 2019 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що відповідальним за зняття показників лічильників та правильність нарахувань є саме відповідач, а позивач фізично не міг знімати показники із загальнобудинкового теплолічильника; показник теплових втрат на ділянці трубопроводу є константою і зазначений у самому договорі, однак, був безпідставно завищений відповідачем у рахунках; факт отримання відповідачем листів підтверджується матеріалами справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем наведено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які поніс (планує понести) позивач у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції - в загальному розмірі 5000 грн.

Також у відзиві міститься клопотання про проведення розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Вказане клопотання відхилено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2019 року.

27 лютого 2019 року від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, у яких він наводить заперечення щодо розміру витрат, пов'язаних з правовою допомогою, та просить поновити строк для подання доповнення до апеляційної скарги, розглянути їх, скасувати рішення господарського суду від 04 грудня 2018 року та додаткове рішення від 18 грудня 2018 року і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення господарського суду міста Києва у даній справі складено 10 грудня 2018 року, отже, двадцятиденний строк апеляційного оскарження сплив 02 січня 2019 року (перший робочий день після вихідних днів). Повний текст додаткового рішення складено 26 грудня 2018 року, отже, строк апеляційного оскарження сплив 15 січня 2019 року.

Таким чином, доповнення до апеляційної скарги подані апелянтом після закінчення строку апеляційного оскарження як рішення суду, так і додаткового рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак, статтею 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Однак, відповідач у доповненні до апеляційної скарги не навів жодних причин пропуску встановленого законом процесуального строку, а тому його клопотання про поновлення строку для подання доповнення відхиляється судом, а доповнення до апеляційної скарги залишаються без розгляду.

Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 28 січня 2019 року апеляційна скарга має бути розглянута у строк по 29 березня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2014 року між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "МДМ ІНВЕСТ", як абонентом, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО", як енергопостачальною організацією, був укладений договір №8373234 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, для проведення пусконалагоджувальних робіт (том 1 а.с.17-30).

Сторони погодили, що надання послуг здійснюється відповідачем у нежитловому будинку за адресою: м. Київ, проспект Маршала Рокосовського 86.

Відповідно до п. 8.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2014 року.

Згідно з п. 8.4 договору він вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмо заявлено однією із сторін.

У додатку №1 до цього договору визначено, що теплові втрати на ділянці трубопроводів та в місцевій системі абонента згідно схеми (додаток №5) складають ?Qвтр= 0,0004 Гкал/годину (пункт 1.3. додатку) (том 1 а.с.21).

У додатку №5 до договору сторонами погоджено схему балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до п. 9.5 договору умови договору можуть біти змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документа.

За доводами позивача протягом всього терміну дії договору відповідач при розрахунку обсягу спожитої теплової енергії застосовував невірний показник втрати на ділянці трубопроводів, а саме, 0,00648 Гкал/годину, в той час як у договорі відповідний показник становить 0,0004 Гкал/годину.

На підтвердження вказаних доводів позивачем надано копії протоколів (відомостей) реєстрації середньодобових параметрів та підсумкових значень теплоспоживання за вказаний період (том 1 а.с.32-48).

У зв'язку із тим, що відповідачем було застосовано невірний показник втрат на ділянці трубопроводів, у період з січня 2015 року по грудень 2017 року позивач сплатив на користь відповідача недотриманих 67,513 Гкал, що за розрахунком позивача становить 106 925,18 грн. Вказані доводи підтверджуються копіями актів приймання-передавання товарної продукції (том 1 а.с.49-58), копіями платіжних доручень (том 2 а.с.27- 69).

У подальшому позивач звертався до відповідача із листами за вих.№ 9 від 07.02.2018, та за вих. №21 від 21.05.2018 про здійснення перерахунку розрахунків за теплопостачання нежитлового будинку за адресою: м. Київ, проспект Маршала Рокосовського 86 за період дії договору №8373234 від 23.10.2014 (том 1 а.с.83-86).

Оскільки відповідач перерахунку вартості спожитої теплової енергії на вимогу позивача не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути 106 925,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності і обґрунтованості, однак, встановив, що вимоги за період з січня 2015 року по жовтень 2015 року у розмірі 18466,46 грн. заявлені з пропуском позовної давності, у зв'язку із чим відмовив у їх задоволенні за спливом позовної давності, а решту позовних вимог, в сумі 88458,72 грн. задовольнив.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №8373234 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23 жовтня 2014 року, який за правовою природою є договором постачання енергоносіїв приєднаними мережами.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був чинним і обов'язковим для сторін.

Договір також відповідає вимогам статті 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, чинній на час укладення договору) теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спір у даній справі виник внаслідок наявності у період з січня 2015 року по грудень 2017 року надмірно сплачених позивачем коштів за договором у розмірі 106925,18 грн.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актами приймання-передавання товарної продукції з січня 2015 року по листопад 2017 року та платіжними дорученнями з листопада 2014 року по січень 2018 року, підтверджується, що на виконання умов договору відповідач здійснював постачання позивачу теплової енергії у гарячій воді за адресою: м. Київ, проспект Маршала Рокосовського 86, а позивач здійснював оплату теплової енергії у повному обсязі.

У відповідності до п. 6.1.3., договору енергопостачальна організація несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію абоненту.

Зі змісту протоколів (відомостей) реєстрації середньодобових параметрів і підсумкових показників теплоспоживання за період з січня 2015 року по грудень 2017 року вбачається, що для розрахунку обсягів спожитого тепла у гігакалоріях за певний звітний період відповідач використовував наступний показник витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача - 0,00648 Гкал/годину.

Однак, у відповідності до пункту 1.3. додатку №1 до договору, сторонами було погоджено, що теплові втрати на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача згідно схеми (додаток №5) складають ?Qвтр= 0,0004 Гкал/годину.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що при розрахунку обсягів спожитого тепла у гігакалоріях за певний звітний період відповідач мав використовувати показник витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача у розмірі 0,0004 Гкал/годину, а не 0,00648 Гкал/годину, як це було здійснено відповідачем.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази укладення сторонами будь-яких додаткових угод щодо внесення змін до додатку №1 договору в частині розміру витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача з 0,0004 Гкал/годину, на 0,00648 Гкал/годину.

Також матеріали справи не містять доказів того, що сторони погодили використання показника витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача у розмірі 0,00648 Гкал/годину.

За вказаних обставин, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що обставин щодо наявності правових підстав для використання показника витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача у розмірі 0,00648 Гкал/годину відповідачем суду не доведено.

Доводи відповідача про те, що позивач мав можливість перевіряти розрахунки обсягів спожитої теплової енергії, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції оскільки вони не свідчать про наявність у відповідача підстав здійснювати розрахунки обсягів спожитого тепла за показниками, які сторонами не погоджувались.

Таким чином, є обґрунтованими посилання позивача на те, що у період з січня 2015 року по грудень 2017 року у відповідача були відсутні підстави при розрахунку обсягів спожитої теплової енергії використовувати показники витрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача у розмірі 0,00648 Гкал/годину.

Згідно із наявними в матеріалах справи розрахунками позивача сума надмірно сплачених коштів за договором у період з січня 2015 року по грудень 2017 року становить 106925,18 грн. (том 1 а.с.14, 84), і вказані розрахунки відповідачем не спростовані.

Перевіривши наявні у матеріалах справи розрахунки, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому факт наявності надмірно сплачених коштів за договором у період з січня 2015 року по грудень 2017 року, що становить 106925,18 грн., є документально підтвердженим та відповідачем не спростований.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції самостійно змінив підстави позову, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки підстава позову - це частина позову, що містить вказівку на фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують кожну обставину.

Підставою позову у даній справі є факт невірного визначення відповідачем показників витрат на ділянці трубопроводів, у зв'язку із чим позивачем було здійснено переплату за отриману теплову енергію.

При цьому, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Посилання відповідача на те, що позивач мав звернутись з позовом про стягнення безпідставно сплачених коштів згідно положень глави 83 ЦК України, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що позивач передчасно звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 106 925,18 грн., оскільки позивач звертався до відповідача із листами вих.№ 9 від 07.02.2018 та вих.№ 21 від 21.05.2018 про здійснення перерахунку розрахунків за теплопостачання нежитлового будинку за адресою: м. Київ, проспект Маршала Рокосовського 86 за період дії договору №8373234 від 23.10.2014, проте, відповідач перерахунок не зробив і вказані обставини підтверджуються листуванням представників сторін електронною поштою (том 2 а.с.20-26).

При цьому, відсутність окремої вимоги про сплату грошових коштів у сумі 106 925,18 грн. не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про стягнення коштів, які були надмірно сплачені за договором.

Під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. В разі якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що показник теплових втрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі позивача у розмірі 0,0004 Гкал/годину було погоджено сторонами у додатку №1 до договору, а у наведених в протоколах (відомостях) реєстрації середньодобових параметрів і підсумкових показників теплоспоживання за період з січня 2015 року по грудень 2017 року формулах відповідач наводив показник теплових витрат у розмірі 0,00648 Гкал/годину. Вказані протоколи були підписані з боку позивача.

Отже, позивач міг довідатися про порушення свого права безпосередньо під час підписання відповідних протоколів (відомостей) реєстрації середньодобових параметрів і підсумкових показників теплоспоживання.

Посилання позивача про те, що про порушення свого права він дізнався після розгляду справи №910/22743/16, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки у вказаній справі між сторонами виник спір щодо іншого договору та за іншим об'єктом, ніж у даній справі.

За встановлених обставин, оскільки з даним позовом позивач звернувся 23.10.2018, позовні вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів за період з січня 2015 року по жовтень 2015 року у розмірі 18466,46 грн. заявлені з пропуском позовної давності, а тому, відповідно до положень ч.4 ст. 267 ЦК України, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач допустив порушення зобов'язання за договором, місцевий господарський суд дійшов юридично правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 88458,72 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04 грудня 2018 року - без змін.

2. Справу №910/14233/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.03.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

А.І. Тищенко