Рішення

від 27.03.2019 по справі 360/218/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/218/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив суд:

-визнати протиправними дії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати (відновлення виплат) громадянину ОСОБА_1 з 01.03.2016;

- зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку відповідача. Виплату пенсії було припинено з 01.03.2016 у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Позивач вважає дії відповідача неправомірними, оскільки вони суперечать Конституції України та Закону України.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без їхньої участі (арк.спр. 50).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без його участі (арк.спр. 100-103).

Від представника відповідача на адресу суду за вхідним реєстраційним номером 13630/2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.100-103).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2);

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії ЕК745741, виданий Лутугінським РВ УМВС України в Луганській області 23.02.1998, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.спр.10-11,12).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням № 660717 від 08.11.2005 (акр.спр.13).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 16.07.2018 за № НОМЕР_2, ОСОБА_1, є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання/перебування позивача: Луганська область, місто Сватове, вул. ім. Мащенка, буд. 13 (арк.спр.14).

На виконання ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 15.02.2019, управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації надало інформацію, відповідно до якої рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи не приймалось (арк.спр.46).

16.07.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги, в якій просила суми пенсії, перераховувати на поточний рахунок, який відкрито в установі уповноваженого банку (арк.спр.165).

Відповідно до протоколу призначення пенсії від 19.11.2018, позивача взято на облік з електронної справи, пенсію призначено з 01.03.2016 у розмірі 3037,02 грн. (арк.спр.88-89).

Згідно протоколу № 108 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.08.2018, вирішено призначити (відновити) соціальний виплати внутрішньо переміщеним особам (арк.спр.86).

Відповідно до довідки від 27.02.2019 № 1410/03-22/3с, позивачу не виплачувалась пенсія за період з квітня 2016 року по листопад 2018 року (арк.спр.96).

Як вбачається із змісту інформації на виконання ухвали суду від 15.02.2019, наданої відповідачем, сума пенсії з 01.04.2016 по 30.11.2018 розрахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України (арк.спр.106).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу не виплачувалась пенсія саме за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, що підтверджується довідкою від 27.02.2019 № 1410/03-22/3с (арк.спр.96).

У свою чергу, жодних доказів відносно того, що ОСОБА_1 не отримував пенсію за період з 01.04.2016 по 30.11.2018 з власної вини відповідачем не надано, а судом не встановлено, відтак посилання відповідача, що пенсія буде виплачена на умовах окремого порядку, після визначення його Кабінетом Міністрів України, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи те, що не виплата пенсії ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, відбулась без прийняття обґрунтованого рішення у розумінні положень Закону № 1058-IV, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що позивачу не виплачувалась пенсія за період саме з 01.04.2016 по 30.11.2018, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за саме період з 01.04.2016 по 30.11.2018.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1, вважає за необхідне зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, оскільки як вбачається із змісту довідки довідки від 27.02.2019 № 1410/03-22/3с, позивачу не виплачується пенсія з 01.04.2016.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 .

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії саме за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, а також у зобов'язанні відповідача виплатити заборгованість з невиплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 30.11.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для не виплати пенсії позивачу за період з 01.04.2016 по 30.11.2018, таким чином заборгованість має бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2019 за №132/Р-10/с Білокуракинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області ОСОБА_1 надано відповідь на звернення.

Таким чином про підстави невиплати заборгованості за вказаний період часу позивач дізнався у січні 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся 15.01.2019 - протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов подано своєчасно, у зв'язку з чим підстав для його поновлення немає.

Суд звертає увагу, що вказане питання було вирішено при прийнятті позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, про що свідчить ухвала суду від 15.02.2019 (арк.спр.1-2).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 770,00 грн, що підтверджено квитанцією від 08.01.2019 № 0.0.1231957899.1 (арк.спр.2а).

Однак позовні вимоги в зазначеній адміністративній справі є немайнового характеру, оскільки пов'язані з протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії позивачу. За звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 мав сплатити судовий збір в сумі 768,40 грн. Отже, позивачем судовий збір сплачено в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Суд роз'яснює позивачу, що він має право звернутися до суду з заявою про повернення судового збору в сумі 1 грн. 60 коп. в порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір» .

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вул. Історична, буд. 81, код ЄДРПОУ 41246789) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість з невиплаченої пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 30 листопада 2018 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вул. Історична, буд. 81, код ЄДРПОУ 41246789) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2