Рішення

від 18.03.2019 по справі 826/2151/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2019 року 11:16 № 826/2151/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., за участю секретаря судових засідань Семеняки А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКОН" (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 4, оф. 4) доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень від 17.10.2017 року №2522615147, №2532615147 , за участю представників сторін:

від позивача: Гурез І.О.,

від відповідача: Косіч Д.В.,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Маркон (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2017 року №2522615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 441 018,00 грн. та штрафними санкціями 360 254,50 грн. та від 17 жовтня 2017 року №2532615147, яким застосовано адміністративний штраф на суму 510,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що перевірка податковим органом біла проведена з порушенням процедури її проведення, що встановлена статтями 80, 81 Податкового кодексу України, з огляду на що висновки, зроблені в ході такої перевірки, не може бути взято до уваги.

Крім того, представник позивача повідомив, що про реальність виконання правочину, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум свідчить той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю Маркон має відповідну матеріальну базу для здійснення господарських операцій, зокрема, щодо наявності трудових та матеріальних ресурсів, складських приміщень, а також наявність ліцензій та дозволів, паспортів на продукцію, що беззаперечно свідчить про наявність у позивача можливостей здійснювати господарські операції, направлені на досягнення економічного результату, але висновки перевірки здійснено без урахування таких обставин.

На думку представника позивача, вказані в акті перевірки висновки про відсутність реального факту здійснення господарської діяльності при придбанні у Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Додатково представник позивача зазначив, що не можуть прийматись до уваги посилання контролюючого органу на пояснення посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум , отриманих в рамках досудового розслідування, оскільки такі матеріали є доказами виключно у кримінальному провадженні. В той же час, станом на дату проведення перевірки та складання висновку, не існує вироку суду відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон (його посадових осіб), контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум (його посадових осіб) та суб'єктів господарської діяльності по ланцюгу постачання (їх посадових осіб) за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, аналогічно, як і відсутні докази визнання в судовому порядку недійсним договору, на підставі яких ґрунтувались взаємовідносини між позивачем та контрагентом.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що перевіркою достовірності відображених показників у деклараціях з податку на додану вартість підприємства встановлено, що позивач мав взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум лише в травні, червні, серпні, вересні 2016 року, однак позивачем не надано первинних документів, даних бухгалтерського обліку, що підтверджують формування податкового кредиту у вказаному періоді за рахунок податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум . Представник контролюючого органу стверджував, що директор контрагента заперечувала свою причетність до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум під час допиту її у кримінальному провадженні №32017100080000017, а відтак підприємство контрагента зареєстровано на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності підприємства та не здійснювала фактичної господарської діяльності та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента.

Вказані обставини, на переконання податкового органу, спростовують доводи позивача щодо виконання на його користь спірних операцій вказаним підприємством-контрагентом, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вимог та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

В період з 14 липня 2017 року по 04 вересня 2017 року на підставі направлення від 13 липня 2017 року №675/26-15-14-07-02, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Сенько М.Ф. від 16 червня 2017року у справі №1-кс/759/2077/17, що винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32017100080000017 від 07 лютого 2017 року за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 липня 2017 року №6253, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум за період з 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2016 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 11 вересня 2017 року №140/26-15-14-07-02-10/30572728.

В акті перевірки зазначено, що у ході перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю Маркон повідомило листом від 13 липня 2017 року №13/07.2017 про втрату 15 травня 2017 року фінансово-господарських та бухгалтерських документів за перевіряємий період, про що було повідомлено Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві листом від 22 травня 2017 року №35.

Оскільки відсутність первинних документів унеможливлює подальше проведення перевірки у терміни, зазначені в направленні та наказі, відповідачем наказом від 14 липня 2017 року №6553 перенесено строк перевірки позивача до відновлення втрачених документів у повному обсязі у передбачений пунктом 44.5 статті 44 Податкового кодексу України (90 днів), а саме не пізніше 21 серпня 2017 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю Маркон надіслано запит від 28 серпня 2017 року про надання оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності підприємства за весь період взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум . Позивачем не надано жодних документів, про що складено акт про ненадання документів до перевірки від 01 вересня 2017 року №693/26-15-14-07-02-11/30572728.

Перевіркою встановлено порушення:

- пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до занищення податку на додану вартість на загальну суму 1 441 018,00 грн., у тому числі за: травень 2016 року на суму 505 784,00 грн., липень 2016 року на суму 476 544,00 грн.; серпень 2016 року на суму 360 421,00 грн.; вересень 2016 року на суму 98 269,00 грн.;

- пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, до перевірки не надано документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Вказані висновки, відображені в акті перевірки, ґрунтуються на аналізі баз даних Державної фіскальної служби України, даних податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум та інформації з зовнішніх джерел, з яких встановлено, що декларації по податку на прибуток та фінансові звіти, баланси за 2016 рік товариством взагалі не подано; податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма1-ДФ) за 2016 - не подано, тобто станом на день написання акту перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон не надано оригінали первинних документів та інших документів щодо формування податкового кредиту за травень, червень, серпень та вересень 2016 року. На думку податкового органу, підприємство-контрагент позивача зареєстроване на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності підприємства та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, тобто контрагент створювався та діяв з метою прикриття незаконної діяльності.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2017 року №2532615147, на підставі якого до Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн.

Також, 17 жовтня 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №2522615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 801 272,50 грн., у т.ч. за основним платежем 1 441 018,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 360 254,50 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки позивача, зокрема станом на 31 серпня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Маркон на запит ГДРІ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не надано документів, зокрема оригіналів первинних документів з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум за період з 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2016 року.

Всі висновки в акті перевірки базуються на підставі аналізу зібраної інформації, наявної в базах даних Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагента позивача, що не може ставитись в провину саме позивачу.

Слід зауважити, що дійсно чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке уживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Згідно з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

У той же час, варто урахувати, що контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В частині тверджень представника податкового органу стосовно того, що у протоколі допиту свідка Дмитренко Світлани Станіславівни від 09 лютого 2017 року в межах кримінального провадження №32017100080000017 остання повідомила про непричетність до реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю Кайсан Баум (код 39812222), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 84 Кримінального процесуального кодексу України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з приписами статті 104 вказаного Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

Відтак, відображені у протоколі дані мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Водночас, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24 квітня 2018 року по справі №2а/0370/205/12.

Так, при розгляді справи суд зазначив, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Також, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Суд також зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Маркон оскаржено в судовому порядку наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 серпня 2017 року №8111 Про поновлення проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон (код30572728).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року у справі №826/11073/17 позов задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 серпня 2017 року №8111 Про поновлення проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Маркон .

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що контролюючим органом не надано суду жодних доказів щодо належного та вчасного надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Тобто, сам лише факт направлення повідомлення про проведення перевірки та копії наказу про її проведення без вручення їх платнику податків для визнання відповідної перевірки законною - не є достатнім. Крім того, представник податкового органу не надав суду жодних пояснень чи доказів, які б свідчили, що спірна перевірка проводилась за місцезнаходження платника податків, відтак мало місце проведення документальної невиїзної перевірки.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 20 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Маркон до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу - повернуто апелянту.

Вимогами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

За таких обставин, станом на момент вирішення даної справи рішення в адміністративній справі №826/11073/17 набрало законної сили.

При цьому, суд враховує позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №812/1283/17 (адміністративне провадження №К/9901/46056/18), відповідно до якої здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі 2а/1570/4582/11 (К/9901/924/18).

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна, яка мала місце в даному випадку у зв'язку з ненаданням позивачем первинних документів та що встановлено судовим рішенням у справі №826/11073/18), без надання платником податків документальних підтверджень реальності здійснення ним господарських операцій, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз первинних документів та дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення платником податків.

Підсумовуючи наведене, суд доходить таких висновків: перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

При цьому, акт перевірки отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки є неналежним доказом, виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Стаття 54 Податкового кодексу України встановлює визначення сум податкових та грошових зобов'язань, при цьому тільки положення підпункту 54.3.2 надають право контролюючому органу серед іншого самостійного зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податку на підставі даних перевірок результатів діяльності платника податків, без дослідження цієї діяльності, а саме первинних документів які її посвідчують, прийняття рішення про збільшення грошового зобов'язання є безпідставним.

Оскільки підставою для проведення перевірки, наслідком якої стало прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2017 року №2522615147 та №2532615147, був наказ відповідача від 19 серпня 2017 року №8111, а предметом розгляду справи №826/11073/17 встановлено протиправність прийняття вказаного наказу та проведення перевірки на його підставі, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2017 року №2522615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 441 018,00 грн. та штрафними санкціями 360 254,50 грн. та від 17 жовтня 2017 року №2532615147, яким застосовано адміністративний штраф на суму 510,00 грн.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Маркон (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 4, офіс 4, код ЄДРПОУ 30572728) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 27 026,75 грн. (двадцять сім тисяч двадцять шість гривень 75 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук