Рішення

від 12.03.2019 по справі 640/21726/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2019 року 16:13 № 640/21726/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Славутський солодовий завод

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкового повідомлення-рішення

за участі представників сторін:

від позивача -Трут Д.В.

від відповідача - Булаш З.В.

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство Славутський солодовий завод (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0010364814 від 17 грудня 2018 року;

- визнати протиправним та скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0007954814 від 27 вересня 2018 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0007964814 про застосування штрафних санкцій від 27 вересня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що висновки відповідача про порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість П(С)БО10, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за №725/4018, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, пунктів 5, 7, 8, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пунктів 5, 9 Міжнародного стандарту 18 Доходи виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, пунктів 6, 7, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 Втрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, пунктів 10, 15, 19 Міжнародного стандарту фінансової звітності 2 Запаси виданого Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV, наказу Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за №336/22868 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 Загальні вимоги до фінансової звітності , викладені в акті від 05 вересня 2018 року №131/28-10-48-13/00377733 є необґрунтованими.

Крім того, позивач вказує, що він має право на застосування понижуючого коефіцієнту при нарахуванні єдиного внеску за січень 2015 року, що й було ним зроблено шляхом виправлення помилки при поданні наступної звітності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача зазначив, що обчислення коефіцієнта платника єдиного внеску здійснюється таким платником самостійно щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів із зазначенням обов'язкових реквізитів, зокрема, щодо коефіцієнта, перерахунок єдиного внеску за минулий період з метою застосування понижуючого коефіцієнту не застосовується. Також, представник відповідача зазначив, що вимога №Ю-0007954814 від 27 вересня 2018 року винесена відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

Крім того, представник відповідача вказав, що заниження позивачем доходу на загальну суму 11 278 337,00 грн відбулось внаслідок відмови позивача від стягнення пені виставленої по претензії щодо порушення умов договору по контрагентах: Публічне акціонерне товариство Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль , Товариство з обмеженою відповідальністю ТВК Перша приватна броварня Для людей як для себе . Одночасно завищення витрат на збут на суму 2 606 636,00 грн відбулось у зв'язку з віднесенням витрат по транспортуванню готової продукції на логістичні склади без перенесення на майбутні періоди до моменту визнання відповідних доходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 12 березня 2019 року представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до наказу Офісу великих платників Державної фіскальної служби від 05 червня 2018 року №1030 та направлень від 25 червня 2018 року №135, №136, №137 у період з 25 червня 2018 року по 29 серпня 2018 року (з урахуванням наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 25 липня 2018 року №1375) проведено документальну планову перевірку Приватного акціонерного товариства Славутський солодовий завод з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатом якої складений акт від 05 вересня 2018 року №131/28-10-48-13/00377733 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

-підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість П(С)БО10, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за №725/4018, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, пунктів 5, 7, 8, 15 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пунктів 5, 9 Міжнародного стандарту 18 Доходи виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, пунктів 6, 7, 19 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 Втрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, пунктів 10, 15, 19 Міжнародного стандарту фінансової звітності 2 Запаси виданого Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV, наказу Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за №336/22868 Про затвердження Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №1 Загальні вимоги до фінансової звітності , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 648 081,00 грн;

-підпункту 1 пункту 2 статті 6 Закону України Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08 липня 2010 року, а саме порушено порядок нарахування єдиного внеску в березні 2015 року, внаслідок чого донараховано єдиного внеску в сумі 41 770,80 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

-податкові повідомлення-рішення від 27 вересня 2018 року №0007924814, №0007934814;

-вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 вересня 2018 року №Ю-0007954814, якою позивачу донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 41 770,80 грн;

-рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів із борів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 вересня 2018 року №0007964814, яким позивачу нараховано штрафні санкції в розмірі 20 885,40 грн.

За результатом адміністративного оскарження згадуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів із борів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, рішенням Державної фіскальної служби України від 01 листопада 2018 року №36339/6/99-99-11-02-02-25 залишено без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 вересня 2018 року №Ю-0007954814 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 вересня 2018 року №0007964814, рішенням Державної фіскальної служби України від 06 грудня 2018 року №39590/6/99-99-11-04-02-25 скасовано податкові повідомлення рішення від 27 вересня 2018 року №0007924814 - повністю, №0007934814 - в частині.

На підставі акту перевірки та рішення Державної фіскальної служби України від 06 грудня 2018 року №39590/6/99-99-11-04-02-25 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2018 року №0010364814, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємство у розмірі 2 899 278,50 грн.

Незгода позивача із вказаними податковим повідомленням-рішенням, вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем підпункту 1 пункту 2 статті 6 Закону України Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08 липня 2010 року, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем у Звіті щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень 2015 року проведено зменшення нарахування єдиного внеску у зв'язку з виправленням помилки, допущеної у попередніх звітних періодах на суму 41 770,80 грн за січень 2015 року з метою застосування понижуючого коефіцієнту.

Так, з 01 січня 2015 року пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 грудня 2014 року №77-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці (далі - Закон України від 28 грудня 2014 року №77-VIII) надано можливість роботодавцям зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон України від 08 липня 2010 року №2464) зменшити навантаження на фонд оплати праці, зокрема шляхом застосування понижуючого коефіцієнта.

Отже, на зниження ставки єдиного внеску мають право роботодавці:

-підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Реєстр)), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

-фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, або за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності згідно з відомостями з Реєстру).

Застосування понижуючого коефіцієнта можливе тільки до ставок єдиного внеску, визначених частиною 5 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464.

Єдиний внесок для роботодавців зменшується, якщо вони відповідатимуть таким умовам:

1) загальна база нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовими договорами, в 2,5 рази або більше перевищує загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік; якщо загальна база нарахування єдиного внеску не перевищує в 2,5 рази або більше загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік, то платник замість коефіцієнта 0,4 застосовує коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення загальної середньомісячної бази нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік на загальну базу нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовими договорами (але в будь-якому разі коефіцієнт не може бути менше 0,4);

2) середня заробітна плата по підприємству збільшилася мінімум на 30 відсотків порівняно з середньою заробітною платою за 2014 рік;

3) середній платіж на одну застраховану особу після застосування коефіцієнта складе не менше ніж 700 гривень;

4) середня заробітна плата по підприємству складе не менше трьох мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року N 80-VIII Про Державний бюджет України на 2015 рік мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 01 січня - 1218,00 гривень, з 01 грудня - 1378,00 гривень.

Таким чином, тільки при одночасному дотриманні всіх зазначених умов роботодавець отримує право на застосування до ставки єдиного внеску понижуючого коефіцієнта, який в 2015 році може становити від 0,4 до 0,99 залежно від того, наскільки збільшилась база нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовим договором, порівняно із загальною середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік.

Одночасно, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року №2464 нараховується єдиний внесок.

Оскільки єдиний соціальний внесок обчислюють щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів та застосування понижуючого коефіцієнту можливе виключно в разі виконання зазначених вище умов, його перерахунок за минулий період з метою застосування понижуючого коефіцієнта не передбачений.

Судом встановлено та позивачем не заперечується, що понижуючий коефіцієнт єдиного соціального внеску позивачем у січні 2015 року не застосовано. Такий коефіцієнт за січень 2015 року застосовано позивачем в березні 2015 року шляхом виправлення помилки у відповідному звіті за січень 2015 року, внаслідок чого сплата єдиного внеску з юридичних осіб відбулась в заниженому розмірі.

Відповідно до частини 10 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

З наведеного слідує, що підставною для застосування штрафних санкцій до платників податків є, зокрема, встановлення факту несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску.

Оскільки сплата єдиного внеску з юридичних осіб відбулася в заниженому розмірі у зв'язку із застосуванням пониженого коефіцієнту єдиного соціального внеску за минулий період, що породжує збитки, завдані бюджету, суд вбачає наявним правопорушенням у розумінні частини 2 пункт 11 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464.

Отже, при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 27 вересня 2018 року №Ю-0007954814 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 вересня 2018 року №0007964814 відповідач діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені діючим законодавством України.

Одночасно суд вважає безпідставним посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року по справі №804/15667/15, оскільки в даному випадку позивачем не було подано звіт за січень 2015 року із застосуванням понижуючого коефіцієнту єдиного соціального внеску, тобто мають місце різні фактичні обставини, ніж ті, про які вказано у згадуваній постанові Верховного Суду.

Щодо висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 2 499 295,00 грн, в тому числі в розрізі податкових періодів 2015 рік - 899 361,00 грн, 2016 рік - 1 130 739,00 грн, 1 квартал 2018 року - 469 195,00 грн, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на виконання договорів №21 від 18 листопада 2013 року (том 3 а.с 119-132), №22 від 18 листопада 2013 року (том 3 а.с. 184-196), №31 від 29 квітня 2015 року (том 3 а.с. 156-181), №32 від 29 квітня 2015 року (том 3 а.с. 199-215) (далі - договори поставки) позивачем здійснено поставку продукції наступним контрагентам (покупцям): Товариству з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе , Публічному акціонерному товариству ПБК Радомишль , якими передбачено відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну оплату товару (розділ 7 договорів).

У зв'язку із простроченням оплати поставленого позивачем товару, позивачем направлено Товариству з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе та Публічному акціонерному товариству ПБК Радомишль претензії від 12 жовтня 2015 року №2551 (том 3 а.с 117- 118), №2552 (том 3 а.с 182-183) та від 07 квітня 2016 року №790 (том 3 а.с 154-155), №791 (том 3 а.с 197-198) з вимогою про сплату заборгованості та пені.

Згідно з додатковою угодою №3 від 15 жовтня 2015 року до Договору №21 від 18 листопада 2013 року (том 3 а.с 152-153), додатковою угодою №3 від 15 жовтня 2015 року до Договору №22 від 18 листопада 2013 року, додатковою угодою від 07 жовтня 2016 року до Договору №31 від 29 квітня 2015 року, додатковою угодою від 07 жовтня 2016 року до Договору №32 від 29 квітня 2015 року (том 3 а.с 216-217) Товариство з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе , Публічне акціонерне товариство ПБК Радомишль сплачують добровільно частину пені в сумі 2 500 000,00 грн за кожним договором, у зв'язку з чим позивач відмовляється від стягнення іншої частини пені та не застосовує до контрагентів інші санкції.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що Товариством з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе та Публічним акціонерним товариством ПБК Радомишль сплачено пеню у розмірі визначеному вказаними вище додатковими угодами.

З акту перевірки вбачається, що відповідач зазначає про необхідність нарахування податку на прибуток на всю вказану в претензіях суму пені, а не лише на суму пені, сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе та Публічним акціонерним товариством ПБК Радомишль , оскільки додаткові угоди про часткову сплату пені є товарним кредитом.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень, стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 статті 1-21 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року №996 підприємство може самостійно зазначати доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності. Підприємство веде бухгалтерський облік та складає фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно - правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Згідно підпункту 14.1.245 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Однак, як вбачається з зі змісту вказаних вище договорів, останні не відповідають умовам товарного кредиту. В даному випадку має місце застосування пені у зв'язку з простроченням оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, пеня та товарний кредит є різними за своєю правовою природою.

Відповідно до пунктів 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість П(С)БО10, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за №725/4018, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/ або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Згідно пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до пунктів 5, 7, 8, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість . Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

При цьому, пунктами 5, 9 Міжнародного стандарту 18 Доходи виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку визначено, що у результаті використання активів суб'єкта господарювання іншими сторонами виникає дохід у вигляді:

а) відсотків - плати за використання грошових коштів чи еквівалентів грошових коштів або сум, заборгованих суб'єктові господарювання;

б) роялті - плати за використання довгострокових активів суб'єкта господарювання, наприклад патентів, торгових знаків, авторського права та комп'ютерних програм; та

в) дивідендів - розподілу прибутку власникам інвестицій у капітал пропорційно до їхніх внесків капіталу певного класу.

Дохід має оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню.

Так, зазначені в акті перевірки норми із П (С)БО 15 та МСБО 18 стосуються саме сторони, яка продає товари, роботи, послуги чи надає актив у користування на умовах відстрочення платежу, визначених угодою з покупцем. Така угода відповідає умовам товарного кредиту.

Проте, як зазначено вище, в даному випадку має місце отримання позивачем пені, у зв'язку із несвоєчасною оплатою контрагентами позивача отриманого товару.

Разом з цим суд вважає безпідставним висновок відповідача про визнання Товариством з обмеженою відповідальністю Перша приватна броварня Для людей - як для себе та Публічним акціонерним товариством ПБК Радомишль претензій позивача.

Як зазначено вище, в даному випадку має місце оплата вказаними контрагентами позивача зафіксованого розміру пені шляхом укладання відповідних додаткових угод.

Так, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, на субрахунку 715 Одержані штрафи, пені, неустойки узагальнюється інформація про штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержані рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування зазнаних збитків.

Листом Державної фіскальної служби України від 05 жовтня 2015 року №21051/6/99-99-19-02-02-15 визначено, що лише визнана пеня бере участь при визначенні фінансового результату до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Отже, достовірно визначеною сумою доходу внаслідок нарахування позивачем пені та, як наслідок, визнаною контрагентами позивача пенею є сума, визначена Додатковими угодами та виплачена контрагентами позивача.

Також, відповідач в акті перевірки посилається на порушення позивачем пунктів 6, 7, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 Втрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, та пунктів 10, 15, 19 Міжнародного стандарту фінансової звітності 2 Запаси виданого Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 6, 7, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 Втрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

Відповідно до пунктів 10, 15, 19 Міжнародного стандарту фінансової звітності 2 Запаси виданого Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

Інші витрати включаються в собівартість запасів лише тією мірою, якою вони були понесені при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення в теперішній стан. Наприклад, може бути доцільним включати в собівартість запасів невиробничі накладні витрати або витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів.

Якщо у виконавця послуг є запаси, вони оцінюються за витратами на їх виробництво. Такі витрати складаються переважно з витрат на оплату праці та інших витрат на персонал, безпосередньо зайнятий наданням послуг, включаючи керівний персонал, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, пов'язані з персоналом відділу збуту та загальним адміністративним персоналом, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони були понесені. Собівартість запасів постачальника послуг не включає величину прибутку або накладні витрати, що не розподіляються і часто включаються в ціни, встановлені постачальниками послуги.

На думку суду, пункти 6, 7, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 Втрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, та пункти 10, 15, 19 Міжнародного стандарту фінансової звітності 2 Запаси виданого Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку застосуються до боржників, а не до кредиторів за зобов'язаннями.

Крім того, зазначене в акті перевірки порушення пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України само по собі не може призвести до донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки порядок обчислення податку на прибуток передбачений пунктом 134.1 згадуваної статті Податкового кодексу України має відсилочну норму до національних положень, стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, за якими складається фінансова звітність підприємства.

Так, з акту перевірки вбачається, що позивач протягом 1 кварталу 2018 року отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю Мультимедійна транспортна компанія послуги з транспортування готової продукції (солод пивоварний) з основного складу на склад №1 в місті Харкові та склад №2 у місті Чернігові.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що вартість послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю Мультимедійна транспортна компанія , по транспортуванню готової продукції до місць зберігання за 1 квартал 2018 року в сумі 2 606 635,58 грн необхідно було перенести на майбутні періоди до моменту визнання відповідних доходів.

Відповідно до пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно підпункту ж пункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства.

З огляду на викладене, позивачем відповідно до названих норм Податкового кодексу України та пункту 19 П(С)Бо Витрати віднесено витрати на транспортування, надані Товариством з обмеженою відповідальністю Мультимедійна транспортна компанія , до витрат у період їх фактичного надходження.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0010364814 від 17 грудня 2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість його прийняття з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства Славутський солодовий завод задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 17 грудня 2018 року №0010364814.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Славутський солодовий завод (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Б. Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 00377733) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11-Г,код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір в сумі 43 489 (сорок три тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 17 копійок.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2019 року