Постанова

від 27.03.2019 по справі 826/6559/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року Справа № 826/6559/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Норця В.М.,

представника відповідача Чекалова А.В.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року у справі

за позовом Офісу великих платників податків

Державної фіскальної служби України

до публічного акціонерного товариства ОТП Банк ,

товариства з обмеженою відповідальністю Аметист

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до публічного акціонерного товариства ОТП Банк (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю Аметист (далі - відповідач-2) про визнання укладеного між відповідачами договору від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг від 11.05.2007 р. № CR 07-228/300 недійсним.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями у справі № 826/4419/17, які набрали законної сили та у відповідності до вимог ст. 78 КАС України мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, встановлено, що укладений між відповідачами договір від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги є чинними, відповідає законодавству та укладений з належною особою, яка мала всі права для його укладання.

При цьому, суд першої інстанції також зазначив, що договір цесії за своєю правовою природою належить до договорів купівлі-продажу, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору, а відтак відповідачі є вільними в установленні його положень, в тому числі ціни права вимоги за договором цесії.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову, посилаючись на те, що первинні зобов'язання, відступлені банком товариству за спірним договором цесії, виникли на підставі та у формі банківського кредиту, за яким право надавати та стягувати заборгованість і нараховувати відсотки мають виключно банки, а ТОВ Аметист такого статусу не має.

Крім того, апелянт зазначає, що ПАТ ОТП Банк не було дотримано обов'язкової вимоги для договорів з продажу заборгованості, які є первинними документами, та передано грошову вимогу за актами приймання-передачі неналежній особі, а тому, на думку апелянта, такі документи не підтверджують понесені банком витрати та не можуть бути прийняті до уваги.

Також апелянт вважає, що в даному випадку відбулося відчуження прав вимоги особі, яка не має статусу фінансової установи, за цінами, меншими, ніж їх балансова вартість.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем - ПАТ ОТП Банк подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на не обґрунтованості доводів апелянта та зазначаючи про наявність рішення суду в іншій справі, яке вже набрало законної сили та яким преюдиціально встановлено правомірність укладання спірного договору та його чинність.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.05.2007 р. між ПАТ ОТП Банк і ТОВ СОЮЗ було укладено кредитний договір № CR 07-228/300.

Станом на 08.09.2014 р. загальна сума заборгованості за вказаним договором складала 12836265,45 грн.

08.09.2014 р. між ПАТ ОТП Банк і ТОВ Аметист було укладено договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг від 11.05.2007 р. № CR 07-228/300.

У п. 3 вказаного договору передбачено, що ПАТ ОТП Банк відступає новому кредитору права вимоги, а новий кредитор - ТОВ Аметист приймає права вимоги та зобов'язується належним чином виконувати усі зобов'язання, що встановлені в договорі цесії, у тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати сплату вартості прав вимоги.

У п. 17 договору Сторони погодили, що вартість прав вимоги становить 10000,00 грн.

Офісом великих платників податків ДФС України проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ ОТП Банк вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2016 р. та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2016 р., за результатами якої складено акт від 16.12.2016 р. № 2124/28-10-43-01/21685166.

У зазначеному акті перевірки контролюючим органом встановлено, зокрема, завищення ПАТ ОТП Банк розміру витрат за 2013, 2014 роки внаслідок відображення в даних податкового обліку операцій з відчуження прав вимоги за кредитними договорами особам, які не мають статусу фінансових установ.

На підставі висновків вказаного акту перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 22.03.2017 р. №№0000412200, 0000432200, 0000074301, 0000084301.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2017 р. у справі № 826/4419/17, залишеною без ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 р., визнано протиправними та скасовано вищевказані податкові повідомлення-рішення від 22.03.2017 р. №№ 0000432200, 0000074301, 0000084301, 0000412200 в частині нарахування суми грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у розмірі 87837753,33 грн. за основним платежем та у розмірі 714913,33 грн. за штрафними санкціями.

У зазначених судових рішеннях, які набрали законної сили досліджено, надано оцінку 34 договорам ПАТ ОТП Банк про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, включаючи договір від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг від 11.05.2007 р. № CR 07-228/300, укладеному між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Аметист , та встановлено, що ПАТ ОТП Банк повністю виконав свій обов'язок з видачі грошових коштів позичальнику за кредитним договором і на момент передачі прав за договорами про відступлення прав вимоги Банк володів лише правами вимоги повернення суми кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами, а відтак за договорами про відступлення прав вимоги він передав новим кредиторам лише права вимагати повернення позичених грошових коштів, тобто відступив новим кредиторам права вимоги за кредитними договорами. Жодні інші права та обов'язки, у томі числі обов'язок з видачі банківських або фінансових кредитів банком не передавалися на користь нових кредиторів, зокрема ТОА Аметист .

При цьому, судами встановлено, що всі 34 договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами, зокрема й договір з ТОВ Аметист від 08.09.2014 р., є оплатними та передбачали сплату ПАТ ОТП Банкґ певної вартості за відступлення прав вимоги, тобто фактично являються договорами купівлі-продажу, предметом яких є права вимоги боргу відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України. Норми Цивільного кодексу України дозволяють банківським установам відступати права вимоги, які виникли за кредитними договорами, третім особам, які не є фінансовими установами, а норми Податкового кодексу України не місять жодної заборони на здійснення банками таких операцій та в силу підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та статті 56.21 Податкового кодексу України встановлюють пріоритет тлумачення норм Податкового кодексу України в інтересах платника податків.

Також у судових рішеннях по справі № 826/4419/17 судами встановлено, що всі 34 договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами, зокрема й договір ПАТ ОТП Банк від 08.09.2014 р. з ТОА Аметист , є чинними та відповідають законодавству, укладені з належними особами, які мали всі права для укладання договорів придбання прав вимоги за кредитними договорами як нові кредитори.

Офіс великих платників податків ДФС України вважаючи, що договір від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг від 11.05.2007 р. CR 07-228/300 суперечить вимогам чинного законодавства, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі щодо визнання даного договору недійсним.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV), Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001 р. № 2664-III (далі - Закон № 2664-III), Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 р. № 2121-III (далі - Закон № 2121-III).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Відповідно до ст.1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664-III фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

У ст. 2 Закону № 2121-III банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 510 ЦК України кредитний договір відноситься до двостороннього зобов'язання сторін, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор (в даному випадку ПАТ ОТП Банк ) у зобов'язанні (кредитному договорі) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), якщо тільки відповідно до договору або закону кредитор не може бути замінений.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що наявність статусу банку або фінансової установи законодавством вимагається безпосередньо для видачі кредиту, оскільки саме діяльність з надання грошових коштів у кредит є фінансовою послугою та вимагає отримання спеціальних дозволів та ліцензій відповідно до вимог Законів №№ 2664-III, 2121-III.

Таким чином, укладати та виконувати кредитний договір шляхом надання грошових коштів (кредиту) позичальнику може лише банк або фінансова установа.

Разом з тим, норми діючого законодавства не встановлюють заборони для зміни кредитора в кредитних зобов'язаннях, а відтак, будь-яка особа може передати свої права за правочином іншій особі шляхом укладення договору про відступлення прав вимоги. При цьому, первинний кредитор може відступити не всі права за правочином, а тільки ті права, що існували (тобто ще не були виконані боржником) на момент їх відступлення.

У свою чергу, договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами є оплатними та передбачають сплату особі, яка відступає свої права (первісному кредитору) певної вартості за відступлення її прав вимоги, тобто такі договори є договорами купівлі-продажу, предметом яких є права вимоги боргу відповідно до ст. 656 ЦК України.

Отже, операції з відступлення прав вимоги боргу або купівлі-продажу прав вимог не відносяться до фінансових послуг відповідно до ст. 5 Закону № 2664-ІІІ, не підпадають під ознаки фінансової послуги , що встановлені в її визначенні відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2664-III, та можуть здійснюватися на умовах, погоджених сторонами, за будь-якою ціною, встановленою ними в договорі на їх власний розсуд. Тобто, розмір плати за відступлене право може бути меншим, ніж сама вимога.

При цьому, положення чинного законодавства, зокрема ЦК України та ПК України, не містять будь-яких обмежень щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення прав вимоги боргу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що ПАТ ОТП Банк , як банківська установа, видав кредит ТОВ СОЮЗ за кредитним договором від 11.05.2007 р. № CR 07-228/300, а за договором від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг від 11.05.2007 р. № CR 07-228/300 ПАТ ОТП Банк відступив ТОВ Аметист лише право вимоги боргу за погоджену між ними плату, що відповідає вищенаведеним нормам цивільного та податкового законодавства і жодним чином не суперечить спеціальним Законам №№ 2664-III, 2121-III.

Разом з тим, судовими рішеннями у справі № 826/4419/17, які набрали законної сили, встановлено, що вищезазначений укладений між відповідачами договір від 08.09.2014 р. про відступлення права вимоги є чинними, відповідає законодавству та укладений з належною особою, яка мала всі права для його укладання.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, колегією суддів враховуються правові висновки Європейського суду з прав людини, який у рішеннях від 28.11.1999 р. по справі Brumarescu v. Romania та від 24.07.2003 р. по справі Ryabykh v. Russia зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, ті обставини, на які апелянт посилається в обґрунтування своєї правової позиції щодо недійсності спірного договору від 08.09.2014 р., укладеного між відповідачами, вже перевірялися судами під час розгляду та вирішення іншої справи і встановлені судовими рішенням, які набрали законної сили, та в даному випадку при розгляді цієї адміністративної справи у суду відсутні визначені ч. 5 ст. 78 КАС України підстави не враховувати наведені висновки судів.

Крім того, повно та всебічно аналізуючи всі доводи апелянта, колегія суддів також відзначає й те, що твердження податкового органу про те, що ціна спірного договору від 08.09.2014 р. суперечить загальним принципам підприємницької діяльності та меті банку щодо отримання доходу, що на його думку є доказом недійсності, є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору, сторони є вільними в установленні його положень, у тому числі й і ціни права вимоги за договором цесії.

Разом з тим, як було правильно зазначено судом першої інстанції, при оцінці категорій зв'язок з господарською діяльністю , розумна економічна мета слід досліджувати не лише одну окремо взяту операцію, а діяльність юридичної особи в цілому, умови її господарювання, наявність об'єктивних причин, що спонукали платника податків до вчинення конкретної операції, але жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів проведення такого аналізу та наявності відповідних умов апелянтом суду надано не було.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод… .

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 березня 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: