Рішення

від 18.03.2019 по справі 479/743/18

КРИВООЗЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

479/743/18

2/479/40/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2019 року смт.Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

В складі : головуючої - судді Репушевської О.В.;

за участі: секретаря судового засідання Штуфра А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Криве Озеро в порядку загального позовного провадження цивільну справу №479/743/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

у ч а с н и к и с п р а в и:

позивач ОСОБА_1,

представник позивача адвокат ОСОБА_3, за ордером серії ОД №301529 від

14липня 2018 року,

відповідач ОСОБА_2,

представник відповідача адвокат ОСОБА_4 за ордером серії ОД №310862 від 05 жовтня 2018 року ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, вказуючи, що 07 червня 2018 року між нею та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів в розмірі 36 864,00 грн.. Термін повернення позики відповідачем було визначено: 01 липня 2018 року. Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач відмовляється повернути позику, позивач просить стягнути з неї зазначену суму та судові витрати по справі.

До початку розгляду справи по суті відповідачем ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, який відповідач обґрунтувала тим, що не отримувала від позивача грошові кошти, договір позики підписала під впливом тяжких для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, так як вони з позивачем спільно працювали у ФОП ОСОБА_5, де ОСОБА_1 була її безпосереднім керівником, а сума грошових коштів, визначених у договорі позики, фактично є сумою недостачі товару, який вони реалізовували на промисловому ринку "7 кілометр" м. Одеси .

Ухвалою суду від 06 листопада 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 первісний позов підтримав, проти зустрічного заперечував, вважає його необґрунтованим та надуманим, просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти первісного позову заперечували, вказуючи, що коштів за договором позики відповідач не отримувала, зустрічний позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі, оскільки розписка була написана під впливом тяжких для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За положеннями ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями ст.1049 ЦК України регламентовано, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно положень ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до положень ст.231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Згідно ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно положень п.21 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

За положеннями п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності ознак насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Положеннями п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (ст.235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

За положеннями ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом протягом розгляду спору в судовому засіданні роз'яснювалось право подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

Відповідно до положень ст.ст.76-89 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що 07 січня 2018 року, ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, посвідчено договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.65). Згідно п.1 вказаного договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 36 864, 00 грн., а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути ОСОБА_1 36 867,00 грн. без отримання відсотків, строком повернення до 01 липня 2018 року, в п.3 договору зазначено, грошова сума, вказана в п.1 договору, передана позичальнику до підписання цього договору. Оригінал договору позики оглянутий судом в судовому засіданні.

Оглянувши оригінал договору позики в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечувала, що даний договір вона підписала власноруч.

До того ж суд вважає за необхідне акцентувати увагу й на тому, що договір позики був складений 07 червня 2018 року, факт його укладання відповідач ОСОБА_2 не заперечувала та протягом тривалого часу не ставила питання про визнання договору позики недійсним у зв'язку з складання розписки під психологічним тиском, під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах та укладеного з метою приховання договору про погашення недостачі, а відповідний позов подано нею до суду лише після пред'явлення вимог кредитором (жовтень 2018 року).

Твердження відповідача ОСОБА_2В про те, що договір позики 01 червня 2018 року нею підписано під тиском позивача є взагалі голослівними, адже з тексту розписки не вбачається наявність жодних додаткових зобов'язань для позичальника, окрім повернення взятих в борг грошових коштів. В судовому засіданні встановлено, що вона не зверталась в правоохоронні органи з приводу яких-би то не було незаконних дій позивача з приводу примусу укладення оспорюваного договору.

Також сторонами не оспорювався факт, що вони протягом певного періоду одночасно працювали в приватного підприємця ОСОБА_5 та виконували роботу, яка полягала в реалізації жіночого одягу на промисловому ринку "7 кілометр" м.Одеси, разом з тим посилання відповідачки ОСОБА_2, що ОСОБА_1 у згаданих трудових відносинах була її безпосереднім керівником та змусила її підписати договір позики з метою приховання договору про погашення недостачі товару за місцем їх роботи, не знайшли свого підтвердження в суді належними та допустимими доказами.

Пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, допитаних в ході розгляду справи (зокрема, співмешканця відповідача - ОСОБА_8М.), не мають суттєвого значення для вирішення спору, оскільки вони не були особисто присутніми при укладенні договору позики та не можуть достовірно підтвердити обставини його укладення, наявність або ж відсутність психологічного тиску на позичальника.

Отже, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав, визначених статтями 231, 233, 135 ЦК України, для визнання спірного правочину недійсним.

Вирішуючи спір, суд, враховуючи обставини справи, на підставі зібраних у справі доказів, дійшов висновку щодо необхідності задоволення первісного позову та відсутності підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір був укладений під впливом психологічного тиску зі сторони кредитора.

З урахуванням положень ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.

Керуючись ст.ст.4, 12, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП:НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП:НОМЕР_2, борг за договором позики у сумі 36 864 (тридцять шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП:НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП:НОМЕР_2, судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді в сумі 1057.2 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кривоозерський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: https://court.gov.ua/sud1415/, E-mail: inbox@ko.mk.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлено 22 березня 2019 року.

Суддя :