Ухвала

від 29.03.2019 по справі 915/671/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

29 березня 2019 року Справа № 915/671/19

                              м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль – Контакт», 02081, м.Київ, вул.Сортувальна, 2; адреса для листування: 02152, м.Київ, вул.І.Миколайчука, 3А

про стягнення з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод», 54055, м.Миколаїв, вул. 1Слобідська, 120

заборгованості за Договором поставки №345 від 17.11.2017 у розмірі 13 680,00 грн. 3% річних у розмірі 243,99 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 279,08 грн. та пені у розмірі 1 243,94 грн.

25.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Текстиль – Контакт» звернулось до господарського суду Миколаївської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» заборгованості за Договором поставки №345 від 17.11.2017 у розмірі 13 680,00 грн., 3% річних у розмірі 243,99 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 279,08 грн. та пені у розмірі 1 243,94 грн.

Як на підставу заяви заявник посилається на те, що відповідач у порушення умов Договору поставки №345 від 17.11.2017 не розрахувався за поставлений товар.

Щодо видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника пені в сумі 1 243,94 грн. за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором поставки від №345 від 17.11.2017, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, в тому числі, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормами статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже згідно норм ст.230 ГК України вимога про стягнення пені є вимогою про стягнення штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, а сама пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання та відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відтак, пеня не є заборгованістю за договором, а являється штрафною санкцією, вимоги про сплату пені у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Вимоги про стягнення пені у розмірі 1 243,94 грн. не відповідають вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором.

Оскільки вимога про стягнення пені не є вимогою про стягнення грошової заборгованості за договором, а тому має розглядатись у позовному провадженні, з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав та періодів таких нарахувань, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави у видачі судового наказу згідно поданої ТОВ «Текстиль – Контакт» заяви в частині стягнення з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» 1 243,94 грн. пені.

Частиною 2 ст.153 ГПК України передбачено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ч.1 ст.148, п.3) ч.1, ч.2 ст.152, ст.ст.153, 234, 235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Текстиль – Контакт» у видачі судового наказу за вимогами про стягнення з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» пені у розмірі 1 243,94 грн.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

          Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Додаток:

-          акт відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської

області від 25.03.2019 – на 1-му аркуші (для заявника).

Суддя Н.О.Семенчук