Постанова

від 26.03.2019 по справі 826/24928/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №826/24928/15

адміністративне провадження №К/9901/32777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

при секретарі судового засідання Лисенко О.М.,

за участю:

представника позивача Коваленка А.О.,

представника відповідача Борозни М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2016 (суддя Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Здраво" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Торговий Дім "Здраво" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2015 №0007202208 та №0007202208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. Відповідач просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на обставини, встановлені вироком суду, згідно якого ОСОБА_4, який значиться директором та засновником контрагента позивача ТОВ Сетмаркет звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений статтею 205-1 Кримінального кодексу України за нереабілітуючих обставин.

У свою чергу, позивачем подані до суду заперечення на касаційну скаргу, де ТОВ "Торговий Дім "Здраво" вказує, що доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами. Як зазначає позивач, з 28.11.2012 по теперішній час директором ТОВ Сетмаркет є ОСОБА_5, з яким і було укладено договір. Позивач зауважує, що касаційна скарга не містить посилань на вирок стосовно директора ОСОБА_5 або його пояснень про свою непричетність до даного підприємства.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2019 суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 26.03.2019.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі та запереченнях на касаційну скаргу.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення про задоволення касаційної скарги частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Торговий Дім "Здраво" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Ітекосейл", ТОВ "Скуртрейдгурт" та ТОВ "Інфініті центр" за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 30.09.2015 №600/1-26-50-22-08/38040207, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1190919,00грн. та порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1341337,00грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.10.2016:

№0007202208, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання: за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1676671,00грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 335334,00грн.;

№0007202208 за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1488649,00грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - на 297730,00грн.

ТОВ "Торговий Дім "Здраво" не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулось з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Ітекосейл", ТОВ "Скуртрейдгурт" та ТОВ "Інфініті центр" в ході судового розгляду справи судом було встановлено, формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами. При цьому, судом не прийнято до уваги, як на підтвердження відсутності фінансово - господарських відносин між позивачем та ТОВ "Сетмаркет", протокол допиту свідка ОСОБА_6

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи правову оцінку, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції обставин справи, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій з'ясовувалося, чи мали операції між позивачем та контрагентами ТОВ Сетмаркет , ТОВ Ітекосейл , ТОВ Скуртрейдгурт та ТОВ Інфініті центр реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, у період, який перевірявся податковим органом, перебував у правовідносинах з:

ТОВ Сетмаркет за договором постачання від 01.12.2012 №С-12/1 на підтвердження чого позивачем надано суду копії договору, заявок, товарно-транспорних накладних на товар, товарно-транспортних накладних;

ТОВ Ітекосейл за договором поставки від 01.05.2012 №ЗД-05/02 на підтвердження чого позивачем надано суду копії договору, заявок на постачання товару, видаткових накладених, товарно - транспортних накладних;

ТОВ Скуртрейдгурт за договором поставки від 01.07.2012 №СК-07/1 на підтвердження чого позивачем надано суду копії договору, заявок, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних;

ТОВ Інфініті центр за договором поставки від 01.06.2012 №ІЦ-06/02 на підтвердження чого позивачем надано суду копії договору, заявок, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних.

На підтвердження факту перерахування контрагентам - постачальникам ТОВ Сетмаркет , ТОВ Ітекосейл , ТОВ Скуртрейдгурт та ТОВ Інфініті центр грошових коштів на виконання умов договорів поставки позивачем надано суду копії банківських виписок.

Товар отриманий позивачем від ТОВ Сетмаркет , ТОВ Ітекосейл , ТОВ Скуртрейдгурт та ТОВ Інфініті центр був використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських відносин з контрагентами - покупця, зокрема, ДП ФУРШЕТ ЦЕНТР , ТОВ СУМАТРА-ЛТД , ТОВ Еко , ТОВ ФОРА . ТОВ КРАЙ-2 , ТОВ ЕЛТІКС , ТОВ ВІРІЙ , ТОВ ШАПАШ , ТОВ ОКЕАН ВКУСА , ТОВ ФУДМАРКЕТ , а саме поставлений відповідно до укладених договорів поставки на підтвердження чого позивачем надано суду копії відповідних договорів та видаткових накладних.

Також, судами досліджено доводи відповідача, заявлені на підтвердження відсутності факту здійснення фінансово-господарських відносин між позивачем та ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Ітекосейл", ТОВ "Скуртрейдгурт" та ТОВ "Інфініті центр" стосовно того, що останніми не було подано Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, оскільки відповідний факт може свідчити про порушення вказаними контрагентами позивача положень податкового законодавства. Суди констатували, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб.

Крім того, суди дійшли висновку про необґрунтованість доводів відповідача, щодо підтвердження відсутності правових підстав для включення ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Сетмаркет", ТОВ "Ітекосейл", ТОВ "Скуртрейдгурт" та ТОВ "Інфініті центр" до складу податкового кредиту, з посиланням на факт відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкові накладні виписані ТОВ "Сетмаркет" та ТОВ "Інфініті центр" на ім'я позивача містять суму ПДВ, що не перевищує 10 тис.грн., а отже вони не підлягали реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХІ ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

Суди констатували, що відповідачем не надано доказів на підтвердження припинення діяльності контрагентів на момент здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з останніми. Зокрема, ТОВ "Ітекосейл", ТОВ "Скуртрейдгурт" мали станом на момент проведення перевірки позивача стан - припинено, але не знято з обліку.

Керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

В обґрунтування своїх доводів, відповідач посилається на вирок Печерського районного суду міста Києва від 25.08.216 у справі №757/20606/16-к, згідно якого ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, у зв'язку з закінченням строків давності.

Відповідно до встановлених у вироку обставин, ОСОБА_4, діючи протиправно без наміру фактичного здійснення підприємницької діяльності підписав надані йому невстановленою особою статутні і реєстраційні документи по створенню ТОВ Сетмаркет (код ЄДРПОУ 38388380). Водночас, ОСОБА_4 призначив себе на посаду директора ТОВ Сетмаркет , підписавши статут ТОВ Сетмаркет , який невстановленою під час досудового розслідування особою подано до державного реєстратора та який 13.09.2012 зареєстрований за №10701020000047462; ОСОБА_4 сприяючи реалізації злочинних намірів невстановленим в ході досудового розслідування особам довіреністю від 13.09.2012 уповноважив та надав право бути його представниками перед усіма підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкуванням тощо з питань державної реєстрації ТОВ Сетмаркет . Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразились у пособництві невстановленим особам у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, тобто вчинив кримінальне правопорушення.

Так, з оскаржуваних рішень вбачається, що судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги протокол допиту свідка ОСОБА_6 стосовно встановлення реальності фінансово - господарських відносин між позивачем та ТОВ "Сетмаркет".

Крім того, з матеріалів справи слідує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам податкового органу щодо свідчень ОСОБА_5, зафіксованих у протоколі допиту, згідно яких останній, будучи директором ТОВ "Сетмаркет", участі у його діяльності не приймав.

Спростовуючи висновки податкового органу, суд зазначив, що обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо вироком у кримінальній справі або постановою про адміністративний проступок.

Однак, при розгляді даної справи, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки зазначеним обставинам та не було перевірено наслідки розслідування або розгляду кримінальних справ.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане нарахування податкового зобов'язання.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За необхідності з'ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер

Судді Верховного Суду