Рішення

від 20.03.2019 по справі 397/1511/18

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

Справа № 397/1511/18

н/п : 2/397/16/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.03.2019 року. Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Мирошниченка Д.В.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко Л.О.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Красносілківська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області про виселення з будинку без надання жилого приміщення , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить виселити з належного йому на праві власності будинку за № 19 по вул. Синьогубівська в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, без надання іншого жилого приміщення та зняттям з реєстрації у вказаному будинку.

В обгрунтування позову вказав, що йому на праві власності належить будинок по вул. Синьогубівська, 19 в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області, однак він проживає в орендованому будинку. У вказаному будинку ним прописана та проживає ОСОБА_2, колишня співмешканка його сина ОСОБА_3, який з нею на даний час не проживає у вказаному будинку, проживаючи в іншому місці. ОСОБА_2 створила його сину такі умови проживання, що він був змушений вибратися з його будинку. ОСОБА_2 особисто для нього являється чужою людиною і не входить до складу його сім'ї, та не дає йому можливості перебратись з орендованої квартири та проживати у власному будинку, в якому він бажає проживати з своєю дружиною ОСОБА_4 А тому, виникла необхідність у примусовому виселенні ОСОБА_2 з його будинку, так як ОСОБА_2 добровільно не бажає вибратись з його будинку та не дає йому, як власнику вказаного будинку, перебратись у нього для подальшого проживання з його дружиною пенсіонеркою ОСОБА_4, погрожує йому розправою та обзиває його різними образливими словами та перешкоджає користуватись власним майном, а тому у нього і виникла необхідність для звернення до суду за захистом порушених прав.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що відповідач на даний час проживає в належному йому будинку по вул. Синьогубівська, 19 в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явилися, про місце, день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, заперечила щодо задоволення позовних вимог (а.с. 46, 49-50).

Також, представником відповідача подано відзив, в якому вона просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Вказала, що відповідач в будинку № 19 по вул. Синьогубівській в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області проживає понад 20 років. З відповідачем проживав її співмешканець ОСОБА_3 (син позивача), її син ОСОБА_5, який на даний час проходить строкову службу та проживає їх спільний син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Її неповнолітнього сина ОСОБА_7 в Красносілківській сільській раді без її відома зняли з реєстрації і на даний час відкрито кримінальне провадження по даному факту. З 2018 року співмешканець відповідача пішов від неї і з того часу позивач хоче вижити її з хати, створює неможливу обстановку для проживання, адже вона проживає в одному дворі, тільки позивач в новій збудованій хаті, а відповідач в старій. За ці 20 років відповідач робила в будинку капітальний ремонт, добудовувала сараї, дбала про будинок. Вона не створює ніяких неможливих умов для спільного проживання, адже вони разом з позивачем не проживають, доказів того, що вона створює неможливі умови для проживання позивач суду не надав, та вони є відсутніми. Позивач тільки в 2018 році зареєстрував будинок на своє ім'я, а до цього часу вона проживала в даному будинку як в своєму, адже 20 років тому він їй його віддав, адже він був без документів, для проживання її сім'ї (а.с. 39).

Представник третьої особи Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнали (а.с. 26).

Заслухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 19 по вул. Синьогубівська (вул. Чапаєва) в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 132194363 від 26.07.2018 року (а.с. 8).

Згідно виписки з погосподарського обліку Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області від 13.07.2018 року № 02-30-438/01, відповідно до записів погосподарського обліку- книга № 6 (2016-2020 рр.) особовий рахунок № 02-0288-1 по вул. Синьогубівська, 19 в с. Красносілка Олександрівського району Кіровоградської області знаходиться житловий будинок 1977 року побудови, який належить на праві особистої власності ОСОБА_1 (а.с. 11).

Згідно довідки, виданої Красносілківською сільською радою Олександрівського району Кіровоградської області № 444 від 01.08.2018 року встановлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська, 27 (а.с. 7).

Згідно повідомлення Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області від 22.10.2018 року № 02-30-397/01, за адресою: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська,19 зареєстровані громадяни, а саме: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровані але не проживають, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований але перебуває на службі, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає без реєстрації (а.с. 10).

Згідно довідки, виданої Красносілківською сільською радою Олександрівського району Кіровоградської області від 11.02.2019 року № 47, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 з 30.08.2007 року і по даний час; на даний час за вищевказаною адресою ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_6 не проживають (а.с. 51).

Згідно довідок, виданих Красносілківською сільською радою Олександрівського району Кіровоградської області від 11.02.209 року № 48 та № 49, за адресою: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська, 19 зареєстровані громадяни, а саме: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 02.04.2001 року і по даний час, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 з 30.03.2000 року і по даний час, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 з 24.02.2004 року і по даний час, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 з 30.08.2007 року і по даний час (перебуває на строковій службі). На даний час за вищевказаною адресою проживають ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а.с. 52, 53).

Згідно довідки, виданої Красносілківською сільською радою Олександрівського району Кіровоградської області від 11.02.209 року № 50, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем реєстрації матері не був зареєстрований тому і не міг бути знятий з реєстрації. ОСОБА_6 народився 10.03.2007 року, а зареєструвала народження дитини ОСОБА_2 07.09.2007 року. Відповідно до ст. 144 СК України, ч. 3 ст. 13 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану , п. 8 глави 1 розділу ІІІ Правил: батьки зобов'язані зареєструвати народження дитини не пізніше одного місяця від дня її народження. Вказані Правила допускають несвоєчасну реєстрацію народження (тобто здійснену з пропуском місячного строку) у зв'язку з поважними причинами (такі причини мають бути названі та вносяться в актовий запис), але ці причини були з халатності матері. ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності ч. 2 ст. 212-1 КУпАП (а.с. 54).

Згідно довідки, виданої Красносілківською сільською радою Олександрівського району Кіровоградської області від 19.03.2019 року № 155, за адресою: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська, 19 знаходиться один житловий будинок (а.с. 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституція України у статті 41 проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 317 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.

Відповідно до ст. 150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ст. 157 ЖК Української РСР, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У порушення зазначених вище процесуальних вимог, позивачем не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач проживає у вказаному будинку, хоча й вона у ньому зареєстрована. З наданих позивачем довідок сільської ради вбачається, що на даний час за вищевказаною адресою проживає позивач з членами своєї сім'ї, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_6 не проживають за вищевказаною адресою.

Також позивачем не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про випадки порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в спірному будинку та докази того, що реєстрація відповідача у будинку відповідача здійснює перешкоди чи заважає реалізації прав позивача на будинок. Та обставина, що позивач є власником будинку, а отже має охоронюване законом право володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, сама по собі не може бути підставою для виселення відповідача.

Окрім того, під час судового розгляду справи суд роз'яснював позивачу його процесуальні права та обов'язки щодо подання доказів на обгрунтування позовних вимог, наслідки не вчинення вказаних процесуальних дій; сприяв в реалізації позивачем прав, передбачених ЦПК України, проте позивач свідомо відмовився від надання необхідних доказів суду.

Крім цього, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.12.2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України , яке набуло статусу остаточного 03.03.2011 року, визнано, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел рішення від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява №19009/04, п. 50).

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі Садов'як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справі Лупса проти Румунії , заява № 10337/04, пункти 41-42; та рішення від 24 квітня 2008 року у справі C. G. та інші проти Болгарії , заява № 1365/07, пункти 42, 46 та 49-50).

Основним для вирішення питання про позбавлення права особи на житло є законний інтерес позивача, який може бути задоволений і менш обтяжливим способом для відповідача або проведений відповідно до процедури, чітко передбаченої законом - на підставі норм Житлового кодексу. Таку правову позицію Верховний Суд виклав у своїй постанові від 5 грудня 2018 року у справі №341/1655/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, суд приходить до висновку, що виселення відповідача, яка є колишнім членом сім?ї позивача (співмешканка його сина), призведе до порушення конституційного права особи на житло, її фактичне проживання за даною адресою не підтверджено належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом, не надано до суду ніяких доказів, які б свідчили про випадки порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в спірному будинку та докази того, що реєстрація відповідача у будинку відповідача здійснює перешкоди чи заважає реалізації прав позивача на будинок.

Також, позивач не обґрунтував належним чином подальшу долю неповнолітнього сина відповідача у разі її виселення, що в подальшому матиме порушення прав та інтересів неповнолітньої дитини.

Крім того, вимога позивача про зняття з реєстраційного обліку відповідача не підлягає до задоволенню, враховуючи вище наведене, а також у зв'язку з тим, що безпосередньо рішення суду про виселення є підставою для вчинення відповідних дій, щодо зняття осіб з реєстраційного обліку компетентними органами відповідно до вимог Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання .

Так, відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або або оголошення її померлою.

Таким чином, відповідно до положень вищевказаного закону обов'язок щодо зняття відповідача з реєстрації місця проживання у разі ухвалення судового рішення про виселення покладається на відповідний орган реєстрації не у судовому порядку, а відповідно до вимог закону, оскільки відповідне рішення і є підставою для такого зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 2-6046/03.

Відтак, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для виселення відповідача в судовому порядку з будинку, належного позивачу, без надання іншого житлового приміщення та зняттям з реєстрації, а тому позовні вимоги є необгрунтовані і в їх задоволенні слід відмовити.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Красносілківська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області про виселення з будинку без надання жилого приміщення - відмовити.

На рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду через Олександрівський районний суд Кіровоградської області.

Повний текст рішення виготовлено 29.03.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1, місце реєстрації: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська, 19, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_8, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, місце реєстрації: Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. Синьогубівська, 19, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2.

Представник відповідача: ОСОБА_8, ордер серії КР № 045329, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 32 від 30.12.2003 року.

Третя особа: Красносілківська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області, 27330, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Красносілка, вул. А. Дейнеки, 1, код ЄДРПОУ 04364101.

Суддя:/підпис/

Копія вірна.

Рішення набрало законної сили

Оригінал рішення знаходиться в цивільній справі №397/1511/18 (н/п 2/397/16/19).

Суддя Олександрівського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_9