Постанова

від 28.03.2019 по справі 622/687/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року м. Харків

Справа № 622/687/18

Провадження № 22-ц/818/ 1654 /19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Бровченка І.О., Пилипчук Н.П.,

секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1,

Представник позивача: Бородін Тарас Володимирович,

Відповідач: Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Фрунзе,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Фрунзе про розірвання договору оренди землі,

за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Фрунзе на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 грудня 2018 року, ухваленого суддею Черновою О.В.,-

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року позивач звернулась до Золочівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та СВК ім. Фрунзе, зареєстрований у відділі Держкомзему у Золочівському районі Харківської області 27.12.2012 року за № 632268504001313.

Позов мотивований тим, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.2017 року після смерті її батька ОСОБА_3 належить земельна ділянка, площею 6,5251 га, кадастровий НОМЕР_2, яка розташована на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди землі б/н ОСОБА_3 передав в оренду зазначену земельну ділянку орендарю СВК ім. Фрунзе. Позивач виявила бажання розірвати з відповідачем вказаний вище договір оренди, оскільки вона стала новим власником земельної ділянки та бажає її використовувати на власний розсуд. Звернувшись до СВК ім. Фрунзе з проханням розірвати договір оренди у позасудовому порядку на підставі п. 38 Договору оренди, позивач відповіді не отримала, у зв'язку з цим звернулася з позовною заявою про розірвання договору оренди землі до суду.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 20 грудня 2018 року - позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди землі, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 6,5251 га, яка розташована на території Писарівської сільської Ради Золочівського району Харківської області, укладений між ОСОБА_3 та СВК ім. Фрунзе, код ЄДРПОУ 00707857, який був зареєстрований у Відділі Держкомзему у Золочівському районі Харківської області 27.12.2012 року за № 632268504001313. Стягнуто з СВК ім. Фрунзе, ЄДРПОУ 00707857, на користь ОСОБА_1, понесені позивачем судові витрати, а саме: 6 350 гривень 00 копійок - витрати на професійну правничу допомогу, та 704 гривні 80 копійок - сплачений позивачем судовий збір, а всього 7 054 гривні 80 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Фрунзе звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Вважає, що суд першої інстанції порушив його право на захист, коли проігнорував заяву про відкладення розгляду справи і не дав можливості представнику відповідача належним чином взяти участь у розгляді справи.

Відповідач має право на першочергове продовження договору оренди, оскільки законодавством передбачені механізми захисту законних прав та інтересів орендарів, які належним чином виконують свої зобов'язання. Обмежується також можливість одностороннього розірвання договору.

Звертає увагу суду на те, що позивач набувши право власності на ділянку шляхом спадкування від свого батька, який, у свою чергу, прийняв рішення передати її у користування відповідачу, також успадкував і обов'язки за Договором оренди.

Якщо позивач бажала скористатися своїм правом на розірвання договору оренди, вона мала це зробити одразу після набуття права власності, натомість, одержання орендної плати свідчить про те, що позивач прийняла умови договору оренди і не мала жодних заперечень.

Судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що відповідач вжив усіх можливих заходів задля покращення умов договору оренди із позивачем, проте позивач не надала жодної відповіді на запропоновані зміни.

Адвокатом Бородіним Т.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу СВК ім. Фрунзе, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не спростовує фактичних обставин, що були встановленні під час розгляду справи. Також представником позивача надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 4 700 грн, які позивач поніс та планує понести у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції та які просить стягнути з відповідача.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 6,5251 га розташована на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області (а.с. 27).

27.12.2012 року у відділі Держкомзему у Золочівському районі Харківської області зареєстровано договір оренди вказаної земельної ділянки між ОСОБА_4 та СВК ім. Фрунзе за № 632268504001313. Договір укладено на 10 років (а.с. 24-25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НМО № 536731 від 31.05.2017 року спадкоємцем ОСОБА_3 є його донька ОСОБА_1, яка успадкувала земельну ділянку площею 6,5251 га, кадастровий номер НОМЕР_3 призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого на підставі розпорядження Золочівської райдержадміністрації від 11.12.2002 №331. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 348 від 13.01.2003 року (а.с. 12,13).

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до СВК ім. Фрунзе, в якій повідомила, що буде обробляти землю самостійно та просила не продовжувати обробляти землю (а.с. 14).

28 квітня 2018 року представник позивача надіслав на адресу відповідача лист-повідомлення, в якому повідомив про бажання позивача розірвати договір оренди землі, про відсутність наміру переглядати або змінювати умови існуючого договору та просив повернути зазначену земельну ділянку до 05.05.2018 року (а.с.16).

З відповідей СВК ім. Фрунзе на вказані звернення позивача вбачається, що відповідач не надав згоди на розірвання договору і наполягав на продовженні його чинності (а.с. 15, 20,21).

Підставою для звернення до суду з даним позовом стала неможливість розірвання договору оренди землі в позасудовому порядку за спільною згодою сторін.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 31-32 Закону України Про оренду землі визначені підстави припинення договору оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

У пункті 38 договору оренди землі сторони дійшли згоди про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи (спадкоємця) є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Установивши, що позивач, як новий власник земельної ділянки, висловив своє небажання продовжувати відносини оренди з відповідачем, суд першої інстанції, правильно застосувавши положення матеріального права та врахувавши пункт 38 договору оренди землі, зробив обґрунтований висновок про розірвання такого правочину.

Зазначене узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України, якими до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору і сторони добровільно узгодили умови договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що з моменту успадкування земельної ділянки СВК ім..Фрунзе тривалий час користувався землею та позивач не заперечувала цього, спростовуються фактом надсилання ОСОБА_1 на адресу відповідача листів про бажання розірвати договір оренди землі від 02 серпня 2017 року та 28 квітня 2018 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не скористалась своєчасно своїм правом на розірвання договору оренди оцінюються колегією суддів критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що отримавши свідоцтво про право на спадщину 31 травня 2017 року, позивач 02 серпня 2017 року звернулась до СВК ім. Фрунзе з заявою, в якій висловила бажання обробляти землю самостійно, разом з тим відповідь на вказане звернення була складена СВК ім. Фрунзе лише 30 березня 2018 року.

Аргументи відповідача, що отримання позивачем орендної плати за землю свідчить про прийняття умов договору оренди є необгрунтованими, оскільки позивач отримувала плату за період фактичного користування орендарем земельною ділянкою. Доказів повернення СВК ім. Фрунзе земельної ділянки ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Вказані доводи не спростовують наявність передбаченого договором права у позивача на його розірвання у зв'язку з переходом орендованої земельної ділянки у його власність.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права щодо позбавлення можливості представника відповідача належним чином взяти участь у розгляді справи не є підставою для скасування рішення суду , які визначені ст. 376 ЦПК України, оскільки справа перебувала в провадженні суду з липня 2018 року, представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання суду, на підтверження обставин, викладених в заяві про відкладення розгляду справи жодних доказів не надав.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі представника відповідача, були предметом розгляду суду першої інстанції та зазначеним доводам дана відповідна оцінка, висновків суду вони не спростовують.

Щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.)

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

20 березня 2019 року до апеляційного суду надійшло клопотання про стягнення судових витрат в сумі 3000 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу. Судова колегія вважає розмір зазначених витрат неспівмирним з об"ємом виконаної роботи, а саме зміст відзиву складає фактично 2 сторінки, тому достатньою є сума в розмірі 1000 грн.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Фрунзе- залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 грудня 2018 року - залишити без змін.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Фрунзе код ЄДРПОУ 00707857 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді І.О.Бровченко

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 29 березня 2019 року