Ухвала

від 01.04.2019 по справі 816/204/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа №816/204/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.18 у справі №816/204/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 серпня 2017 року. Зобов'язано Чутівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період з 1 серпня 2017 року. Допущено рішення суду до негайного виконання в частині виплати пенсії за один місяць.

Рішення суду набрало законної сили 27.11.18, а 7.12.18 судом видано виконавчий лист №816/204/18.

11.03.19 головуючому судді передано скаргу ОСОБА_1 на невиконання судового рішення та встановлення порядку виконання рішення суду. У даній скарзі позивач просить дати пояснення про порядок виконання рішення суду в частині виплати заборгованості пенсії, а також встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у зв'язку з тим, що відповідачем порушуються його законні права на одержання пенсії та заборгованості.

Ознайомившись з даною заявою, суд, виходячи з повноважень суду щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, розцінив дану скаргу як заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у порядку, визначеному статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.19 заяву позивача призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

ОСОБА_1 надав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі, наполягав на задоволенні заяви.

Представник відповідача надав до суду письмові пояснення, у яких звертав увагу на те, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.18 у цій справі Чутівським ОУПФ проведено нарахування пенсії позивачу за період з 1.08.17 по 30.11.18 та у грудні 2018 року виплачено пенсію за листопад 2018 року у розмірі 3187,99 грн. Разом з цим, сума пенсії за період з 1.08.17 по 31.10.18 обліковується пенсійним органом, однак її виплату буде проведено після ухвалення Кабінетом Міністрів України окремо порядку здійснення відповідних виплат та виділення додаткових бюджетних асигнувань.

Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. У свою чергу, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголосив, що " це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію . Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, пункт 41). " Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції" (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.09 (заява №40450/04), пункти 51, 54).

Отже, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Рішенням суду у цій справі пенсійний орган зобов'язано відновити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу, а також сплатити заборгованість за період з 1.08.17.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 за період з 1.08.17 по 30.11.18 та у грудні 2018 року сплатив позивачу пенсію за листопад 2018 року у розмірі 3187,99 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено копії витягу з підсистеми ІКІС ПФУ: Призначення та виплати пенсії, довідки від 20.03.19 вих. №309/02 /а.с. 161, 165-168/.

Таким чином, відповідач виконав рішення суду в частині зобов'язання нарахувати пенсію за віком ОСОБА_1 Крім того, рішення суду відповідачем виконане в частині, допущеній до негайного виконання, - виплати пенсії за один місяць.

Разом з цим, рішення суду залишається фактично не виконаним в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 1.08.17 по 31.10.18. У цій частині відповідач посилається на те, що за період з 1.08.17 по 31.10.18 позивачу здійснено нарахування пенсії, але оскільки порядок погашення заборгованості судовим рішенням не визначено, пенсійні кошти обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені пенсіонеру після прийняття окремого порядку, як те передбачено пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.06.16 №365 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.18 №335).

Оцінюючи наведені доводи пенсійного органу, суд зауважує, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Водночас затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана.

Європейський суд з прав людини у пункті 46 Рішення від 15.10.09 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанець проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (N 2), п. 68).

Так, позивач у даній справі є внутрішньо переміщеною особою. Скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не спростовує факту віднесення ОСОБА_1 до даної категорії осіб в силу вимог закону.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.06.16 №365 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.18 №335), орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд враховує, що названий Порядок доповнено вищенаведеною нормою постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.18 №335, що набрала чинності 12.05.18.

Однак, упродовж більш як десяти місяців Уряд України не визначив порядку проведення виплати заборгованості пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави з проведення таких виплат. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

До того ж, право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою встановлено, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить наведеній нормі статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 9.07.07 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.06 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).

Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає неприйнятними доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості за період з 1.08.17 по 31.10.18 до ухвалення Кабінетом Міністрів України окремого порядку проведення таких виплат.

Посилання відповідача на те, що рішенням суду у цій справі не визначено порядок погашення заборгованості є безпідставними, оскільки відповідний порядок урегульовано статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так само, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань для проведення виплати заборгованості, оскільки в силу приписів статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" фінансування виплати пенсій здійснюється щомісячно. До того ж, відповідачем не надано доказів звернення до Пенсійного фонду України чи Міністерства соціальної політики України з метою виділення додаткового фінансування за потреби.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, є підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, відповідач із заявами про встановлення або зміни способу чи порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення до суду не звертався.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки у наведеній нормі зазначено, що судовий контроль встановлюється після ухвалення судового рішення у справі (вживається словосполучення "суд, який ухвалив"), то можна дійти висновку, що для встановлення судового контролю повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) після ухвалення рішення по справі, якщо воно фактично не виконується, і саме судом, який виніс відповідне рішення.

Тобто, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення.

Вказана позиція узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 20.06.18 у справі №800/592/17.

За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 26.10.18 у даній справі упродовж одного місяця з моменту проголошення цієї ухвали суду.

Відтак, заяву ОСОБА_1 в цій частині належить задовольнити.

Разом з цим, що стосується вимоги позивача про надання пояснень про порядок проведення виплати заборгованості, суд зазначає, що відповідні вимоги не кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим у задоволенні заяви в цій частині належить відмовити.

Водночас суд звертає увагу позивача на те, що порядок виконання судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 372, 373 Кодексу адміністративного судочинства України та Законом України "Про виконавче провадження".

Керуючись статтями 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задовольнити частково.

Зобов'язати Чутівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 26 жовтня 2018 року у справі №816/204/18 за позовом ОСОБА_1 до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії упродовж одного місяця з моменту проголошення цієї ухвали суду.

У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Кукоба