Постанова

від 01.04.2019 по справі 910/14190/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. Справа№ 910/14190/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

без повідомлення учасників апеляційного провадження,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019

у справі № 910/14190/18 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ворлдсервіс Груп

про стягнення 9 327,62 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворлдсервіс Груп" (далі - відповідач) про стягнення збитків у розмірі 9 327,62 грн., з яких 8 247,44 грн. - основного боргу, 84 грн. - 3% річних, 996,18 грн.- розмір інфляційних збитків (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором від 10.05.2018 щодо надання туристичного продукту (авіаційного квитка №169-5194756639 з маршруту із NAP CAPODICHINO AIRPORT до IEV ZHULIANY INTL 09.06.2018).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 у справі № 910/14190/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що сам лише факт купівлі громадянином ОСОБА_3 іншого авіаквитка не є достатнім доказом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, внаслідок чого позивач має право стягнути збитки. Тобто позивачем не було доведено суду наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача та витратами, понесеними позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю на загальну суму заборгованості 4 367, 62 грн., 4 405,00 грн. судового збору та 6 700, 00 грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення неналежно оцінено надані докази, а саме електронне листування, з якого вбачається бездіяльність відповідача, що спричинило винесення неправомірного рішення.

Крім того, апелянт вказує, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та понесеними витратами.

Апелянт наголошує, що відповідачем вчинено бездіяльність, що призвело до матеріальних збитків позивача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач вказує, що свої обов'язки, як агента з продажу авіаційного квитка №1695194756639 для ОСОБА_3 після оформлення, виставлення рахунку на оплату, отримання коштів від замовника, здачі звіту про продаж та перерахування коштів до авіакомпанії - Товариством з обмеженою відповідальністю Ворлдсервіс Груп виконано в повному обсязі та без порушень.

Відповідач звертає увагу, що продаж авіаційних квитків не є турпродуктом та не регулюється законом України Про туризм .

Товариство з обмеженою відповідальністю Ворлдсервіс Груп зазначає, що всю відповідальність за надання послуги несе авіакомпанія HAHN AIR (перевізник), яка отримала кошти за придбаний ОСОБА_3 авіаційний квиток. Крім того, підтвердженням вини зі сторони авіакомпанії HAHN AIR є повернення в листопаді частини невикористаного авіаційного квитка.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14190/18, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Позивач зазначає, що 10.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп та Товариством з обмеженою відповідальністю Ворлдсервіс Груп укладено договір у формі рахунків, договору публічної оферти розміщеної за посиланням https:// www.iatatravelcentre.com/e-ticket-notice/ 1250086744.html, Умова перевезення за посиланням https://wse.galileo.com.uа /ru/Temрlate/ShowBy Type?Type=14, за яким позивач зобов'язався за завданням відповідача надати послуги шляхом купівлі та оформлення авіаційних квитків, а відповідач зобов'язався прийняти надані послуги та сплатити їх вартість на підставі виставленого рахунку.

11.05.2018, на підставі рахунку №18000013094 виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Ворлдсервіс груп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум медіа груп" оплатило 120,00 грн. за послуги агенції (сервісний збір) за оформлення авіаційного квитка та 10 330,00 грн. за авіаційний квиток №169-5194756639 для громадянина ОСОБА_3, за наступним маршрутом: виліт із IEV ZHULYANY INTL 06.06.2018, приліт в NAP CAPODICHINO AIRPORT 06.06.2018- виліт з в NAP CAPODICHINO AIRPORT 09.06.2018, приліт в IEV ZHULYANY INTL 09.06.2018.

Позивач вказує, що 09.06.2018 громадянин ОСОБА_3 об 12:00, з метою здійснення вильоту до IEV ZHULYANY INTL, прибув в NAP CAPODICHINO AIRPORT, проте рейс, яким він мав вилетіти був відсутній. В подальшому, пасажиру було повідомлено про те, що його ім'я відсутнє в списку пасажирів та запропонували придбати новий квиток, що і було зроблено громадянином ОСОБА_3 Новий квиток було придбано за кошти в розмірі 8 247,44 грн.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач вказав, що відповідач не виконав укладеного між ними договору від 10.05.2018 та не надав значної частини туристичного продукту (авіаційного квитка №169-5194756639 з маршруту із NAP CAPODICHINO AIRPORT до IEV ZHULIANY INTL 09.06.2018).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Публічна оферта - це пропозиція потенційному клієнту щодо надання послуги для укладення договору на певних умовах, зокрема, розміщених на інтернет сайті підприємства, яке пропонує майбутньому споживачу послуги.

Частиною 1 ст. 641 Цивільного кодексу України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ст. 642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1 та 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 10.05.2018 відповідач виставив рахунок №18000013094 на суму 10 330,00 грн + 120,00 грн. (т. 1; а.с. 17).

В свою чергу, позивач оплатив вказаний рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення №4434 від 11.05.2018 на суму 15 817,00 грн. (т. 1; а.с. 18).

Отже, з огляду на вищенаведене, сторонами були здійсненні конклюдентні дії, спрямовані на настання прав і обов'язків за договором купівлі-продажу та надання послуг.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що позивач не заперечує той факт, що ним було прийнято публічну оферту відповідача, надає посилання на інтернет сайт, на якому розміщена така інформація, однак, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, позивач інших доказів не надав.

Тобто, в матеріалах справи відсутній договір публічної оферти, за яким суд міг би встановити та визначити ряд прав та обов'язків як позивача, так і відповідача.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди за наявності правопорушення, що потягло її виникнення (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт купівлі громадянином ОСОБА_3 іншого авіаквитка не є достатнім доказом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, внаслідок чого позивач має право стягнути збитки. Тобто, позивачем не було доведено суду наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача та витратами, понесеними позивачем.

Отже, суд першої інстанції правильно вказав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 8 247,44 грн. задоволенню не підлягають.

Також, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зазначив наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Пунктом 1.2 Постанови передбачено, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу ( п. 1.3 Постанови).

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1, 3.2 Постанови встановлено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (з п. 4.1 Постанови).

Отже, судом першої інстанції правильно зазначено, що, оскільки відсутній факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, то вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.

Таким чином, враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанціях апелянт просить суд стягнути з відповідача 6 700 грн. витрат на професійну правничу допомогу, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу також не підлягає задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, місцевий господарський суд правильно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 9 327,62 грн. не підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 у справі № 910/14190/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 у справі № 910/14190/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум Медіа Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 у справі № 910/14190/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 у справі № 910/14190/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14190/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б.Михальська