Рішення

від 20.03.2019 по справі 917/1756/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2019 Справа № 917/1756/16

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т.М., при секретарі судового засідання Сілаєвій О.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Селянського /фермерського/ господарства "Криниця"

про стягнення 678580,32 грн.

За участю представників від позивача: ОСОБА_1, від відповідача: ОСОБА_2

встановив:

До господарського суду Полтавської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до Селянського /фермерського/ господарства "Криниця" про стягнення 678580,32 грн. курсової різниці.

В обґрунтування позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного і повного проведення розрахунків за отриманий товар за договором поставки на умовах товарного кредиту від 12.03.2010 № 1203/10-Ч (далі - Договір); наявність у позивача права, передбаченого умовами цього договору на нарахування та стягнення курсової різниці у цьому випадку. Позивач зазначає, що за вказаним Договором рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі № 18/2049/11 було стягнуто з відповідача на користь позивача 341 466,50 грн. основного боргу, 45 056,53 грн. пені, 85 855,62 грн. штрафу у виді 28 % річних, а також судові витрати; у справі № 18/2049/11 позивач не заявляв вимог щодо перерахунку або іншого визначення (прив'язки) гривневого еквівалента заборгованості до курсу іноземної валюти; суму основної заборгованості за договором відповідачем остаточно було сплачено лише 28.09.2016; у зв'язку з цим позивач здійснив нарахування курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) після цієї дати, що за розрахунком позивача становить 678580,32 грн.

Відповідач у відзиві (вхід. № 11332 від 04.12.2018р.) проти позову заперечує, посилаючись на те, що сторони у додатках до договору погодили лише перелік товару, його ціну у гривнях та у доларовому еквіваленті, строк оплати; можливість здійснення перерахунку ціни товару в додатках не передбачено; за п. 2.3 Договору встановлено право вимоги щодо стягнення плати саме за користування товарним кредитом, а не суми курсової різниці товару; в п.2.9. Договору встановлено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов'язань встановлений п. 2.2., п. 2.3 Договору; тобто ці пункти застосовуються виключно до відсотків; а сума, що вираховується за п.2.3 договору є відсотками - платою за користування товарним кредитом; в акті звірки розрахунків позивач визначив заборгованість відповідача в сумі 331616,22 грн. без вказівки на еквівалент боргу з урахуванням курсу іноземної валюти; зміна ціни договору після його виконання не допускається (т.4, а.с.27-32).

Позивач у відповіді на відзив (вхід. №11972 від 21.12.2018р.) зазначив, що відповідачем невірно трактуються умови договору; в п.1.2 договору вказано, що гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною; в п. 2.1 договору встановлено, що сторони встановлюються ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній у додатку № 1; в п. 2.3 передбачено лише формулу обрахунку курсової різниці (гривневої ціни договору); нарахування процентів за користування товарним кредитом обумовлено п.2.4-2.7, 2.11 договору; отже проценти за користування товарним кредитом та курсова різниця є різними поняттями за специфікою їх виникнення та застосування; договором погоджено як нарахування процентів за користування товарним кредитом, так і одночасно можливість нарахування курсової різниці (гривневої ціни договору); (т.4, а.с.54-57).

Інші заяви по суті справи від сторін до суду не надходили.

У даній справі були вчинені наступні процесуальні дії.

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - ТОВ "Спектр-Агро") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Селянського фермерського господарства "Криниця" (далі - СФГ "Криниця") про стягнення 678 580,32 грн курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору); (т.1, а.с.2-6).

За результатом розгляду даного спору рішенням господарського суду Полтавської області від 11.01.2017р. у справі № 917/1756/16 у позові було відмовлено (т.1 а.с.144-147). Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2017р. вказане рішення господарського суду Полтавської області було скасовано і прийнято нове рішення про задоволення позову повністю (т.2 а.с.60-70). Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2017 було скасовано вказані постанову Харківського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Полтавської області у цій справі, справу передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області (т.2 а.с.144-150).

За результатом нового розгляду справи рішенням господарського суду Полтавської області від 24.04.2018р. у позові було відмовлено (т.3 а.с.30-37). Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018р. це рішення господарського суду Полтавської області залишено без змін (т.3 а.с.130-133).

Постановою Верховного Суду від 26.10.2018р. було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018р. і рішення господарського суду Полтавської області від 24.04.2018р. у справі № 917/1756/16, справу передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області (т.3, а.с.195-205).

За протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.11.2018р. дана справа передана на розгляд судді Безрук Т. М. (т.4, а.с.1).

За даним позовом ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.11.2018р. призначено справу до розгляду на 06.12.2018р. в підготовче засідання, та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи (т.4, а.с.2-3).

Ухвалою від 06.12.2018р. суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи (т.4, а.с.48-49).

За ухвалою від 15.01.2019р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (т.4, а.с.64-65).

В судових засіданнях 12.02.2019р. та 22.02.2019р. оголошувалась перерва на 20.03.2019р.

Відповідач надав заяву (вхід. № 1709 від 20.02.2019р.) про зупинення провадження у справі № 917/1756/16 в зв'язку з зверненням до Господарського суду Київської області з позовом про тлумачення умов договору поставки № 1203/10-ч від 12.03.2010р., який є предметом спору.

Заява про зупинення провадження була відхилена судом, оскільки відповідач не надав суду доказів відкриття господарським судом справи, яка зазначена у заяві. Крім того, зупинення провадження у справі з вказаної підстави під час судового розгляду по суті не передбачено за ч. 3 ст. 195 ГПК України.

Відповідач надав заяву (вхід. № 2646 від 18.03.2019р.) про зупинення провадження у справі № 917/1756/16 до вирішення Господарським судом Київської області справи № 911/477/19 за позовом Селянського /фермерського/ господарства "Криниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" про тлумачення умов договору поставки № 1203/10-ч від 12.03.2010р., який є предметом спору. При цьому відповідач надав копію ухвали Господарського суду Київської області від 11.03.2019 про відкриття провадження у справі № 911/477/19.

Вказана заява не може бути задоволена судом з наступних мотивів.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Проте, відповідачем не враховано, що в ч. 3 ст. 195 ГПК України вказано, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

В пунктах 1-3 частини першої статті 227 ГПК України вказано, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

В пункті 1 частини першої статті 228 ГПК України зазначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.

Розгляд даної справи по суті розпочався 12.02.2019р., що підтверджено протоколом судового засідання від 12.02.2019р.

Отже, зупинення провадження у справі на цій стадії відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК можливо лише з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Визначені позивачем обставини підпадають під підстави зупинення провадження, передбачені п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

На наявність обставин для зупинення провадження у справі, вказаних у пунктах 1-3 частини першої статті 227 та пункті 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, відповідач не посилається, і такі обставини відсутні

Отже, відкриття провадження у справі № 911/477/19 не є підставою для зупинення провадження у даній справі після початку її розгляду по суті згідно ч. 3 ст. 195 ГПК України

З огляду на викладене, в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі судом відмовлено.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази та пояснення, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 20.03.2019р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.

12.03.2010 між ТОВ «Спектр-Агро" (позивачем) та СФГ "Криниця" (відповідачем) укладено договір поставки № 1203/10-Ч, з додатками (далі - Договір; т.1 а.с.10-19).

За умовами п.1.1 цього Договору позивач, як постачальник, зобов'язується передати у власність відповідача (покупця) в строки, визначені договором, продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

У пункті 2.1 Договору передбачено, що ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором, і суму належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку № 1.

Відповідно до пункту 2.3 Договору у випадку, якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день укладення договору, постачальник має право виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується оплатити цей рахунок не пізніше трьох банківських днів із дня його виставлення. У цьому випадку ціна договору, зазначена у рахунку підлягає, розрахунку за формулою: Ц2 = ЦІ х К2/К1, де Ц2 - ціна договору (її несплачена частина), що зазначається у рахунку; ЦІ - ціна договору (її несплачена частина), що вказується у додатку; К1 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату укладення договору; К2 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату оплати.

Згідно з пунктом 2.4 Договору покупець проводить сплату вартості (ціни) товару та відсотків за користування товарним кредитом шляхом перерахування коштів у національній валюті, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2, на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що термін сплати вартості (ціни) частини товару, яка оплачується покупцем, зазначено у додатку № 1 до договору.

Разом із тим у пункті 2.6 Договору передбачено, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком № 1 до договору. Строк користування товарним кредитом починається із дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в якій згідно з договором підлягає сплаті сума (або її частина) відстроченого платежу (пункт 2.7 договору).

Пунктом 2.9 Договору встановлено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов'язань покупця та їх оплати, встановлений пунктами 2.2,2.3 договору.

Відповідно до пункту 2.11 Договору відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником щомісячно. До 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно зі сплатою платежів, відповідно до затвердженого у додатку № 1 до даного договору порядку оплати.

Згідно з пунктом 3.5 Договору покупець зобов'язаний провести оплату за товар і сплатити відсотки за користування товарним кредитом у такі терміни: частину вартості (ціни) товару, яка сплачується авансом, у термін, визначений у додатку № 1, тобто у строк до 01.04.2010 (пункт 3.5.1); відстрочені платежі з товарного кредитування - у терміни, визначені сторонами у відповідній таблиці додатку № 1 до договору, тобто у строк до 15.10.2010 (пункт 3.5.2); відсотки за користування кредитом - у терміни, встановлені в договорі (пункт 3.5.3).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня підписання його тексту уповноваженими представниками сторін, крім зобов'язань покупця зі сплати вартості товару, процентів за користування товарним кредитом і відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого пунктом 9.1 договору).

У разі перерахування покупцем коштів пізніше строків, установлених договором, постачальник має право притримати виконання та передати покупцеві товар за вартістю, яка складається на день передачі, або відмовитися від виконання своїх зобов'язань і повернути покупцеві раніше сплачені ним суми (пункт 9.1 спірного договору).

Додатком № 1 від 12.03.2010 до Договору (з урахуванням коригування № 1 від 01.06.2010) і додатком № 1/2 від 11.06.2010 визначено товар, який покупець купує на умовах товарного кредиту, та графік його оплати (т.1 а.с.17-19).

Згідно з додатковою угодою № 1 від 03.09.2010 до Договору сторони внесли зміни до розділу "Юридичні адреси та банківські реквізити Сторін", а також у частині здійснення оплати - оплата за товар здійснюється тільки на розрахунковій рахунок, зазначений у пункті 1 цієї додаткової угоди (т.1 а.с.20).

На виконання умов цього Договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 724 415,35 грн, за який відповідач розрахувався лише частково, у сумі 382 948,85 грн; отже, заборгованість відповідача становила 341 466,50 грн. Ці обставини встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі № 18/2049/11, яке набрало законної сили 12.10.2011, що підтверджено даними Єдиного реєстру судових рішень та внутрішньосудовою системою - Діловодство господарського суду (т.1 а.с.21-25).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі № 18/2049/11 було стягнуто з відповідача на користь позивача 341 466,50 грн основного боргу, 45 056,53 грн пені, 85 855,62 грн штрафу у виді 28 % річних; а також судові витрати: 4723,79 грн витрат з оплати держмита, 19,16 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т.1 а.с.21-25).

У подальшому відповідачем було сплачено позивачеві, з урахуванням додаткових нарахувань, грошові кошти у загальній сумі 477293,60 грн., що підтверджується банківськими довідками (т.1 а.с.26-28.)

Однак у зв'язку із тим, що суму основної заборгованості за договором відповідачем остаточно було сплачено лише 28.09.2016, тобто з простроченням, позивач здійснив нарахування курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) після цієї дати у сумі 678 580,32 грн.

Позивач надіслав відповідачу вимогу від 03.10.2016 № 345 про сплату 678 580,32 грн суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) та рахунок на оплату курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) на суму 678 580,32 грн, які відповідачем було отримано 11.10.2016 (т.1 а.с.29-36), однак цю вимогу залишено відповідачем без задоволення.

Наведене і стало причиною звернення позивача до господарського суду із позовом у цій справі.

За результатом розгляду даного спору рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 у позові відмовлено (т.3,а.с.30-37). При цьому суд у рішенні зазначив, що позивач не має права на стягнення курсової різниці (вирахуваної гривневої ціни договору), оскільки договір поставки таких умов не містить; в договорі сторони передбачили право постачальника на отримання від відповідача вирахуваної гривневої різниці ціни договору як плату за користування товарним кредитом.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 залишено без змін із тих же підстав (т.3, а.с.130-139).

Постановою Верховного Суду від 26.10.2018р. постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 і рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 скасовані, справа передана на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області (т.3 а.с.195-05).

При цьому у постанові Верховного суду від 26.10.2018р. зазначено, що:

- суди не надали належної оцінки положенням укладеного між сторонами договору у їх сукупності, з урахуванням додатків до договору, натомість вдалися при цьому лише до перерахування окремих пунктів договору у судових рішеннях та обмежилися висновком про те, що спірним договором обумовлено нарахування саме відсотків за користування товарним кредитом;

- попередні судові інстанції достеменно не з'ясували дійсних правовідносин сторін, не дослідили змісту прав та обов'язків обох сторін, виходячи з умов укладеного між сторонами договору;

- не з'ясували та не визначили підстав для нарахування та стягнення у цьому випадку спірної суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору);

- не перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми на відповідність його вимогам закону та договору; відповідних обставин, які входять до предмета доведення цього позову, суди не дослідили.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26.10.2018р., при новому розгляді справи судом також встановлено наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Посилання відповідача на безпідставну зміну позивачем ціни договору, судом визнається необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (стаття 632 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 2.1 Договору сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку № 1.

У пункті 2.2 Договору сторони погодили, що сума у національній валюті, яка підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань за договором, визначається шляхом множення еквіваленту ціни договору в іноземній валюті, зазначеній у додатках до договору, на комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день підписання цього договору.

У пункті 2.3 Договору сторони передбачили право постачальника виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору у випадку якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який існував на день укладення договору, і визначили формулу ціни 8 договору у такому випадку та порядок її обрахунку.

Тобто сторони при укладенні договору визначили особливості формування ціни договору, погодивши можливість її коригування з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти (долар США) станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару, при цьому, як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є саме стягнення курсової різниці у зв'язку зі зміною комерційного курсу гривні до долара США станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару.

За змістом статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити у грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам, твердження відповідача про те, що за п. 2.3 Договору встановлено право вимоги щодо стягнення плати саме за користування товарним кредитом, а не суми курсової різниці товару; в п.2.9. Договору встановлено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов'язань встановлений п. 2.2., п. 2.3 Договору; тобто ці пункти застосовуються виключно до відсотків; а сума, що вираховується за п.2.3 договору є відсотками - платою за користування товарним кредитом.

Відповідачем невірно трактуються умови договору; в п.1.2 договору вказано, що гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною; в п. 2.1 договору встановлено, що сторони встановлюються ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній у додатку № 1; в п. 2.3 передбачено лише формулу обрахунку курсової різниці (гривневої ціни договору); нарахування процентів за користування товарним кредитом обумовлено п.2.4-2.7, 2.11 договору; отже проценти за користування товарним кредитом та курсова різниця є різними поняттями за специфікою їх виникнення та застосування; договором погоджено як нарахування процентів за користування товарним кредитом, так і одночасно можливість нарахування курсової різниці (гривневої ціни договору).

Відповідно до укладеного додатку № 1 від 12.03.2010р. до Договору сторонами встановлено ціну товару у національній валюті - гривні та визначено доларовий еквівалент з прив'язкою до курсу долара США, який діяв на момент її узгодження.

Суд, проаналізувавши положення пунктів 2.1-2.3 Договору від 12.03.2010р. та додатку № 1 до нього, встановив, що сторони при визначенні ціни договору погодили доларовий еквівалент вартості переданого товару та, відповідно, можливість коригування ціни договору з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до долару США станом на момент фактичної сплати покупцем ціни договору, що відповідає положенням ч. 2 ст. 533 ЦК України, якою сторонам надано можливість самостійно встановлювати в договорі порядок визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а також відповідає принципу свободи договору.

Як було встановлено вище, в межах розгляду справи № 18/2049/11 судом було встановлено існуючу заборгованість відповідача за поставлений на виконання договору поставки на умовах товарного кредиту від 12.03.2010р. № 1203/10-Ч товар на суму 341466,50 грн., та покладено на останнього обов'язок сплати штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання щодо своєчасного розрахунку за отриманий ним товар у розмірі 130912,15 грн., а також 4723,79 грн. витрат зі сплати держмита та 1914,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 ГК України), а такі підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 Цивільного кодексу України.

В статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як винесення судового рішення про встановлення факту наявності боргу, тобто, прийняття господарським судом рішення у справі № 18/2049/11 про задоволення вимог кредитора (позивача у справі) не припиняє зобов'язальних відносин сторін договору поставки на умовах товарного кредиту від 12.03.2010р. № 1203/10-Ч.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, разом з тим, навіть при наявності судового рішення, як акту правосуддя, зобов'язання яке не виконано є чинним.

Оскільки між сторонами зобов'язання за договором було визначено у валюті (доларах США) і рішенням суду, яке не припиняє зобов'язальних відносин між сторонами, було стягнуто з відповідача ціну договору відповідно до № 1 до договору, яким передбачено грошовий еквівалент в іноземній валюті за комерційним курсом гривні до долара США станом на момент укладення договору, то позивачем правомірно реалізовано визначене сторонами право на стягнення з відповідача курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) станом на момент здійснення фактичної оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до довідки ПАТ "Укрсоцбанк" від 21.10.2016р. про перерахування на поточний рахунок ТОВ "Спектр-Агро" коштів відповідачем оплата заборгованості проводилася наступним чином наступним чином: 02.10.2013р. - 20000,00 грн., 23.10.2013р. - 10000,00 грн., 16.09.2016р. - 109209,91 грн. 20.09.2016р. - 70000,00 грн. 28.09.2016р. - 75 149,72 грн.; у відповідності до довідки ПАТ "Укргазбанк" від 29.10.2016р. - 27.10.2011р. - 50000,00 грн., 02.11.2011р. - 50000,00 грн., 26.12.2011р.- 20000,00 грн., 19.01.2012р. - 10000,00 грн., 02.04.2012р.- 15000,00 грн., у відповідності до довідки ПАТ "Укрсоцбанк" - 02.10.2012р. - 677,38 грн., 12.02.2016р. - 7356,59 грн., 01.09.2016р. - 9900,00 грн. 02.09.2016р.- 10000,00 грн. 14.09.2016р. - 10000,00 грн., 16.09.2016р. - 10000,00 грн. (т.1 а.с. 26-28).

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Позивач у позові посилається на те, що з огляду на вказані положення чинного законодавства, отримані кошти в першу чергу було зараховано на погашення заборгованості зі сплати судового збору та штрафних санкції в розмірі 135827,10 грн. в межах справи № 18/2049/11, та, відповідно, суму основаного боргу в розмірі 341466,50 грн. відповідачем було погашено, починаючи з 02.04.2012р.

Відповідно до п. 2.3 договору ціна договору, що вказується в рахунку, підлягає розрахунку за формулою: Ц2=Ц1хК2/К1, де Ц2 - ціна договору (її неоплачена частина), що вказується у рахунку; ЦІ - ціна договору (її неоплачена частина), що вказується у Додатку; К1 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату укладення договору; К2 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату оплати.

Здійснивши перераховано заявленої до стягнення суми курсової різниці ціни договору станом на момент фактичної оплати товару, у відповідності до п. 2.3 договору суд зазначає наступний розрахунок:

10000,00*8,17 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 23.10.2013р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 10000,00= 200,00 грн.

7356,59*26,60 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 12.02.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 7356,59 = 17140,85 грн.

9900,00*26,70 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 01.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 9900,00 = 23166,00 грн.

10000,00*26,69 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 02.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 10000,00 = 23400,00 грн.

10000,00*26,42 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 14.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 10000,00 = 23000,00 грн.

109209,91*25,87(міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 16.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 109209,91 = 243538,10 грн.

10000,00*25,87 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 8,17 за 1 долар США станом на 16.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 10000,00 = 22300,00 грн.

70000,00*25,92/8,00 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив за 1 долар США станом на 20.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 70000,00 грн. = 157500,00 грн.

75149,72*25,92/8,00 (міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив за 1 долар США станом на 28.09.2016р.)/8,00(комерційний курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення договору) - 75149,72 грн. = 168335,37 грн.

Таким чином, перевіривши правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору), суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є математично вірним, відповідає формулі нарахування, визначеної умовами укладеного договору та здійснено з урахуванням міжбанківського курсу гривні по відношенню до долара США станом на момент проведення оплати основної заборгованості, що свідчить про правомірність позовних вимог щодо стягнення з відповідача 678580,32 грн. курсової різниці.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене вище, інші аргументи відповідача (зокрема, підтвердження гривневої суми боргу у акті звірки розрахунків) не спростовують висновків суду щодо правомірності позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідачем були порушені права позивача за захистом яких мало місце звернення до суду; а аналіз наведених у позові аргументів та поданих позивачем доказів свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суд встановив, що при подачі даного позову позивачем сплачено 10180,00 грн. судового збору за платіжним дорученням від 04.10.2016р. № 42847 (т.1, а.с.9). Факт надходження даного судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 05.10.2016 (т.1, а.с.56)

За подання апеляційної скарги від 16.03.2017р. позивачем сплачено 11200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 46520 від 03.03.2017р. (т.1, а.с.164).

За подання апеляційної скарги від 18.05.2018р. позивачем сплачено 15269,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 10.05.2018р. (т.3, а.с.56).

За подання касаційної скарги від 22.08.2018р. позивачем сплачено 20358,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_2 від 31.07.2018р. (т.3, а.с.162).

Суд встановив, що накази від 21.06.2017р. про стягнення судових витрат за подання позову та за подання апеляційної скарги (т.2 а.с.72, 73), видані на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2017, були повернуті державним виконавцем за постановами від 07.11.2017 до суду не виконаними (т.2 а.с.153-155, 157-159).

Отже, позивач відшкодування витрат на оплату судового збору під час первісного розгляду справи не отримав.

Разом з тим суд зазначає, що згідно з підп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VІ Про судовий збір (в редакції станом на 04.10.2016 - на дату сплати судового збору за подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 мінімальної заробітної плати.

Отже, з позовних вимог на суму 678580,32 грн. судовий збір належить сплачувати в розмірі 10178,70 грн. Позивачем сплачено 10180,00 грн. Отже, надмірно сплачено судовий збір в сумі 1,30 грн.

Згідно з підп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (в редакції станом на 16.03.2017 - на дату сплати судового збору за подання першої апеляційної скарги) за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 110 відсотка ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за цією скаргою судовий збір належало сплачувати в розмірі 11196,57 грн. Позивачем сплачено 11200,00 грн. Отже, надмірно сплачено судовий збір в сумі 3,43 грн.

Згідно з підп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (в редакції станом на 18.05.2018 - на дату сплати судового збору за подання другої апеляційної скарги) за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 150 відсотка ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за цією скаргою судовий збір належало сплачувати в розмірі 15268,05 грн. Позивачем сплачено 15269,00 грн. Отже, надмірно сплачено судовий збір в сумі 0,95 грн.

Згідно з підп. 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (в редакції станом на 22.08.2018 - на дату сплати судового збору за подання касаційної скарги) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 200 відсотка ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за цією скаргою судовий збір належало сплачувати в розмірі 20357,40 грн. Позивачем сплачено 20358,00 грн. Отже, надмірно сплачено судовий збір в сумі 0,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі, належній до сплати згідно положень діючого законодавства.

Суми судового збору, що були надмірно сплачені позивачем, можуть бути йому повернуті на підставі ст. 7 Закону України Про судовий збір в разі звернення позивача з відповідними клопотаннями до судів, на рахунки яких проводилася відповідна сплата.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Селянського /фермерського/ господарства "Криниця" (с.Пашківка, Козельщинський район, Полтавська область, 39143; ідентифікаційний код 24831390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вул. Промислова, буд. 20, м. Обухів, Київська обл., 08702; ідентифікаційний код 36348550) 678580грн. 32 коп . курсової різниці (вирахувану гривневу різницю ціни договору).

3. Стягнути з Селянського /фермерського/ господарства "Криниця" (с.Пашківка, Козельщинський район, Полтавська область, 39143; ідентифікаційний код 24831390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вул. Промислова, буд. 20, м. Обухів, Київська обл., 08702; ідентифікаційний код 36348550) 10178 грн. 70 коп . відшкодування витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви, 11196 грн. 57 коп. відшкодування судових витрат за подання першої апеляційної скарги, 15268 грн. 05 коп. судових витрат за подання другої апеляційної скарги, 20357 грн. 40 коп. судових витрат за подання касаційної скарги.

Видати накази після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (через Господарський суд Полтавської області), за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення: 01.04.2019.

Суддя Безрук Т.М.