Постанова

від 28.03.2019 по справі 820/1773/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 р. Справа № 820/1773/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бершова Г.Є.

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 (суддя Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 05.07.18) по справі № 820/1773/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТД "ПАК ЗТ ОСОБА_1"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТД "ПАК ЗТ ОСОБА_1" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо винесення рішень Головного управління ДФС у Харківській області про застосування до ТОВ „МТД „ПАК ЗТ ОСОБА_1» фінансових санкцій, а саме: №000007400, №0000084002, №0000094002, №0000104002, №0000114002, №0000124002, №0000134002, №0000144002, №0000154002, №0000164002, №0000174002, №0000184002, №0000194002, №0000204002, №0000214002, №0000224002 від 27 жовтня 2017 року; визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області про застосування до ТОВ „МТД „ПАК ЗТ ОСОБА_1» фінансових санкцій, а саме: №000007400, №0000084002, №0000094002, №0000104002, №0000114002, №0000124002, №0000134002, №0000144002, №0000154002, №0000164002, №0000174002, №0000184002, №0000194002, №0000204002, №0000214002, №0000224002 від 27 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії посадових осіб відповідача щодо прийняття оскаржуваних рішень є протиправними та незаконними, а самі оскаржувані рішення такі, що прийняті та складені з порушенням норм законодавства України, посилаючись на те, що наказ та направлення на проведення перевірки не було вручено під розписку до проведення перевірки; у посадової особи відповідача - головного державного ревізова-інспектора ОСОБА_2 станом на день фактичної перевірки було відсутнє службове посвідчення; відповідачем було прийнято шістнадцять рішень про застосування фінансових санкцій, замість одного рішення; відповідачем не дотримано окремих елементів відповідної форми рішень та невірно визначено правову норму, якою керувався контролюючий орган під час прийняття оскаржуваних рішень, а також позивач посилався на достовірність даних, що містяться у звітах за формою № 2- РС „Звіт про обсяги про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв» та у звітах за формою № 1-ОА „Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі» за період з вересня 2016 року по серпень 2017 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДФС у Харківській області №000007400, №0000084002, №0000094002, №0000104002, №0000114002, №0000124002, №0000134002, №0000144002, №0000154002, №0000164002, №0000174002, №0000184002, №0000194002, №0000204002, №0000214002, №0000224002 від 27 жовтня 2017 року про застосування до ТОВ „МТД „ПАК ЗТ ОСОБА_1» фінансових санкцій.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні.

Відповідно до вимог статті 308 КАС України справа переглядається в межах задоволених позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі п. 75.1. ст. 75, п. 81.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) посадовими особами відповідача було проведено фактичну перевірку ТОВ „МТД „ПАК ЗТ ОСОБА_1» за період діяльності позивача з 01.09.2016 року по день закінчення перевірки, за результатами якої складено акт від 02.10.2017 року № 14146/20-40-40-02-08/35858745 про результати фактичної перевірки ТОВ „МТД „ПАК ЗТ ОСОБА_1» .

Не погодившись з висновками перевірки, фактами та даними, викладеними в акті від 02.10.2017 року №14146/20-40-40-02-08/35858745, позивач направив до відповідача заперечення, на що отримав від відповідача лист про розгляд заперечень та про обґрунтованість складеного посадовими особами контролюючого органу акту.

21.11.2017 року позивач отримав складені на підставі акту від 02.10.2017 року №14146/20-40-40-02-08/35858745 рішення контролюючого органу, а саме: рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_1 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за вересень 2016 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_2 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за жовтень 2016 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_3 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за листопад 2016 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_4 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за грудень 2016 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_5 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за січень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_6 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за лютий 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_7 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за березень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_8 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за квітень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_9 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за травень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_10 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 1-ОА за травень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_11 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі за формою № 1-ОА за червень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_12 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за червень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_13 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за липень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_14 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі за формою № 1-ОА за липень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_15 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі за формою № 1-ОА за серпень 2017 року; рішення про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року № НОМЕР_16 на суму 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) за подання звіту про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв за формою № 2-РС за серпень 2017 року.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями позивач направив до Державної фіскальної служби України скаргу, на яку отримав рішення про результати розгляду скарги, яким Державна фіскальна служба України залишила скаргу без задоволення, а рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27.10.2017 року за №0000074002, №0000084002, №0000094002, №0000104002, №0000114002, №0000124002, №0000134002, №0000144002, №0000154002, №0000164002, №0000174002, №0000184002, №0000194002, №0000204002, №0000214002, №0000224002 - без змін.

Позивач не погодився із такими рішеннями відповідача та оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем достовірними, належними та допустимими доказами доведено неправомірність прийняття оскаржуваних рішень, у свою чергу відповідачем не доведено зворотне та не спростовані обставини, на які посилається позивач.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої в частині задоволених позовних вимог та зазначає, що воно скасуванню не підлягає з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених ПК України таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Згідно з п. 80.2 ст. 82 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності підстав.

Відповідно до абз. 4 п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Колегією суддів встановлено, що наказ та направлення на проведення перевірки було вручено під розписку представнику позивача 27.06.2017 року, хоча перевірка проводилася з 26.06.2017 року.

Посилання представників відповідача на те, що в результаті виїзду 26.06.2017 року за місцезнаходженням позивача та місцем розташування його виробництва контролюючим органом було встановлено відсутність керівника (посадової особи) позивача, відповідального за здійснення організаційно-розпорядчих функцій щодо фінансово-господарської діяльності підприємства не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються відомостями, зазначеними у акті, який було складено посадовими особами відповідача за результатами проведення фактичної перевірки позивача перевірки, оскільки зазначений акт містить посилання на проведення перевірки з 26.06.2017 року по 02.10.2017 року та не містить відомостей щодо відсутності 26.06.2017 року посадових осіб за місцезнаходженням позивача та місцем розташування його виробництва.

Тому суд доходить до висновку про порушення відповідачем вимог п. 80.2 ст. 80, п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин), оскільки посадовими особами контролюючого органу не було вручено представнику позивача копію наказу про проведення фактичної перевірки та не пред'явлено направлення на проведення такої перевірки до початку її проведення.

Також колегією суддів встановлено, що станом на день проведення фактичної перевірки головний державний ревізор-інспектор відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ОСОБА_2 не мала службового посвідчення.

Нормами п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) передбачено право посадових осіб контролюючого органу приступити до проведення фактичної перевірки саме після пред'явлення службових посвідчень, а не інших документів, у тому числі довідок, що підтверджують статус посадової особи контролюючого органу.

Що стосується посилання відповідача на ненадання позивачем під час проведення перевірки документів бухгалтерського обліку готової продукції, сировини, податкових накладних, прибутково-видаткових накладних, рахунків-фактур, варочних листів, виробничих журналів та журналів контролю якості сировини, готової продукції тощо, пов'язаних з виробництвом алкогольних напоїв - пива за період діяльності з 01.09.2016 року по день початку перевірки, то під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем відносно позивача було прийнято наказ від 23.06.2017 року № 2753 „Про проведення фактичної перевірки» . Позивач 03.07.2017 року письмово звернувся до відповідача з проханням надати 90 календарних днів для відновлення бухгалтерських та інших документів у зв'язку з пошкодженням таких документів та неможливістю їх читання. Тому в порядку п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України фактичну перевірку було перенесено згідно з наказом від 05.07.2017 року №2908 „Про перенесення термінів фактичної перевірки» .

Позивач 01.09.2017 та 29.09.2017 направив поштою на адресу відповідача відновлені документи бухгалтерського обліку за перевіряємий період з 01.09.2016 по 27.06.2017 згідно з описом вкладення до цінного листа.

Крім того, судом встановлено, що відповідач тільки 27.09.2017 року направив до позивача лист від 27.09.2017 №18422/10/20-40-40-02-19 щодо необхідності надати до перевірки документи бухгалтерського обліку за перевіряємий період, який позивач отримав 10.10.2017 року, тобто після проведення фактичної перевірки. Отже, посадові особи відповідача у день початку проведення фактичної перевірки та протягом тривалого часу не запитували у позивача документів, що були зазначені у акті перевірки.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем прийняті рішення про застосування до позивача фінансових санкцій від 27.10.2017 року за номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16.

Так, згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (в редакції, що була чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання, які отримали ліцензії на виробництво та/або оптову торгівлю спиртом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та здійснюють таку діяльність та/або експорт, імпорт зазначеної продукції, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.

Аналогічні положення містить підпункт 5 пункту 4 наказу Міністерства фінансів України від 11.02.2016 №49 "Про затвердження форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та порядків їх заповнення", що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03 березня 2016 року за №340/28470.

Колегією суддів встановлено, що позивач за перевіряємий період щомісяця до 10 числа наступного місяця подавав до контролюючого органу форму звіту №2-РС "Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв" та форму звіту №1-ОА "Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі".

Так, у звіті №2-РС у графах 4 та 13 розділу І »Обіг алкогольних напоїв» позивачем вказано кількісні показники готової продукції в місцях зберігання на початок та кінець звітного періоду. Готовою продукцією є продукція, що розлита у кеги та передана у місця зберігання.

Згідно з довідкою про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру серії АП № 227191 від 30.06.2015 року за № 20160114719 місцем зберігання партій алкогольних напоїв позивача є м. Харків, вул. Станційна, 1, літ. „И» , прим. „І-30» , де безпосередньо знаходиться продукція, розлита у кеги (тобто готова продукція).

У свою чергу, зазначена у графі 3 розділу I "Обсяги придбання та реалізації форми № 1-ОА кількість залишку продукції на початок звітного місяця є продукцією, що не є готовою продукцією (тобто не є розлитою у кеги), яка зберігається у лагерних танках.

Така вироблена позивачем продукція, яка ще не є готовою продукцією, зберігається в лагерній дільниці у танках.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що залишки на початок та кінець звітного місяця по готовій продукції, що розлита у кеги, та продукції, що зберігається у лагерних танках та не є готовою продукцією, є різними показниками, тому можуть не відповідати один одному.

Таким чином, у ході судового розгляду відповідачем не доведено, що позивачем у звітах № 2-РС „Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв протягом вересня 2016 року - серпня 2017 років щомісячно надавались недостовірні дані до контролюючого органу в частині не відображення залишків алкогольних напоїв в місцях зберігання на початок звітного місяця (графа 4 розділу І „Обіг алкогольних напоїв» звіту), які зафіксовано у аналогічному періоді у звітах за формою № 1-ОА „Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі» .

При цьому посилання представників відповідача на подання позивачем звітів за формою № 1-ОА „Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі» з недостовірними даними у зв'язку з помилковим визначення коду продукції суд вважає недостатнім та непереконливим для визнання таких звітів такими, що подані з недостовірними даними.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 8 постанови КМУ від 2 червня 2003 р. №790 „Про затвердження Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» рішення про застосування фінансовий санкцій до суб'єкта господарювання за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до цього Порядку. Додаток до Порядку містить обов'язкові реквізити, які повинно містити рішення про застосування фінансових санкцій, зокрема, у рішенні про застосування фінансових санкцій повинно бути зазначено перелік та зміст порушень, за які застосовуються фінансові санкції; перелік абзаців частини другої статті 17 Закону, які порушені суб'єктом господарювання; фінансові санкції у вигляді штрафу у відповідному розмірі (зміст кожного порушення окремо та розмір штрафу); загальну суму штрафу, яку суб'єкт господарювання повинен сплатити у встановленому законодавством порядку.

Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790. Додатком до цього Порядку визначено форму рішення про застосування фінансових санкцій, яке виноситься в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що приписи статті 17 Закону України від 19.12.1995 №481/95 Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів у розглядуваному контексті можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам Податкового кодексу України. Тому форма та порядок направлення відповідних рішень визначаються нормами Податкового кодексу України.

Зазначене стосується також і норм Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів . Форма рішення про застосування фінансових санкцій, передбачена цим підзаконним нормативно-правовим актом, не може застосовуватися контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України, оскільки відповідні норми Порядку в цій частині суперечать приписам Податкового кодексу України, який має вищу юридичну силу та підлягає застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням Перехідних положень до Податкового кодексу України.

Тому, аналізованими нормами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14, пункту 58.1 статті 58, статті 113, пункту 10 підрозділу 10 розділу XX (Перехідні положення) Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) суд доходить до висновку, що контролюючий орган у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов'язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення. Тому прийняття будь-яких інших рішень контролюючим органом у розумінні Податкового кодексу України в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суперечить нормам Податкового кодексу України.

Така позиція викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 №375/11/14-14.

При дослідженні законодавства України, чинного станом на момент прийняття оскаржуваних рішень відповідача про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року, судом було встановлено про застосування до спірних правовідносин норм Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (у редакції від 23.03.2017 року, що набрала чинності 04.06.2017 року).

Під час дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що в оскаржуваних рішеннях про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року містяться посилання на порушення вимог ч. 3 ст. 16 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів 19 грудня 1995 року №481/95-ВР, якою передбачено обов'язок суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на виробництво та/або оптову торгівлю спиртом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та здійснюють таку діяльність та/або експорт, імпорт зазначеної продукції, подавати до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.

Також в оскаржуваних рішеннях про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року зазначено, що до позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. згідно з абзацем дев'ятнадцять частини другої статті 17 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» .

У свою чергу, абзац 19 частини 2 ст. 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення вимог частини третьої статті 15 цього Закону щодо імпорту на митну територію України або придбання паперу цигаркового та фільтрів для виробництва сигарет без ліцензії на право виробництва тютюнових виробів та/або їх реалізації на митній території України - 100 відсотків вартості партії товару, але не менше 15000 гривень.

Тому санкція зазначеного в оскаржуваних рішеннях про застосування фінансових санкцій від 27 жовтня 2017 року абзацу дев'ятнадцятого частини 2 статті 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» предметно не пов'язана з порушеннями, які встановлені відповідачем під час проведення фактичної перевірки.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час судового розгляду позивачем достовірними, належними та допустимими доказами доведено неправомірність прийняття оскаржуваних рішень, у свою чергу відповідачем не доведено зворотне та не спростовані обставини, на які посилається позивач.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до ч.1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п.п. 1 ч.3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

В обґрунтування вказаного клопотання представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 19.09.2018 року, додаткову угоду, акти наданих послуг, платіжні доручення.

Так, з акту наданих послуг від 26.09.2018 року вбачається, що адвокатом було надано послугу у розмірі 1000 грн. за ознайомлення з матеріалами справи та аналіз судової практики, а також участь у судовому засіданні. При цьому, колегією суддів з матеріалів справи не встановлено, що адвокат перед судовим засіданням, призначеним на 26.09.2018 року, знайомився з матеріалами справи. Також адвокатом не наведено розрахунок погодинної вартості послуг та не зазначено час, обсяг та тривалість їх надання (щодо аналізу судової практики). Щодо участі в судовому засіданні, призначеному на 26.09.2018 року, колегією суддів встановлено, що воно не відбулось, оскільки суддя Любчич Л.В. перебувала у відпустці. Таким чином, в цій частині витрати на правову допомогу стягненню не підлягають.

З акту наданих послуг від 17.12.2018 року вбачається, що адвокатом було надано послугу у розмірі 1000 грн. за участь у судовому засіданні 12.12.2018 року та підготовку письмових пояснень у справі. При цьому адвокатом не наведено розрахунок погодинної вартості послуг та не зазначено час, обсяг та тривалість їх надання (щодо підготовки письмових пояснень). Таким чином, в цій частині витрати на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 500 грн. за участь у судовому засіданні.

Також підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн. за участь у судових засіданнях 27.02.2019 року та 13.03.2019 року (акти наданих послуг від 27.02.2019 року та від 15.03.2019 року).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 по справі № 820/1773/18 залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТД "ПАК ЗТ ОСОБА_1" (ЄДРПОУ 35858745) витрати на правову допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_3 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена в повному обсязі 01.04.19.