Постанова

від 01.04.2019 по справі 915/731/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/731/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 044624 від 20.10.2016р.

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 220/526/д від 03.12.2018р.;

від відповідача (ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» ) - не з'явився;

від відповідача (Приватного підприємства «Агрозапчастини А В» ) - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України

на рішення господарського суду Миколаївської області від „22» листопада 2018 року, повний текст якого складено та підписано „03» грудня 2018 року

у справі № 915/731/18

за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

- ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» ,

- Приватного підприємства «Агрозапчастини А В»

про визнання договору недійсним та повернення нерухомого державного майна,

головуючий суддя - Смородінова О.Г.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 01.04.2019р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» (далі - ОСОБА_3 « 28 УНР» ) та Приватного підприємства «Агрозапчастини А В» (далі - ПП «Агрозапчастини А В» ), в якому просив визнати недійсним з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235 ЦК України, договір зберігання від 02.02.2018р., укладений між ОСОБА_3 « 28 УНР» та ПП «Агрозапчастини А В» , та зобов'язати ПП «Агрозапчастини А В» повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України нежитлове приміщення загальною площею 40 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2.

В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що діяльність із надання послуг зберігання за договором, що оспорюється, з боку ОСОБА_3 « 28 УНР» не здійснювалась, тоді як ПП «Агрозапчастини А В» фактично користується приміщенням, в якому воно здійснювало господарську діяльність. Відтак, прокурор зазначав про те, що спірний договір є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди нерухомого державного майна без дотримання визначених законодавством необхідних умов.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.11.2018 року (суддя Смородінова О.Г.) в позові відмовлено у повному обсязі з мотивів недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

На думку скаржника, всупереч вимог ст. 86 ГПК України господарським судом першої інстанції не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності, не взято до уваги доводів і пояснень військової прокуратури Миколаївського гарнізону та не враховано інтереси держави.

Прокурор зазначає про те, що у протоколі допиту ОСОБА_4 від 12.04.2018р., який є засновником та влсником ПП «Агрозапчастини А В» , останнім повідомлено, що він разом із своєю дружиною ОСОБА_5 знаходиться на території військового містечка №96, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2, на підставі договору зберігання від 02.02.2018р., та протягом 2017-2018рр. займається роздрібною торгівлею автомобільними запчпстинами для вантажних автомобілів, зігдно дозволених видів діяльності (коди КВЕД 45.31, 45.32). Проте, цей доказ суд залишив позо увагою.

Не звернув суд увагу і на той факт, що місцем державної реєстрації юридичної особи ПП «Агрозапчастини А В» є: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2, що фактично вказує на здійснення підприємницької діяльності за вказаною адресою.

Також, прокурор зазначає, що на підставі оспорюваного договору ОСОБА_3 « 28 УНР» у приміщенні площею 170 кв.м. та майданчику 116 кв.м., що є державною власністю, нібито прийнято на зберігання майно ФОП ОСОБА_6 та визначено щомісячну плату за його зберігання, тобто використано об'єкти нерухомості Міністерства оборони України для розміщення майна та транспортних засобів суб'єкта підприємництва. При цьому, суд залишив поза увагою той факт, що зберігання (стоянка) транспортних засобів повинно здійснюватись за наявності відповідної ліцензії та визначається окремою класифікацією виду економічної діяльності, на який в ОСОБА_3 немає дозволу.

Згідно з п. 1.3 спірного договору зберігач зберігає майно у приміщенні площею 40 кв.м. У даному випадку об'єктом договору є нерухоме державне майно, що розташовується на території військового містечка № 96 за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2, яке є державним військовим майном із спеціальним режимом використання, що не враховано судом.

Нерухоме майно та земельна ділянка військового містечка № 96 є військовим державним майном та може передаватися в оренду лише з дозволу Міністерства оборони України, якого ОСОБА_3 « 28 УНР» від Міністерства не отримувала. Отже, використання ОСОБА_3 « 28 УНР» майна без достатніх правових підстав безпосередньо порушує інтереси Міністерства оборони України на раціональне та правомірне використання військового нерухомого державного майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 « 28 УНР» заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

У судовому засіданні 01.04.2019 року представник прокуратури та позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі.

Представники відповідачів участі в судовому засіданні не приймали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993р. № 18/14 було затверджено матеріали інвентаризації земель у користування земельними ділянками підприємствам, установам та організаціям і, зокрема, Міністерству оборони України надано у постійне користування земельну ділянку площею 30300 кв.м., військове містечко № 96, база УНР, по вул. Очаківській в м. Миколаєві.

Згідно з листом Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв від 26.02.2018р. № 615 на картковому обліку (ф-405) КЕВ знаходиться земельна ділянка військового містечка № 96, виділена відповідно до рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993р. № 18/14, яка використовується ОСОБА_3 « 28 УНР» .

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.01.2009р. у справі № 5/214/08 заяву позивача ОСОБА_3 « 28 УНР» про виправлення описки в рішенні суду від 21.05.2008р. задоволено, не змінюючи суті рішення суду від 21.05.2008 р. другий абзац резолютивної його частини викладено в наступній редакції: «Визнати за державою в особі Міністерства оборони України в повному господарському віданні ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» (97404, м. Євпаторія, вул. Казаса, 15, ідентифікаційний код 24967480) право власності унаслідок правонаступництва на нерухомі об'єкти виробничої бази 96 військового містечка, а саме: основні будівлі: адміністративна будівля Літ.А-2 заг.пл. 322,0 м2, бокси Літ.Б заг.пл. 635,1 м2, бокси Літ.И заг.пл. 529,9 м2, акумуляторна Літ.М заг.пл. 53,5 м2, склад Літ.О заг.пл. 53,5 м2, склад Літ.Ппд, П заг. пл. 689,7 м2, ОСОБА_7С заг.пл. 40,6 м2, столярна майстерна Літ.У-2 заг.пл. 1112,0 м2, котельня Літ.Ф заг.пл. 213,5 м2, склад Літ.Х заг. пл. 71,3 м2, виробнича будівля Літ.Ц-2 заг.пл. 261,6 м2, авто майстерня Літ.Щ заг.пл. 124,6 м2, - службові будівлі: навіс Літ.Е пл.забудови 116,3 м2, вбиральня Літ.Ж пл.забудови 8,6 м2, комора Літ.З пл.забудови 15,8 м2, навіс Літ.Н пл.забудови 190,0 м2, навіс Літ.Т пл.забудови 64,7 м2, трансформаторна підстанція Літ.Ш пл.забудови 43,2 м2, та споруди: 1 Замощення, № 3 свердловина, № 4 басейн, № 2 огорожа, № 1 ворота, № 5 ворота, оглядова яма, мачта-прожектор, кабельна лінія, водогінні мережі, що розташовані за адресою: вул.Очаківська, 2/2 у м.Миколаєві.» .

На підставі вказаних рішення та ухвали господарського суду Миколаївської області право власності на нежитловий об'єкт (виробнича база) за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2 було зареєстровано 20.02.2009 року за Державою в особі Міністерства оборони України в повному господарському віданні ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 115677836 від 28.02.2018.

02.02.2018 року між ОСОБА_3 « 28 УНР» (зберігач) та ПП «Агрозапчастини А В» (поклажодавець) було укладений договір зберігання, за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути майно поклажодавця; в порядку та на умовах, визначених цим договором, для зберігання майна поклажодавця зберігач забезпечує придатним для зазначених цілей приміщенням. Подальше переміщення майна здійснюється за узгодженням сторін; за умовами договору зберігач зберігає майно у будівлі, сховищі, відкритому майданчику (далі - будівлі), що знаходиться за адресою: ОСОБА_1, вул. Очаківська, 2/2, приміщення площею 40 кв.м.

Умовами розділу 2 даного договору передбачено, що плата за зберігання майна за домовленістю сторін у місяць складає 880 грн. 20 коп. разом з ПДВ; за зберігання майна поклажодавець здійснює плату за кожен місяць; оплата послуг зі зберігання майна здійснюється поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок зберігача до 5 числа місяця, за який здійснюється оплата, на підставі наданого зберігачем рахунку шляхом направлення електронною поштою, факсом або під розписку; акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний сторонами, є підтвердженням надання послуг зі зберігання. Акт прийому-передачі наданих послуг підписується поклажодавцем протягом 5-ти календарних днів з дати отримання, або повертається разом з обґрунтованим поясненням причин відмови від підписання у цей же термін. Неповернутий вчасно акт прийому - передачі наданих послуг або ненадходження обґрунтованої відмови від підписання є підтвердженням надання послуг зі зберігання.

Для отримання акту прийому передачі наданих послуг, поклажодавець повинен з'явитися до зберігача або уповноваженої ним особи. Не отримання акту прийому-передачі не є підставою для не перерахування коштів. У випадку не отримання акту прийому-передачі, акт направляється поклажодавцю поштою та вважається узгодженим (п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору).

Згідно з п. 6.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з 1 січня 2018 року та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення його дії не заявила про відсутність наміру його продовжувати, цей договір вважається пролонгованим на той же строк, на який був укладений цей договір.

Вивченням встановлено, що власне діяльність із надання послуг зберігання, що є предметом Договору зберігання від 01.02.2018р. з боку ОСОБА_3 28 УНР не здійснювалалсь, в свою чергу ПП «Агрозапчастини А В» фактично користувалось приміщенням, в якому зберігалось його майно, мало вільний доступ до нього, а також здійснювало у приміщенні господарську діяльність.

Згідно з протоколами допиту свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 від 16.04.2018р. та ОСОБА_4 від 12.04.2018р., складених в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42018150410000019 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, встановлено, що ПП «Агрозапчастини А В» використовує передбачене договором зберігання нерухоме майно площею 40 кв.м. для здійснення комерційної діяльності - продажу автозапчастин (а/с 44-59).

На думку прокурора, вказані обставини свідчать про те, що при укладенні Договору зберігання від 02.02.2018р. реальне волевиявлення ОСОБА_3 28 УНР було спрямоване на виникнення у ПП Агрозапчастини А В строкового оплатного права володіння та користування нежитловим приміщенням загальною площею 40 кв.м. військового містечка №96, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2.

Відсутність між сторонами правовідносин із зберігання майна, на думку прокурора, підтверджують удаваність договору зберігання майна № 7/м від 02.02.2018р., що стало підставою для звернення останнього з позовом про визнання цього договору недійсним.

Також, під час розгляду справи, прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону було здійснено виїзд на територї вивільненого військового містечка №96, розташованого за алресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 2/2 з метої фіксації здійснення підприємницької діяльності ПП Агрозапчастини А В .

За результатами якого зроблено фототаблицю, яка наявна в матеріалах справи (а/с 133-134).

Предметом спору у справі є позовні вимоги заступника військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України визнати недійсним з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235 ЦК України, договір зберігання від 02.02.2018р., укладений між ОСОБА_3 « 28 УНР» та ПП Агрозапчастини А В , як такий, що є удаваним, та зобов'язати ПП Агрозапчастини А В повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України нежитлове приміщення загальною площею 40 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв. вул. Очаківська, 2/2.

Відмовляючи у позові в повному обсязі місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 235, 936 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що доказів, які надані прокуратурою, явно не достатньо для кваліфікації оспорюваного договору про зберігання як удаваного правочину та застосування до відносин сторін правових норм про оренду і визнання укладеного договору недійсним як такого, що суперечить Закону України «Про оренду державного та комунального майна» .

Порівняльний же аналіз положень оспорюваного договору з положеннями як § 1 глави 66 Цивільного кодексу України, так і статей 3, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , в частині визначення його умов, жодним чином не дає підстави стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично було укладено договір оренди нерухомого державного майна, оскільки, крім іншого, в оспорюваному договорі не визначений об'єкт, фіксація якого безумовно є обов'язковим у відносинах оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Згідно з частинами 1, 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (пункт 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11).

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК , можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Колегія суддів, зазначає, що зміст умов спірного договору, жодним чином не дають підстав стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично було укладено договір оренди нерухомого державного майна.

Правовідносини щодо оренди майна регулюються Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України , Законом України Про оренду державного та комунального майна .

Відповідно до ст. 759 ЦК України , за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, із положень наведеної норми права вбачається, що з укладенням договору оренди у орендодавця припиняється право користування майном, а орендар набуває таке право, а саме передання майна здійснюється за актом приймання-передачі, який підписується сторонами договору (ст. 795 ЦК України ).

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 284 ГК України та ч. 1 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди, зокрема, є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) - спірним договором не визначено об'єкт, фіксація якого є обов'язковим у відносинах оренди.

Спірний договір не містить також й інших зазначених у ч. 1 ст. 10 вказаного Закону істотних умов договору оренди.

Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів здійснення фактичної передачі ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» ПП Агрозапчистини АВ нерухомого майна, зокрема, сторонами не підписувалося відповідного акту приймання-передачі нерухомого державного майна.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_3 « 28 Управління начальника робіт» та ПП Агрозапчистини АВ не виникли правовідносини, притаманні для договору оренди.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статей 626 , 627 Цивільного кодексу України ).

Таким чином, колегія суддів вважає, що зміст спірного договору зберігання відповідає вимогам Цивільного кодексу України , іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а також його моральним засадам, а особи, які уклали цей договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої ч. ч. 1, 2 ст. 203 вказаного Кодексу .

Зазначені обставини свідчать про те, що уклавши спірний договір, сторони діяли за вільним волевиявленням, яке відповідало їх внутрішній волі, володіли необхідною цивільною дієздатністю, мали на меті настання реальних правових наслідків та виключно тих прав та обов'язків, які передбачені цим договором.

При цьому, вільне волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України .

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідкі.

Наведене вище, спростовує доводи прокурора про те, що, уклавши спірний договір, його сторони мали на меті приховати відносини оренди нерухомого державного майна, оскільки аналіз умов спірного договору свідчить про відсутність у ньому істотних умов, притаманних для договору оренди нерухомого державного майна, передбачених нормами Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Крім того, договір не можна вважати удаваним правочином, оскільки, останній укладався задля досягнення тієї мети, яку визначила для себе кожна із його сторін, виходячи із предмету договору, відповідно до вимог ст.ст. 6 , 627 - 628 ЦК України та п. 4 ст. 179 ГК України .

Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується, а прокурором не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів недійсності договору зберігання від 02.02.2018р.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на протоколи допиту свідків, які були складені 12.04.2018р. та 16.04.2018р. в рамках досудового розслідування кримінального провадження №42018150410000019 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України та на рапорт від 22.10.2018р. разом із фототаблицею, як на докази того, що вищенаведений договір є удаваним, колегією суддів до уваги не приймаються.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України , доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний догововір про зберігання є удаваним правочином та застосування до відносин сторін правових норм про оренду і визнання укладеного договору недійсним як такого, що суперечить Закону України «Про оренду державного та комунального майна» .

З огляду на відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, відсутні й підстави для задоволення вимоги про зобовязання відповідача ПП Агрозапчастини повернути за актом прийому-передачі державі - Міністреству оборони України - нежитлове приміщення загальною площею 40 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська,2/2.

Таким чином, враховуючи встановлені у даній справі обставини, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються судом до уваги, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Відповідно до п. в ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на Військову прокуратуру Миколаївського гарнізону Південного регіону України, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2018р. у справі №915/731/18 без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „02» квітня 2019 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф.Савицький