Постанова

від 01.04.2019 по справі 910/8898/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. Справа№ 910/8898/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Коротун О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року (повний текст підписано 02.10.2018).

у справі № 910/8898/18 (суддя: Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання"

до Фізичної особи -підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни

про стягнення 32 044,71 грн.

без виклику представників сторін

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни (далі - відповідач) про стягнення 32 044,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було виконано своїх зобов'язань із повернення на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі 32 000,00 грн, наданих останнім у квітні-червні 2015 року Фізичній особі-підприємцю Ільїній Вікторії Олексіївні в якості поворотної фінансової допомоги. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач просив суд стягнути з нього 3% річних у розмірі 44,71 грн. Разом з цим, позивачем до суду було надано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести витрати, пов'язані з розглядом даної справи, у загальному розмірі 9 562,00 грн, які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 1 762 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 800,00 грн.

20.08.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з доказами її направлення відповідачу, згідно якої позивач просить визнати недійсними укладені сторонами Договір №1 про надання безпроцентної фінансової допомоги від 30.04.2015 року та Договір №2 про надання безпроцентної фінансової допомоги від 08.05.2015 року, а також стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 32 000,00 грн. та 3% річних у розмірі 44,71 грн.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2018 року, постановленої з урахуванням думки представників сторін, відмолено у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки фактично у вказаній заяві позивачем заявлено нові вимоги, а не збільшено існуючі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/8898/18, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" своїм рішенням від 20.09.2018 року (повний текст підписано 02.10.2018 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Ільїна Вікторія Олексіївна звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" до Фізичної особи -підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни про стягнення 32 044,71 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 238 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що орган юридичної особи (в тому числі директор) не є її представником, у тому числі законним.

Разом з цим скаржник зазначив, що правочин прощення боргу було здійснено Товариством за підписом директора Ільїної В.О. в той час, коли прощення боргу відбувалося на користь ФОП Ільіна В.О., як самостійного окремого учасника правовідносин, який не є тотожнім до Ільїної В.О., оскільки може бути самостійним носієм цивільних прав та обов'язків.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про те, що позивачу про факт його порушень могло стати відомо лише після зміни керівника Товариства, яким була директор Ільїна В.О. не відповідає положенням статуту, згідно якого управління Товариством та контроль за його діяльність здійснює не тільки директор, але й ревізійна комісія та загальні збори Учасників Товариства.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2018 року справу № 910/8898/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Чорногуз М.Г.

Північний апеляційний господарський залишив без руху апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року у справі № 910/8898/18, у зв'язку з порушенням вимог, встановлених п. 2, 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України своєю ухвалою від 12.11.2018 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/8898/18 повернуто скаржнику з доданими до скарги документами.

29.12.2018 року Фізична особа - підприємець Ільїна Вікторія Олексіївна повторно звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі. Крім того, від скаржника надійшло клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року у справі №910/8898/18.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 року справу № 910/8898/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 року поновлено Фізичній особі - підприємцю Ільїной Вікторії Олексіївні пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року у справі № 910/8898/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року у справі № 910/8898/18.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, за твердженням позивача, після призначення 28.09.2017 року на посаду директора позивача ОСОБА_5, йому стало відомо, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" було перераховано згідно платіжних доручень №83 від 30.04.2015 року на суму 15 000,00 грн, №104 від 08.05.2015 року на суму 12 000,00 грн та №155 від 26.06.2015 року на суму 5 000,00 грн на користь Фізичної особи-підприємця Ільїної В.О. кошти у загальному розмірі 32 000,00 грн.

10.05.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" звернулось до ФОП Ільїної В.О. з претензією №1 від 04.05.2018 року, в якій просило не пізніше 18.05.2018 року перерахувати на його користь кошти у загальному розмірі 32 000,00 грн.

У відповідь на вказану претензію ФОП Ільїною В.О. було направлено позивачу лист, в якому відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання", що грошові кошти, які перераховані на його користь згідно платіжних доручень №83 від 30.04.2015 року на суму 15 000,00 грн, №104 від 08.05.2015 року на суму 12 000,00 грн та №155 від 26.06.2015 року на суму 5 000,00 грн, були набуті ним на підставі укладених письмових договорів. Проте, в подальшому після спливу терміну повернення фінансової допомоги позивачем було направлено відповідачу повідомлення про прощення боргу щодо повернення коштів у загальному розмірі 32 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 30.04.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" (позикодавець) в особі директора Ільїної Вікторії Олексіївни та Фізичною особою-підприємцем Ільїною Вікторією Олексіївною (позичальник) було укладено договір №1 про надання безпроцентної фінансової допомоги (далі - договір №1), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 15 000,00 грн без ПДВ, а позичальник зобов'язується повернути її позикодавцю.

Згідно п. 4.1 договору №1, строк повернення позики становить 420 календарних днів з моменту надання суми допомоги.

Згідно платіжного доручення №83 від 30.04.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" було перераховано ФОП Ільїній В.О. кошти у розмірі 15 000,00 грн з призначенням платежу - надання зворотної фінансової допомоги згідно договору №1 від 30.04.2015 року без ПДВ (наявне в матеріалах справи).

08.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" (позикодавець) в особі директора Ільїної Вікторії Олексіївни та Фізичною особою-підприємцем Ільїною Вікторією Олексіївною (позичальник) було укладено договір №2 про надання безпроцентної фінансової допомоги (далі - договір №2), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 17 000,00 грн без ПДВ, а позичальник зобов'язується повернути її позикодавцю.

Згідно п. 4.1 договору №2, строк повернення позики становить 420 календарних днів з моменту надання суми допомоги.

Відповідно до платіжних доручень №104 від 08.05.2015 року на суму 12 000,00 грн та №155 від 26.06.2015 року на суму 5 000,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" було перераховано ФОП Ільїній В.О. кошти у розмірі 17 000,00 грн з призначенням платежу - надання зворотної фінансової допомоги згідно Договору №2 від 08.05.2015 року без ПДВ (наявні в матеріалах справи).

Як вбачається із повідомлення про прощення боргу від 26.06.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" (позикодавець) в особі директора Ільїної Вікторії Олексіївни було прощено ФОП Ільїній В.О. заборгованість за договорами №1 та №2 у загальному розмірі 32 000,00 грн (наявна в матеріалах справи).

Відповідно до 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. ч. 1, 2, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України).

При цьому статтею 215 Цивільного кодексу України визначені підстави недійсності правочину, зокрема: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договорів 1, 2 було надання поворотної фінансової допомоги у загальному розмірі 32 000,00 грн Фізичній особі-підприємцю Ільїній Вікторії Олексіївні, які були укладені директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" Ільїною Вікторією Олексіївною.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, фактично директор позивача від імені позивача надавав собі поворотну фінансову допомогу, що свідчить про те, що укладення спірних договорів було направлено на вчинення правочину від імені позивача у своїх інтересах, що в свою чергу суперечить приписам ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів, що між сторонами існували правовідносини комерційного представництва.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, Ільїна В.О. як директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" вчинила односторонній правочин прощення боргу, яким сама собі простила борг у розмірі 32 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяла від імені позивача, але в своїх інтересах, що є самостійною та достатньою підставою для визнання таких правочинів недійсними згідно ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом не досліджується питання наявності у Ільїної В.О. як у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" повноважень на вчинення таких правочинів, оскільки наявність правових підстав для визнання недійсними вказаних правочинів на підставі ст. 238 Цивільного кодексу України у зв'язку із вчиненням Ільїною В.О. правочинів від імені позивача у своїх інтересах виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 241 Цивільного кодексу України, оскільки навіть за наявності у Ільїної В.О. повноважень на вчинення договорів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та прощення боргу від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання", остання не вправі була вчиняти такі договори у своїх інтересах.

Згідно ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

30.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" було надано суду заяву в порядку ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України з доказами її направлення відповідачу, в якій позивач просить суд при ухваленні рішення визнати недійсними Договір №1 про надання безпроцентної фінансової допомоги від 30.04.2015 року, Договір №2 про надання безпроцентної фінансової допомоги від 08.05.2015 року та правочин прощення боргу від 26.06.2016 року, оформлений повідомленням про прощення боргу від 26.06.2016 року, застосувавши наслідки недійсності вказаних правочинів у вигляді зобов'язання Фізичної особи-підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" кошти у розмірі 32 000,00 грн.

При цьому, позивач вказує, що Ільїною В.О. під час звільнення не було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" вказаних договорів та повідомлення від 26.06.2016 року, у зв'язку з чим, останнє довідалось про їх існування та зміст лише після подання відповідачем відзиву на даний позов.

На підтвердження викладених обставин матеріали справи містять висновок голови ревізійної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання", затверджений 31.03.2018 року директором позивача ОСОБА_6, в якому зазначається, що за наслідками проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та майнових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" за період виконання посадових обов'язків Ільїною В.О., було виявлено, що остання як директор від імені товариства здійснила платежі на свій особистий рахунок в якості фізичної особи підприємця, у зв'язку з чим голова ревізійної комісії пропонував звернутись до суду із позовом про стягнення коштів у розмірі 32 000,00 грн.

Так, відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив підтверджує, що в період укладення Договорів №1 та №2 являлась єдиним працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання", а відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості доводів позивача, що йому не було відомо про спірні правочини до звільнення Ільїної В.О. (яке мало місце у вересні 2017 року) з посади директора, а тому, приймаючи до уваги, що протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2018 року було вирішено здійснювати розгляд справи №910/8898/18 за правилами загального позовного провадження, заява позивача від 30.08.2018 року подана в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, враховуючи, що Ільїна В.О. в період укладення Договорів №1 та №2 являлася єдиним працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання", колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм ст. 238 Цивільного кодексу України так як директор який відповідно до статуту Товариства є його представником не може вчиняти правочини в своїх інтересах як фізичної особи підприємця.

Посилання апелянта на неналежність висновку ревізійної комісії через недотримання процедури його складення не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, позовна давність для Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" щодо вимог про визнання недійсними спірних правочинів на підставі ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України у зв'язку з їх укладенням представником позивача (директором та єдиним працівником позивача станом на дату їх укладення) в своїх інтересах не пропущена так як особа могла дізнатись про порушення свого права з моменту коли уповноважений орган товариства, до компетенції якого входить звільнити такого представника, довідався про укладення спірних правочинів, або з моменту зміни керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання".

Разом з цим, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що згідно статуту Товариства управління та контроль за його діяльністю здійснює не тільки директор, але й ревізійна комісія та загальні збори Учасників Товариства, проте вважає їх такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо початку перебігу строків позовної давності.

В матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано, доказів обізнаності нового директора позивача - ОСОБА_6 (яка являлась станом на дати вчинення оспорюваних правочинів співвласником Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 80%) чм інших органів товариства про вчинення відповідних правочинів від дати їх укладення.

Водночас, свідчення ОСОБА_7 про те, що на початок її працевлаштування (грудень 2016 року) ОСОБА_5 була обізнана про надання відповідачу поворотної фінансової допомоги та про прощення боргу не вказують на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, а доказів того, що вказаний співзасновник позивача була обізнаний про спірні правочини до працевлаштування свідка матеріали справи не місять.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строку позовної давності щодо оспорення дійсності Договорів №1, №2 та повідомлення про прощення боргу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин суд вважає за необхідне за заявою позивача від 30.08.2018 визнати недійсними Договори №1 та №2, а також правочин прощення боргу, оформлений повідомленням про прощення боргу від 26.06.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Аналогічна норма зазначена в ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки судом було визнано недійсними спірні правочини, то як правильно встановлено судом першої інстанції, підлягають застосуванню наслідки недійсності відповідних правочинів, а відтак відповідач зобов'язаний повернути позивачу одержані на підставі недійсних договорів №1 та №2 кошти у загальному розмірі 32 000,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 32 000,00 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 44,71 грн, оскільки підставою для стягнення з відповідача коштів у розмірі 32 000,00 грн стало саме визнання договорів №1 та №2 та правочину прощення боргу від 26.06.2016 недійсними.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи 04.05.2018 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Олега Мироненка" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №04/05-2, відповідно до умов якого Адвокатське бюро надає позивачу правову (правничу) допомогу, а позивач зобов'язується оплачувати таку правову (правничу) допомогу в порядку і розмірі, передбаченому у розділі 5 цього Договору.

Відповідно до п. 5.2 договору №04/05-2 сторони оплата здійснюється на підставі погодинної оплати із ставкою 1 година роботи адвоката - 2 000,00 грн.

Представництво інтересів позивача в підготовчих та судових засіданнях здійснювалось Мироненко Олегом Олександровичем.

Як вбачається із інформації, розміщеної на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, за електронною адресою http://erau.unba.org.ua/, Мироненко Олег Олександрович здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва №4440, виданого Київською міською КДКА, та працює в Адвокатському бюро "Олега Мироненка'".

Крім того, в матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії КВ №711045 від 26.06.2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження виконання адвокатом зобов'язань за договором про надання правової (правничої) допомоги №04/05-2 від 04.05.2018 року до матеріалів справи було долучено акт приймання-передачі надання правової допомоги від 20.06.2018 року, згідно якого вартість наданих позивачу послуг з правової допомоги складає 5200,00 грн, та платіжне доручення №654 від 20.06.2018 року на суму 5 200,00 грн, яким підтверджується оплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавецький дім "Професійні видання" прийнятих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 192,74 грн.

З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ільїної Вікторії Олексіївни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року у справі №910/8898/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/8898/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Л.Г. Смірнова

О.М. Коротун