Рішення

від 02.04.2019 по справі 910/755/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 02.04.2019Справа №  910/755/19 Господарський суд міста Києва в складі:   головуючого судді                                                                                                                                                                Привалова А.І.        розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №  910/755/19                                                             за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" до                                товариства з обмеженою відповідальністю "ХИМЕКС" про                   стягнення 397  494,49 грн. Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Химекс" про стягнення 397 494,49 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором №24ТЕО/17 від 13.06.2017р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 368 148,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня у сумі 23 088,86 грн., 3% річних - 1924,07 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 333,56 грн. Подана позовна заява відповідає вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні. Згідно з пунктом 1 частини 5  статті 12 Господарського процесуального кодексу України  справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1  статті 250 Господарського процесуального кодексу України,  питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 11.03.2019р. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів  Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.02.2019р.    була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.02.2018р. був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про  відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням встановленого строку зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1  статті 9 Господарського процесуального кодексу України  ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2  статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень"  усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній     формі не пізніше    наступного    дня    після    їх виготовлення    і    підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2  ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень",  для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1  ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.02.2019р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 4  ст. 13 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 5  ст. 252 Господарського процесуального кодексу України  суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Станом на 02.04.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2  ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1  статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2  статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4  статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 28.03.2018р. між позивачем (за договором -  експедитор) та відповідачем (за договором - клієнт) було укладено договір №23ТЕО/18, відповідно до п.1.1 якого експедитор здійснює транспортно-експедиторське обслуговування клієнта, в рамках якого експедитор надає клієнту за плату транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів клієнта в залізничному рухомому складі. Відповідно до п. 2.1.1 договору, клієнт зобов'язаний у разі місячного планування перевезень не пізніше, ніж за 16 календарних днів до початку запланованого місяця, направляти  експедитору відомості для здійснення ТЕО за цим договором, які містять основні деталі, у тому числі: обсяги перевезень, напрями перевезень, рід вантажу, гарантії оплати та інше. Згідно з п. 2.1.2 договору, клієнт зобов'язаний для забезпечення перевезень вантажів не пізніше, ніж за 7 календарних днів до запланованої дати відправлення вантажу, направляти експедитору оперативні відомості за формою, наведеною в додатку № 1 до цього договору. Пунктом 2.1.10 договору визначено, що клієнт зобов'язаний приймати і затверджувати акти наданих послуг  протягом 3 банківських днів з моменту отримання від експедитора акта наданих послуг. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, клієнт зобов'язаний затвердити (підписати) акт наданих послуг (у цей же термін) з розбіжностями і обов'язковим  письмовим обґрунтуванням розбіжностей. У разі порушення клієнтом терміну затвердження акту наданих послуг, такий акт вважається затвердженим (підписаним) клієнтом без розбіжностей та зауважень, у повному обсязі. При цьому, дата затвердження (підписання) клієнтом акта наданих послуг є останній день терміну, зазначеного в абзаці 1 цього пункту. Згідно з п.3.2 договору, загальна сума цього договору визначається на підставі всіх актів наданих послуг, оформлених сторонами порядком, визначених цим договором. Умовами пункту 3.3 договору погоджено, що клієнт здійснює передню оплату вартості здійснення ТЕО та плати послуг експедитора шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора у розмірі 100% від розрахункової вартості до початку перевезення на підставі рахунку експедитора. Відповідно до п.3.7 договору, клієнт у будь-якому випадку повинен здійснити оплату не пізніше 3 банківських днів з дати подачі вагонів на під'їзну колію клієнта (вантажовідправника). Положення п.3.8 договору встановлюють, що у випадку, якщо перерахована клієнтом сума передоплати перевищує вартість здійснення ТЕО, сума перевищення залишається в розпорядженні експедитора для здійснення ТЕО за цим договором, або може бути повернута клієнту протягом узгодженого періоду. Відповідно до п.3.9 договору, у випадку, якщо перерахована клієнтом сума передоплати менш ніж фактична вартість здійснення ТЕО, клієнт здійснює доплату протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку від експедитора. Відповідно до 8.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків  - до повного їх виконання. Крім того, сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, згідно зі змістом п.4 якої сторони дійшли до взаємної згоди про наступне: 4.1. Термін доставки вантажу по напрямках, вказаних у п.1 даної Додаткової угоди, визначається з моменту подачі вагону на під'їзну колію вантажовідправника по станції Максимівка-Тернопільська Львівської залізниці до моменту відправлення вагону в подорожньому стані зі станції Чугуїв Південної залізниці. Нормативний термін доставки вантажу встановлюється 257 годин. Фактичний термін доставки вантажу визначається згідно до даних електронної бази філії «ГІОЦ» ПАТ «Укразалізниця». 4.2. Клієнт додатково до вартості здійснення ТЕО та плати послуг експедитора сплачує експедитору плату у разі перевищення фактичного терміну доставки вантажу над нормативним терміном доставки вантажу при перевезенні вантажів клієнта по напрямку, вказаному у п.1 даної Додаткової угоди. На виконання умов договору та додаткових угод до нього, на підставі відомостей, оперативних відомостей (додаток №1 до договору) відповідача, позивачем у жовтні-листопаді 2018 року надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги в приватних залізничних вагонах, про що позивачем складено та направлено відповідачу акт про надання послуг №06/2217 від 31.10.2018р. на загальну суму з ПДВ 1  048  740,00 грн. та рахунок на оплату наданих послуг №2502 від 31.10.2018р., та акт про надання послуг №07/2481 від 30.11.2018р. на загальну суму з ПДВ 58  608,00 грн. та рахунок на оплату наданих послуг №2776 від 30.10.2018р., загалом на суму 1  107  348,00 грн. Надсилання позивачем на адресу відповідача та отримання останнім вищевказаних актів підтверджується наявними в матеріалах справи накладними служби доставки «Антарес плюс». Натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в п.п.3.3, 3.7 договору, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково вартість послуг у сумі 774 488,00 грн. до початку перевезень на підставі рахунку позивача, відповідно до умов п.3.3 договору. В свою чергу, як зазначає позивач, керуючись умовами п.3.8 договору, отримані грошові кошти від відповідача в першу чергу позивачем було зараховано на погашення заборгованості за актом №05/1975 від 30.09.2018р., а залишок грошових коштів зараховано в рахунок передплати наданих послуг, тобто послуг за актами №06/2217 від 31.10.2018р. та №2776 від 30.10.2018р. У зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 368  148,00 грн., а також акти про надання послуг №06/2217 від 31.10.2018р. та №2776 від 30.10.2018р. відповідач не підписав та не повернув позивачу. Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за надані послуги у сумі 368 18,00 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 23  088,86 грн. 3% річних – 1924,07 грн. та інфляційні втрати в сумі 4333,56 грн. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1  статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до  статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до  ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частинами 1, 3, 5  ст. 626 Цивільного кодексу України  встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст.  6,  627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №  24ТЕО/17 від 13.06.2017р., який має цивільно-правову природу договору перевезення вантажу. Відповідно до  статті 909 Цивільного кодексу України,  за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. Згідно з  статтею 929 Цивільного кодексу України,  за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1  статті 78 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором надав транспортно-експедиторські послуги згідно з актами №06/2217 від 31.10.2018р. та №2776 від 30.10.2018р.,  які були надіслані відповідачу та отримані останнім, що підтверджується матеріалами справи. Пунктом 2.1.10 договору визначено, що клієнт зобов'язаний приймати і затверджувати акти наданих послуг  протягом 3 банківських днів з моменту отримання від експедитора акта наданих послуг. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, клієнт зобов'язаний затвердити (підписати) акт наданих послуг (у цей же термін) з розбіжностями і обов'язковим  письмовим обґрунтуванням розбіжностей. У разі порушення клієнтом терміну затвердження акту наданих послуг, такий акт вважається затвердженим (підписаним) клієнтом без розбіжностей та зауважень, у повному обсязі. При цьому, дата затвердження (підписання) клієнтом акта наданих послуг є останній день терміну, зазначеного в абзаці 1 цього пункту. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача щодо розбіжностей та зауважень стосовно наданих згідно з актами №06/2217 від 31.10.2018р. та №2776 від 30.10.2018р. послуг. Відтак, враховуючи погоджені сторонами умови п.2.1.10 договору, суд вважає акти №06/2217 від 31.10.2018р. та №2776 від 30.10.2018р. затвердженими (підписаним) відповідачем без розбіжностей та зауважень, у повному обсязі. Статтею 253 Цивільного кодексу України  визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до  ст. 530 Цивільного кодексу України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи викладене, виходячи з умов п.п.3.3, 3.7 договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг перевезення вантажу є таким, що настав. Статтею 599 Цивільного кодексу України  встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,    проведеним належним чином. Відповідно до  ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.3.7 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати отриманих послуг за вищевказаними актами в повному обсязі не виконав, здійснивши лише часткову оплату, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами. У зв'язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість у розмірі 368  148,00 грн. Пункт 1  статті 612 Цивільного кодексу України  визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи те, що строк оплати вартості наданих послуг за договором настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати послуг в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 368  148,00 грн. Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 23  088,86 грн. 3% річних – 1924,07 грн. та інфляційні втрати в сумі 4333,56 грн., розраховані окремо за кожним актом, за яким виникла заборгованість. Пунктом 1  ст. 216 Господарського кодексу України  встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1  ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1  ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.ч. 1, 3  ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2  статті 551 Цивільного кодексу України  визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати рахунків експедитора, клієнт сплачує експедитору пеню, розраховану виходячи з розміру подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, що діє на період прострочення оплати рахунків експедитора, за кожен день прострочення. Відповідно до  ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"  платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"  передбачено, що розмір пені, передбачений  статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6  ст. 232 Господарського кодексу України  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, дійшов висновку, що розрахунок останньої є обґрунтованим, однак за розрахунком суду сума пені склала 23  451,97 грн. При цьому, суд не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню згідно з розрахунком позивача у розмірі 23  088,86 грн. Крім того, згідно  ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 1924,07 грн., не виходячи за межі позовних вимог, оскільки згідно уточненого розрахунку суду, розмір 3% річних скали 1954,34 грн. Позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним, зокрема, 4333,56 грн. - інфляційних втрат. Згідно статей  73,  74,  77,  79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею    86    Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати послуг належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст.  129,  236-238,  247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В: 1.      Позовні вимоги задовольнити повністю. 2.  Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ХИМЕКС" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9; ідентифікаційний код 36982649) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, 1, ідентифікаційний код 33074226)    основний борг у сумі 368 148 грн., 23 088 грн. 86 коп. – пені, 1924 грн. 07 коп. – 3% річних, 4333 грн. 56 коп. – інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 5962 грн. 42 коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 02.04.2019р. Суддя                                                                                           А.І. Привалов