Постанова

від 24.09.2019 по справі 910/755/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р. Справа№ 910/755/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.04.2019 (повний текст складено 02.04.2019)

у справі № 910/755/19 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

Металургтранс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс

про стягнення 397 494,49 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Металургтранс (далі - ТОВ Металургтранс , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс (далі - ТОВ Химекс , відповідач) про стягнення 397 494,49 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №24ТЕО/17 від 13.06.2017, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в розмірі 368 148,00 грн., за прострочення сплати якої нараховано 23 088,86 грн. пені, 1 924,07 грн. 3% річних та 4 333,56 грн. інфляційних втрат, які позивач й просив стягнути в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 910/755/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Металургтранс основний борг у сумі 368 148, 00 грн., 23 088, 86 грн. пені, 1 924, 07 грн. 3% річних, 4 333, 56 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 962, 42 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Химекс оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати його та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ Металургтранс відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Доводи апелянта зводяться до того, що він не отримував від позивача спірних актів про надання послуг, відтак в силу положень п.п. 3.3., 3.9 Договору строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг перевезення вантажу є таким, що не настав. Крім цього, апелянт зазначав, що позивач порушив передбачений Договором порядок направлення договірної кореспонденції, зокрема, її направлення на вказану в Договорі адресу, що свідчить про відсутність належним чином підтвердженого факту узгодження сторонами надання послуг тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 24.09.2019 з`явилися представники сторін, представники відповідача надали пояснення, в яких підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ Металургтранс відмовити.

Представник позивача в даному судовому засіданні також надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 28.03.2018 ТОВ Металургтранс (позивач, експедитор за договором) та ТОВ Химекс (відповідач, клієнт за договором) укладено Договір №23ТЕО/18 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого експедитор здійснює транспортно-експедиторське обслуговування клієнта, в рамках якого експедитор надає клієнту за плату транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів клієнта в залізничному рухомому складі.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору клієнт зобов`язаний у разі місячного планування перевезень не пізніше, ніж за 16 календарних днів до початку запланованого місяця, направляти експедитору відомості для здійснення ТЕО за Договором, які містять основні деталі, в тому числі: обсяги перевезень, напрями перевезень, рід вантажу, гарантії оплати та інше.

За змістом п. 2.1.2 Договору клієнт зобов`язаний для забезпечення перевезень вантажів не пізніше, ніж за 7 календарних днів до запланованої дати відправлення вантажу, направляти експедитору оперативні відомості за формою, наведеною в додатку № 1 до Договору.

Положеннями п. 2.1.10 Договору сторони погодили, що клієнт зобов`язаний приймати і затверджувати акти наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту їх отримання від експедитора. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, клієнт зобов`язаний затвердити (підписати) акт наданих послуг (у цей же термін) з розбіжностями і обов`язковим письмовим обґрунтуванням розбіжностей.

У разі порушення клієнтом терміну затвердження акту наданих послуг, такий акт вважається затвердженим (підписаним) клієнтом без розбіжностей та зауважень, у повному обсязі. При цьому, дата затвердження (підписання) клієнтом акта наданих послуг є останній день терміну, зазначеного в абзаці 1 цього пункту.

Загальна сума Договору визначається на підставі всіх актів наданих послуг, оформлених сторонами в порядку, визначеному Договором (п. 3.2 Договору).

За текстом п. 3.3 Договору клієнт здійснює передню оплату вартості здійснення ТЕО та плати послуг експедитора шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора у розмірі 100% від розрахункової вартості до початку перевезення на підставі рахунку експедитора.

Відповідно до п. 3.7 Договору клієнт у будь-якому випадку повинен здійснити оплату не пізніше 3 банківських днів з дати подачі вагонів на під`їзну колію клієнта (вантажовідправника).

У випадку, якщо перерахована клієнтом сума передоплати перевищує вартість здійснення ТЕО, сума перевищення згідно п. п. 3.8, 3.9 Договору залишається в розпорядженні експедитора для здійснення ТЕО за Договором, або може бути повернута клієнту протягом узгодженого періоду. У випадку, якщо перерахована клієнтом сума передоплати менш ніж фактична вартість здійснення ТЕО, клієнт здійснює доплату протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку від експедитора.

Цей Договір згідно п. 8.1 набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання.

Крім цього, між сторонами укладено Додаткову угоду №5 до Договору, за умовами п. 4 якої сторони дійшли до взаємної згоди про наступне:

4.1. Термін доставки вантажу по напрямках (п.1 даної Додаткової угоди) визначається з моменту подачі вагону на під`їзну колію вантажовідправника по станції Максимівка-Тернопільська Львівської залізниці до моменту відправлення вагону в подорожньому стані зі станції Чугуїв Південної залізниці. Нормативний термін доставки вантажу встановлюється 257 годин. Фактичний термін доставки вантажу визначається згідно до даних електронної бази філії ГІОЦ ПАТ Укразалізниця .

4.2. Клієнт додатково до вартості здійснення ТЕО та плати послуг експедитора сплачує експедитору плату у разі перевищення фактичного терміну доставки вантажу над нормативним терміном доставки вантажу при перевезенні вантажів клієнта по напрямку, вказаному п.1 даної Додаткової угоди.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу на підставі ст. 909 ЦК України одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Положеннями ст. 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору та Додаткових угод до нього, на підставі відомостей, оперативних відомостей (Додаток №1 до Договору) відповідача, позивачем у жовтні-листопаді 2018 надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги в приватних залізничних вагонах, про що позивачем складено та направлено відповідачу акт наданих послуг №06/2217 від 31.10.2018 на загальну суму з ПДВ 1 048 740,00 грн. та рахунок на оплату наданих послуг №2502 від 31.10.2018, а також акт наданих послуг №07/2481 від 30.11.2018 на загальну суму з ПДВ 58 608,00 грн. та рахунок на оплату наданих послуг №2776 від 30.10.2018, загалом на суму 1 107 348,00 грн.

Надсилання позивачем на адресу відповідача та отримання ним вищевказаних актів підтверджується наявними в матеріалах справи накладними служби доставки Антарес плюс .

Як вище згадувалось, клієнт на підставі п. 2.1.10 Договору зобов`язаний приймати і затверджувати акти наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту отримання від експедитора акта наданих послуг. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, клієнт зобов`язаний затвердити (підписати) акт наданих послуг (у цей же термін) з розбіжностями і обов`язковим письмовим обґрунтуванням розбіжностей.

У разі порушення клієнтом терміну затвердження акту наданих послуг, такий акт вважається затвердженим (підписаним) клієнтом без розбіжностей та зауважень в повному обсязі. При цьому, датою затвердження (підписання) клієнтом акта наданих послуг є останній день терміну, зазначеного в абзаці 1 цього пункту.

Заперечення відповідача (апелянта) про те, що у вищезгаданих накладних невірно зазначено номера та дати актів, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, не приймаються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані, адже в накладній № 38056115120 (а. с. 69) зазначено номер та дату супровідного листа № 22286 від 05.11.2018 (а. с. 68), яким відповідачу направлялися акт № 06/2217 від 31.10.2018 (а. с.64), додатки №№ 1 та 2 до цього акту (а. с. 65-67) та рахунок на оплату № 2502 від 31.10.2018 (а. с. 63), а в накладній № 38056115105 (а. с. 74) зазначено номер та дату супровідного листа № 23729 від 05.12.2018 (а. с. 73), яким відповідачу направлялися акт № 07/2481 від 30.11.2018 (а. с. 70), додаток № 1 до цього акту (а. с. 71) та рахунок на оплату № 2776 від 30.11.2018 (а. с. 72). Тобто у вказаних накладних на відправку позивачем зазначалось номер та дата супровідного листа, а не акту наданих послуг.

З приводу направлення згаданих документів всупереч умовам п. 9.12 Договору на адресу: вул. Хрещатик, 27, а не зазначену в Договорі поштову адресу: 01021, м. Київ, п/с № 50, відділення пошти № 21, вул. Грушевського, 28/2, та навіть не на юридичну адресу відповідача: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9, слід зазначити, що за змістом наданих суду апеляційної інстанції директором відповідача пояснень, за адресою: вул. Хрещатик, 27 він орендував офіс, відповідно з огляду на тривалі взаємовідносини між сторонами, позивач міг знати про цю адресу та здійснювати направлення кореспонденції саме туди. Крім цього, в судовому засіданні апеляційної інстанції директор відповідача підтвердив доставку йому згаданої кореспонденції, однак зазначив, що відмовився від її отримання.

При цьому, матеріали справи не містять, адже відповідачем (апелянтом) суду не надано жодних доказів звернення до позивача щодо розбіжностей та зауважень до наданих згідно з актами №06/2217 від 31.10.2018 та №2776 від 30.10.2018 послуг, в тому числі щодо їх обсягу та вартості.

З огляду на наведене, враховуючи погоджені сторонами умови п. 2.1.10 Договору, суд першої інстанції правомірно вважав акти №06/2217 від 31.10.2018 та №2776 від 30.10.2018 затвердженими (підписаними) відповідачем без розбіжностей та зауважень, в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 3.3 Договору передбачено, що клієнт здійснює передню оплату вартості здійснення ТЕО та плати послуг експедитора шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора у розмірі 100% від розрахункової вартості до початку перевезення на підставі рахунку експедитора.

За умовами п. 3.7 Договору клієнт у будь-якому випадку повинен здійснити оплату не пізніше 3 банківських днів з дати подачі вагонів на під`їзну колію клієнта (вантажовідправника).

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором оплати отриманого товару у встановлений Договором строк в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково вартість послуг в сумі 774 488,00 грн. до початку перевезень на підставі рахунку позивача відповідно до п.3.3 Договору.

За твердженнями позивача, отримані від відповідача грошові кошти на підставі п. 3.8 Договору в першу чергу ним зараховано на погашення заборгованості за актом №05/1975 від 30.09.2018, а залишок грошових коштів - в рахунок передплати наданих послуг, тобто послуг за актами №06/2217 від 31.10.2018 та №2776 від 30.10.2018, в зв`язку з цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 368 148,00 грн.

Доводи апелянта щодо наявної у нього переплати за Договором не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, відтак як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає правомірними висновки місцевого суду щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 368 148,00 грн., які позивачем доведено належними та допустимими доказами, не спростовано відповідачем, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 23 088,86 грн. пені, 1 924,07 грн. 3% річних та 4 333,56 грн. інфляційних втрат.

Учасники господарських відносин в силу приписів ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Положеннями п. 4.4 Договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати рахунків експедитора, клієнт сплачує експедитору пеню, розраховану виходячи з розміру подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, що діє на період прострочення оплати рахунків експедитора, за кожен день прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, апеляційний суд встановив, що розмір пені дорівнює 23 451,97 грн., проте не виходячи за межі позовних вимог дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 23 088,86 грн.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат як обґрунтовані та доведені підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 1 924,07 грн., оскільки згідно уточненого розрахунку суду розмір 3% річних складає 1954,34 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, отже підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним, в розмірі 4 333,56 грн.

При цьому, апеляційним судом враховано, що з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України ухвалу Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 11.02.2019 направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9, яка повернулась до суду з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

За матеріалами справи, після ознайомленні з ними в суді апеляційної інстанції 01.07.2019, про що міститься відмітка на відповідному клопотанні відповідача (а. с. 174), відповідач не надав будь-яких доповнень до своєї апеляційної скарги, як і доказів на спростування позовних вимог.

Доводи апелянта з приводу незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу заявник надав копію Договору № 09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018, копії Додаткових угод № 30082019 від 30.08.2019, № 23092019 від 23.09.2019 до цього Договору, копії актів приймання-передавання послуг від 03.09.2019 на суму 5 000, 00 грн. та від 24.09.2019 на суму 5 000, 00 грн., які містять перелік наданих послуг, копію рахунку-фактури від 30.08.2019 на суму 5 000, 00 грн.

Разом з цим, надані Договір, Додаткові угоди до нього, а також акти приймання-передачі наданих послуг в загальному розмірі 10 000, 00 грн., не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведено, документально обґрунтовано та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд в додатковій постанові від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вище згадувалось, за змістом актів приймання-передавання наданих послуг від 03.09.2019 та від 24.09.2019, які містить перелік наданих послуг, вартість наданих адвокатом послуг загалом становить 10 000, 00 грн.

Проте, зважаючи на принцип співрозмірності, критерії пропорційності та розумності, враховуючи, що згідно акту приймання-передавання наданих послуг від 24.09.2019 участь адвоката в судовому засіданні 24.09.2019, яке тривало 20 хв., становить 5 000, 00 грн., заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з ціною позову та наданими адвокатом послугами, відтак вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, зокрема, в розмірі 5 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 910/755/19 - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Химекс (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 9, ідентифікаційний код 36982649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Металургтранс (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, кімната 524, ідентифікаційний код 33074226) 5 000, 00 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/755/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.09.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко