Рішення

від 26.03.2019 по справі 914/64/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2019 Справа № 914/64/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп»

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фрістар Компані»

про стягнення 18934,38 грн.

за участю представників

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

Суть спору : Позовні вимоги заявлено за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фрістар Компані» про стягнення 18934,38 грн., з яких 15403,25 грн. - основний борг, 1825,37 грн. - пеня, 770,16 грн. - штраф, 782,97 грн. - інфляційні втрати та 152,63 грн. - 3% річних.

Хід розгляду справи викладено в протоколах судового засідання та ухвалах.

Відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Сторони явку представників в судове засідання 26.03.2019р. не забезпечили. Про дату, час та місце розгляду справи учасники судового процесу повідомлялися шляхом надсилання на їх юридичні адреси копій ухвал суду про відкладення розгляду справи на 26.03.2019р.

Слід зазначити, що на адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу за адресою: 08200, Львівська область, місто Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 42 ухвали про відкриття провадження у справі з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання .

Інших адрес відповідача крім юридичної адреси, яка зазначена у позовній заяві та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суду невідомо.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

16.02.2018 р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю СД Маркет-2 (покупець) укладено договір поставки продукції №277, відповідно до умов якого постачальник зобов??язаний поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Слід зазначити, що 26.09.2018р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю СД Маркет-2 змінило свою назву на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фрістар Компані» .

Суд звертає увагу, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи (п.1.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно з п.3 Розділу ІІ договору, відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів протягом яких покупець зобов'язаний оплатити партії поставленого товару встановлюється у Додатку №4 до даного договору.

Додатком №4 до договору сторони погодили встановити відстрочку платежу строком тридцять (30) календарних днів з моменту отримання продукції покупцем.

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму 15403,25 грн., однак відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов?язань, не здійснив оплату поставленого йому товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 15403,25 грн.

Відповідно до п.1 Розділу V договору, у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.

Отже, відповідно до п.1 Розділу V договору, позивач нарахував відповідачу 1825,37 грн. - пені та 770,16 грн. - штрафу.

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 782,97 грн. - інфляційні втрати та 152,63 грн. - 3% річних.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 18934,38 грн., з яких 15403,25 грн. - основний борг, 1825,37 грн. - пеня, 770,16 грн. - штраф, 782,97 грн. - інфляційні втрати та 152,63 грн. - 3% річних.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки відповідачу товару підтверджується наступними видатковими накладними: №ВН-П 32794 від 20.07.2018р. на суму 716,70 грн., №ВН-П 32795 від 20.07.2018р. на суму 5030,84 грн., №ВН-П 33359 від 24.07.2018р. на суму 6109,09 грн., №ВН-П 33826 від 26.07.2018р. на суму 2879,70 грн. та №ВН-П 35641 від 06.08.2018р. на суму 666,92 грн.

Тобто позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 15403,25 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку позовних вимог, позивачем невірно визначено періоди нарахування пені та 3% річних, оскільки ним не враховано положення частини 5 ст.254 ЦК України.

Так, частиною 5 ст.254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом було здійснено перерахунок пені та 3 % річних з врахуванням частини 5 ст.254 ЦК України, а також було перевірено розрахунок штрафу та інфляційних втрат.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1814,33 грн. - пені, 770,16 грн. - штрафу, 782,97 грн. - інфляційних втрат та 151,69 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ч.1 ст.77 ГПК України , обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 15403,25 грн. - основного боргу, 1814,33 грн. - пені, 770,16 грн. - штрафу, 782,97 грн. - інфляційних втрат та 151,69 грн. - 3% річних.

При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6160 від 21.12.2018р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1760,89 грн. судового збору, оскільки позов слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 130, 236, 237, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фрістар Компані» (08200, Львівська область, місто Старий Самбір, вул. Лева Галицького, буд. 42, ідентифікаційний код 34575167) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (03062, м.Київ, вул.Екскаваторна, буд. 35, ідентифікаційний код 40762306) 15403,25 грн. - основного боргу, 1814,33 грн. - пені, 770,16 грн. - штрафу, 782,97 грн. - інфляційних втрат, 151,69 грн. - 3% річних та 1760,89 грн. - судового збору.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4 . Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.04.2019р.

Суддя Петрашко М.М.