Рішення

від 26.03.2019 по справі 924/1060/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" березня 2019 р. Справа № 924/1060/18

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., за участю секретаря судового засідання Попика О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" м. Київ

до комунального підприємства "Хмельницькзабудовник" м. Хмельницький

до приватного підприємства "Інтер - Світ" м. Хмельницький

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Хмельницької міської ради м. Хмельницький

про визнання недійсним договору суперфіцію від 17.05.2016р . укладеного між комунальним підприємством "Хмельницькзабудовник" та приватним підприємством "Інтер - Світ", згідно з яким ПП "Інтер - Світ" була передана в строкове користування для забудови земельна ділянка площею 22358кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе 2/1п, кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:17:004:0017.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 адвокат за ордером від 16.11.18р.

відповідача 1: ОСОБА_2 адвокат за ордером від 03.01.19р.

відповідача 2: ОСОБА_3 адвокат за ордером від 24.12.18р.

третьої особи: ОСОБА_4 за довіреністю № 02-14-1420 від 23.10.18р.

Рішення приймається 26.03.2019р., оскільки у судовому засіданні 25.03.2019р. оголошувалась перерва

У судовому засіданні згідно ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

19.11.2018р. до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" до Комунального підприємства "Хмельницькзабудовник" до Приватного підприємства "Інтер - Світ" про визнання недійсним договору суперфіцію від 17.05.2016р. укладеного між відповідачами згідно якого ПП "Інтер - Світ" була передана в строкове користування для забудови земельна ділянка площею 22358кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:17:004:0017.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19.11.18р. справу №924/1060/18 позовну заяву передано на розгляд судді Мусі М.Є.

Ухвалою суду від 23.11.2018р. позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк у 7 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме: зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів.

На адресу суду 03.12.18р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали господарського суду від 23.11.2018р.

Ухвалою суду від 07.12.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 3 січня 2019 року.

Ухвалою суду від 03.01.2019р. підготовче засідання відкладено на 21 січня 2019 року, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Хмельницьку міську раду.

21 січня 2019 року судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на "6" лютого 2019р.

Ухвалою суду від 06.02.2019р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/1060/18 на тридцять днів.

Ухвалою суду від 06.02.2019р. підготовче засідання відкладено на 19 лютого 2019 року.

19 лютого 2019 року судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на "27" лютого 2019р.

27.02.2019р. судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на "28" лютого 2019р.

Ухвалою суду від 28.02.2019р. у задоволенні клопотання ГО "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" про призначення у справі судової експертизи давності виготовлення документу, а саме договору від 22.12.2016р. про внесення змін до Договору суперфіцію від 17.05.16р. відмовлено.

Ухвалою суду від 28.02.2019р. закрито підготовче провадження у справі , призначено справу №924/1060/18 до судового розгляду по суті на 25 березня 2019року.

25.03.2019р. судом оголошено перерву у судовому засіданні до 26.03.19р.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Громадська організація "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" звернулась із позовом до комунального підприємства "Хмельницькзабудовник", приватного підприємства "Інтер - Світ" про визнання недійсним договору суперфіцію від 17.05.2016р. укладеного між відповідачами згідно якого ПП "Інтер - Світ" була передана в строкове користування для забудови земельна ділянка площею 22358кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:17:004:0017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що громадська організація "Всеукраїнське Об'єднання "АВТОМАЙДАН" відповідно до статуту є добровільним, неприбутковим громадським об'єднанням, створеним на основі єдності інтересів для спільної реалізації його членами своїх прав і свобод, задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів та мети діяльності. Як стало відомо у 2018 році представникам Організації 17.05.2016р. було укладеного договір суперфіцію згідно п. 1.2. якого Суперфіціар (КП "Хмельницькбудзамовник") надає, а Суперфіціарій (ПП "Інтер-Світ") приймає в строкове користування земельну ділянку площею 22358 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 696547968101 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

На думку позивача, договір укладений із низкою порушень вимог законодавства України, тому підлягає визнанню недійсним з таких підстав. Так, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.05.2018 року (копія додається) власником вказаної земельної ділянки є Хмельницька міська рада, а КП "Хмельницькбудзамовник" має право постійного користування цією земельної ділянкою. Тому стороною договору про надання земельної ділянку під забудову (суперфіцій) відповідно до ст. 413 ЦК України, ст.ст. 12, 102-1 ЗК України може виступати виключно Хмельницька міська рада як власник земельної ділянки, а не КП "Хмельницькбудзамовник", яке є лише її користувачем.

Звертає увагу на те, що рішенням 51 сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015 року №69 міська рада надала згоду, а не зобов'язала Відповідача-1 укласти оспорюваний договір, а також на те, що у зазначеному рішенні відсутні будь-які істотні умови договору суперфіцію, в тому числі його строк та розмір плати за користування земельною ділянкою. При цьому, зі змісту рішення Хмельницької міської ради від 15.07.2015 року №69 не вбачається того, що право суперфіцію даної земельної ділянки було предметом земельних торгів, що є грубим порушенням земельного законодавства, та свідчить про протиправність укладення договору суперфіцію від 17 травня 2016 року, як такого, що був укладений, серед іншого, не на конкурентних засадах.

Наголошує на тому, що зі змісту спірного договору суперфіцію випливає, що власник земельної ділянки - Хмельницька міська рада не отримує жодної плати за користування нею Приватним підприємством "Інтер-Світ", за даним договором певну оплату за користування земельною ділянкою комунальної власності отримує лише КП "Хмельницьбудзамовник", яке не є її власником. Крім того, отримання Відповідачем-1 за цим Договором лише одної однокімнатної квартири, не відповідає вартості користування земельною ділянкою для забудови площею 2,2358 га протягом 10 років.

Також позивач стверджує, що договір не спрямований на поповнення міського бюджету, укладений не в інтересах територіальної громади міста Хмельницького, яка не отримує на даний час та не отримає в майбутньому жодної вигоди від такого використання земельної ділянки комунальної форми власності. Згідно з листом КП "Хмельницькбудзамовник" від 12.10.2018 р. № 01-381 представнику позивача було повідомлено, зокрема, що по даним, які містяться у внутрішніх документах підприємства, що стосується господарської діяльності підприємства, інформація щодо погодження КП "Хмельницькбудзамовник" із Хмельницькою міською радою (її виконавчими органами) умов договору суперфіцію, укладеного 17 травня 2016 року між КП "Хмельницькбудзамовник" та ПП "Інтер-Світ" у вигляді окремого документа відсутня. Також у листі зазначається, що будь-які інші договори між КП "Хмельницькбудзамовник" та ПП "Інтер-Світ" не укладались.

Також, на думку позивача, укладення даного правочину суперечить меті створення та діяльності комунального підприємства, вказаній в п. 2.1. статуту. У КП "Хмельницькбудзамовник" розмір статутного капіталу становить 3037239,00 гривень, а у Відповідача-2 - ПП "ІНТЕР-СВІТ" розмір статутного капіталу становить 0,00 гривень.

Наголошує на тому, що згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування" господарська діяльність КП "Хмельницькбудзамовник" (який перебуває у власності територіальної громади міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради) здійснюється під контролем та від імені територіальної громади та її членів, а результати цієї господарської діяльності, в тому числі укладені правочини (договори) стосується прав та обов'язків усіх членів цієї територіальної громади. Членами організації є в тому числі мешканці міста Хмельницького, які одночасно є членами територіальної громади міста.

У відзивах на позовну заяву 27.12.18р. та від 02.01.19р. представники відповідача 1 та 2 зазначають, що рішенням десятої сесії Хмельницької міської ради від 28.09.2011 №18 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх в постійне користування - особам згідно з додатком 1. Відповідно до цього додатку КП "Хмельницькбудзамовник" затверджується проект відведення земельної ділянки та надається в постійне користування земельна ділянка площею 22358 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1 п, під будівництво дев'яти - та десятиповерхових житлових будинків (рішення сесії міської ради від 09.02.2011 р. №31), категорія земель - землі житлової та громадської забудови (п. 2 додатку).

Як вбачається з п. 3 рішення 51 сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015 №69 "Про надання згоди на укладання договорів суперфіцію", міська рада, керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України, вирішила надати згоду комунальному підприємству "Хмельницькбудзамовник" укласти договір суперфіцію із приватним підприємством "Інтер-світ" під будівництво дев'яти - та десятиповерхових житлових будинків загальною площею 22358 м 2 по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п (кадастровий номер 6810100000:17:004:0017), що знаходиться в постійному користуванні комунального підприємства "Хмельницькбудзамовник" на підставі державного акту на земельну ділянку від 17.02.2012р. за №681010003000036. Тому, орган місцевого самоврядування - Хмельницька міська рада, реалізуючи повноваження власника земельної ділянки по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, своїм рішенням від 15.07.2015 №69 надала згоду КП "Хмельницькбудзамовник" на укладення із ПП "Інтер-світ" договору суперфіцію.

Звертають увагу суду, що рішення п'ятдесят першої сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015 №69 станом на момент розгляду справи не скасоване у встановленому законом порядку жодним компетентним органом та не є предметом оскарження у суді, а відтак є чинним та таким, що створює певні права та обов'язки для тих суб'єктів, яким адресоване.

На думку відповідачів, безпідставними є посилання позивача на порушення ст. 414 ЦК України, оскільки стаття 414 ЦК України визначає лише право власника земельної ділянки на одержання плати за користування нею, а не обов'язок користувача сплачувати кошти за користування земельною ділянкою; по-друге, суперфіціар за договором суперфіцію від 17.05.2016р. (як комунальне підприємство, власником якого є територіальна громада м. Хмельницького, в особі Хмельницької міської ради) отримує конкретно визначене майно - одну однокімнатну квартиру в об'єкті нерухомості, збудованому на земельній ділянці або ж за погодженням між сторонами в іншому об'єкті будівництва, що фактично є платою за користування земельною ділянкою .

Щодо відсутності порушеного права позивача та охоронюваного законом інтepeсy внаслідок укладення оспорюваного договору суперфіцію наголошено на тому, що за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

На думку відповідача, позивач не обґрунтував та не навів належних доказів того, у чому саме полягає порушення його прав, які саме його права (законні інтереси) порушено укладенням спірного договору суперфіцію від 17.05.2016р., при тому, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації, не здійснює представництва усієї територіальної громади м. Хмельницького та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства України.

Наголошують на тому, що законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або інтересів територіальної громади, у правовідносинах, пов'язаних із наданням у користування земельних ділянок. Спір у цій справі не має на меті захисту прав власника та/або землекористувача земельної ділянки, а позивачем, у свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 76,77 ГПК України, що відповідачами порушено права та охоронювані законом інтереси позивача внаслідок укладення договору суперфіцію від 17.05.2016р.

Представник третьої особи у поясненнях повідомляє, що позивач не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси, в зв'язку з укладенням КП "Хмельницькбудзамовник" та ПП "Інтер-Світ" договору суперфіцію.

У відповіді на відзиви 06.02.19р. позивач стверджує, що ПП "Інтер-Світ" не обґрунтував, чому стороною оспорюваного договору є саме КП "Хмельницькбудзамовник" який є лише користувачем земельної ділянки, та чому даний договір не був укладений з її власником - Хмельницькою міською радою, що є явним порушенням ч.1 ст. 102-1 Земельного кодексу України. Відповідно до рішення 51 сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015 року №69 міська рада лише надала згоду, а не зобов'язала Відповідача укласти договір. Наголошує, що у відзиві не надано правової оцінки тому, що зі змісту рішення Хмельницької міської ради від 15.07.2015 року №69 не вбачається того, що право супєрфіцію даної земельної ділянки було предметом земельних торгів, що є грубим порушенням земельного законодавства (ч.1 ст. 134 ЗК України) та свідчить про протиправність укладення договору супєрфіцію від 17.05.2016 року, як такого, що був укладений, серед іншого, не на конкурентних засадах.

В даному випадку, на думку позивача, виправлення помилки, яку допустила Хмельницька міська рада, надавши дозвіл на укладання оспорюваного договору, жодним чином не становить непропорційного втручання у мирне володіння та користування майном ПП "Інтер-Світ", у зв'язку з тим, що ПП "Інтер-Світ" не понесло жодних матеріальних витрат у зв'язку з укладенням або виконанням спірного договору суперфіцію.

Третя особа у поясненнях від 21.01.19р. зазначає, що для скасування актів органів місцевого самоврядування необхідно довести, що рішення прийнято не в межах повноважень та не у спосіб передбачений законом та не на підставі Конституції та чинного законодавства України. Рішенням міської ради від 15.07.2015 №69, яким було надано згоду комунальному підприємству "Хмельницькбудзамовник" укласти договір суперфіцію із ПП "Інтер-світ" прийнято в межах повноважень міської ради та у спосіб, передбачений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", та на підставі чинного законодавства. Просить суд у позові відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судовому засіданні позов не визнають, просять суд у позові відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні позов не визнає, просить суд у позові відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.05.2018 року власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1 п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017, є Хмельницька міська рада, КП "Хмельницькбудзамовник" має право постійного користування земельної ділянкою.

Рішенням десятої сесії Хмельницької міської ради від 28.09.2011 №18 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх в постійне користування - особам згідно з додатком 1. Відповідно до цього додатку КП "Хмельницькбудзамовник" затверджується проект відведення земельної ділянки та надається в постійне користування земельна ділянка площею 22358 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1 п, під будівництво дев'яти - та десятиповерхових житлових будинків (рішення сесії міської ради від 09.02.2011 р. №31), категорія земель - землі житлової та громадської забудови (п. 2 додатку).

Як вбачається з п. 3 рішення п'ятдесят першої сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015 №69 "Про надання згоди на укладання договорів суперфіцію" міська рада, керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України, вирішила надати згоду комунальному підприємству "Хмельницькбудзамовник" укласти договір суперфіцію із приватним підприємством "Інтер-світ" під будівництво дев'яти - та десятиповерхових житлових будинків загальною площею 22358 м 2 по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п (кадастровий номер 6810100000:17:004:0017), що знаходиться в постійному користуванні комунального підприємства "Хмельницькбудзамовник" на підставі державного акту на земельну ділянку від 17.02.2012р. за №681010003000036.

17.05.2016р. укладеного договір суперфіцію між стороною 1 - комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" - суперфіціар, в особі директора ОСОБА_5 та стороною 2 - Приватне підприємство "Інтер-Світ" - суперфіціарій в особі директора ОСОБА_6, згідно з яким предметом договору є речове право на чуже майно - право користування земельною ділянкою для забудови, що знаходиться по вул. Старокостянтинівське шосе, 2 / 1п, що у місті Хмельницькому.

Суперфіціар надає, а Суперфіціарій приймає в строкове користування земельну ділянку площею 22358 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017 (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 41806205 від 05 серпня 2015 року), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 696547968101 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Суперфіціар заявляє, що на земельній ділянці не розміщено житлових будинків, будь-яких інших будівель та/або споруд, земельна ділянка є придатною для використання за призначенням. Договір укладається відповідно до рішення №69 п'ятдесят першої сесії Хмельницької міської Ради від 15.07.2015 року. Метою надання в користування Земельної ділянки є здійснення Суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування (розділ 1 договору).

Земельна ділянка передається Суперфіціарію для здійснення будівництва Об'єктів нерухомості, інших споруд, необхідних для їх обслуговування. Земельна ділянка не вилучається з постійного користування Суперфіціара, а Суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва, експлуатації та обслуговування Об'єктів нерухомості. Площа та межі Земельної ділянки залишаються без змін. Право користування Земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене Суперфіціарієм або ОСББ після завершення будівництва Об'єкта (розділ 2 договору).

Сторони домовилися, що за користування Земельною ділянкою Суперфіціар отримує майно визначене у п.7.1.1. та майнові права, визначені п.7.1.2. договору. Договір укладено на 10 років (п.3.1. договору).

Суперфіціарій продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну дії Договору і Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, якщо Суперфіціар за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору не повідомить письмово Суперфіціарія про закінчення договірних відносин (п.3.4. договору).

Передача Земельної ділянки в користування здійснюється з передачею проекту її відведенні або технічною документацією відновлення меж земельної ділянки. В момент передачі Земельної ділянки в користування Суперфіціарію Сторони підписують Акт приймання-передачі Земельної ділянки. Акт приймання-передачі Земельної ділянки підписується в день підписання цього договору. За наслідками укладеного договору, право на користування Земельною ділянкою підлягає державній реєстрації (р.4.договору).

Укладення відносно Земельної ділянки Договору суперфіцію не припиняє права користування нею. Суперфіціар не вправі реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження Земельною ділянкою (п.6.2.).

Права та обов'язки Суперфіціара: отримує у власність одну однокімнатну квартиру в об'єкті нерухомості, збудованому на Земельній ділянці або ж за погодженням між Сторонами в іншому об'єкті будівництва. Майнові права на квартиру передаються на підставі акту-приймання передачі та можуть бути відчужені Суперфіціарієм третім особам до моменту подання декларації про готовність об'єкту до експлуатації; одержує замовлення на виконання будівельних робіт від Суперфіціарія на загальну суму коштів не менше двох мільйонів гривень на умовах погоджених Сторонами у договорі (ах) підряду (п.7.2. договору).

Суперфіціарій має право: вимагати від Суперфіціара надання в користування Земельної ділянки після підписання даного Договору та акту приймання-передачі Земельної ділянки, самостійно господарювати на земельній ділянці з дотриманням умов Договору Суперфіція, одержувати доходи від проведення діяльності, передбаченої даним Договором, зводити жилі та інші будівлі і споруди, відповідно до умов цього Договору (п.7.3. договору). Зміни та доповнення, додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін. У разі недосягнення згоди щодо внесення змін до Договору спір вирішується в судовому порядку (п. 9.1. договору). Договір підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

22.12.2016р. сторонами укладено договір про внесення змін до Договору суперфіцію від "17" травня 2016 року розділом 1 якого сторони, за взаємною згодою, домовились: викласти п. 3.1. Договору суперфіцію в наступній редакції: "3.1. Сторони домовилися, що за користування Земельною ділянкою Суперфіціар отримує майно, визначене у п. 7.1.1. цього Договору". Викладено п. 7.1.1. Договору суперфіцію в наступній редакції: "7.1.1. отримати у власність 5 (п'ять) відсотків квартир від загальної площі квартир в об'єктах нерухомості, збудованих на Земельній ділянці або таку ж площу квартир в інших об'єктах нерухомості м. Хмельницького, погоджених Сторонами. Квартири (майнові права на квартири) в об'єктах нерухомості, збудованих на Земельній ділянці, передаються Суперфіціару на підставі Актів приймання-передачі. Майнові права на квартири можуть бути відчужені Суперфіціаром третім особам до моменту отримання Сторонами Сертифікату готовності об'єкта нерухомості до експлуатації". Вилучено п. 7.1.2. з Договору суперфіцію, доповнено договір п.7.2.5. наступного змісту: "7.2.5. сприяти Суперфіціарію у" виконанні зобов'язань, взятих ним за даним Договором, в тому числі шляхом забезпечення укладення між Суперфіціарієм та Хмельницькою міською радою договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Хмельницького з розміром пайової участі 1 відсоток від кошторисної вартості об'єктів будівництва, які будуть збудовані на Земельній ділянці".

Також викладено п.7.4.3. Договору суперфіцію в наступній редакції: 5 (п'ять) відсотків квартир від загальної площі квартир в об'єктах нерухомості, збудованих на Земельній ділянці, або такуж площу квартир в інших об'єктах нерухомості м. Хмельницький, погоджених Сторонами, на умовах, згідно п. 7.1.1. цього Договору".

Також викладено у іншій редакції п 10.5 договору "при достроковому розірванні цього договору з ініціативи Суперфіціара до моменту його виконання в повному обсязі (до моменту введення в експлуатацію всіх об'єктів нерухомості, які плануються будуватись на Земельній ділянці), Суперфіціар втрачає все майно, визначене у п. 7.1.1. цього Договору або сплачує Суперфіціарію його ринкову вартість, визначену на момент розірвання договору". Всі інші умови Договору суперфіцію Сторони домовилися залишити без змін. Договір підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

Відповідно до акту прийому - передачі Земельної ділянки від 17.05.16р. суперфіціар передає, а Суперфіціарій приймає земельну ділянку площею 22358 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, по вулиці Старокостянтинівське шосе, 2/1 п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017 (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 41806205 від 05 серпня 2015 року), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 696547968103 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно з листом КП "Хмельницькбудзамовник" від 12.10.2018 р. № 01-381 представнику позивача було повідомлено, що по даним, які містяться на сьогодні у внутрішніх документах підприємства, що стосується господарської діяльності підприємства, інформація щодо погодження КП "Хмельницькбудзамовник" із Хмельницькою міською радою (її виконавчими органами) умов договору суперфіцію, укладеного 17 травня 2016 року між КП "Хмельницькбудзамовник" та ПП "Інтер-Світ" у вигляді окремого документа відсутня. Також у листі зазначено, що будь-які інші договори (наприклад, підряду на будівництво) між КП "Хмельницькбудзамовник" та ПП "Інтер-Світ" не укладались.

Також позивачем надано Статут комунального підприємства "Хмельницькбудзамовник" (затвердженого рішенням Хмельницької міської ради від 26 червня 2007 року №21), згідно з п. 1.2, 1.3. якого власником Підприємства є територіальна громада міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради Виконавчий комітет Хмельницької міської ради є органом, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Метою створення і діяльності підприємства є господарська діяльність для досягнення економічних та соціальних результатів з метою отримання прибутку, предметом господарської діяльності Підприємства для реалізації зазначеної мети є, зокрема, будівництво житла та соціальної інфраструктури, ремонтно-будівельні роботи, виготовлення будівельних матеріалів (розділ 2 Статуту).

Також позивачем надано у матеріали справи копію Статуту ГО "Всеукраїнське Об'єднання "АВТОМАЙДАН" (затвердженого рішенням Загальних зборів Організації 28.03.2017р., Інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ГО "Всеукраїнське Об'єднання "АВТОМАЙДАН", довідку №66 від 20.02.19р. з переліком громадян, які є одночасно членами ГО "Всеукраїнське Об'єднання "АВТОМАЙДАН" та мешканцями м. Хмельницького.

Вважаючи, що договір суперфіцію від 17.05.2016р. (укладений між відповідачами згідно якого ПП "Інтер - Світ" була передана в строкове користування для забудови земельна ділянка площею 22358кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п) є недійсним та порушує права позивача, останній звернувся з позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі визнання правочину недійсним. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215, 236 ЦК України.

Позивач обрав спосіб захисту та звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним, оскільки при укладенні договору, на його думку, не дотримано вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України (зміст правочину суперечить кодексу, актам цивільного законодавства та порушує публічний порядок).

Предметом даного позову є визнання недійсним договору, а підставою даного позову, на думку позивача, є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого договору недійсними.

Отже, предметом доказування у даній справі є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Крім того, у даній справі необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, 17.05.2016р. укладено договір суперфіцію між стороною 1 - комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" - суперфіціар, в особі директора ОСОБА_5 та стороною 2 - Приватне підприємство "Інтер-Світ" - суперфіціарій в особі директора ОСОБА_6, згідно з яким предметом договору є речове право на чуже майно - право користування земельною ділянкою для забудови, що знаходиться по вул. Старокостянтинівське шосе, 2 / 1 п, що у місті Хмельницькому. Суперфіціар надав, а Суперфіціарій прийняв в строкове користування земельну ділянку площею 22358 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017. Земельна ділянка передається Суперфіціарію для здійснення будівництва Об'єктів нерухомості, інших споруд, необхідних для їх обслуговування.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір укладено між стороною 1 - комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" - суперфіціар, в особі директора ОСОБА_5 та стороною 2 - приватне підприємство "Інтер-Світ" - суперфіціарій в особі директора ОСОБА_6.

Зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, відповідальність сторін, строк дії, права та обов'язки сторін, зокрема майнові.

З огляду на викладене, суперфіціаром та суперфіціарієм в передбаченому чинним законодавством України та Договором порядку було погоджено зміст (умови) укладеного між ними в 2016 році Договору в цілому, про що свідчать підписи та печатки обох сторін про його укладення на Спірному договорі.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним .

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ по справі № 6-1528цс15 від 13.04.2016, а також у главі 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.112009 р.). У разі, якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 постанови, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку.

Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому.

Як встановлено судом договір суперфіцію від 17.05.2016року, укладений між відповідачами, за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності сторін договору. Цей договір не містить умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу (стаття 14 Конституції України). Спірний правочин не спрямований на відчуження викраденого майна та не порушує правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Посилання позивача на невигідність для Хмельницької міської ради спірного договору не є підставою вважати договір суперфіцію від 17.05.2016року нікчемним, оскільки згідно зі ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику. Відповідно до ст. 627 Цивільного Кодексу України, статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, суб'єкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов'язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що не суперечать закону.

Отже, такі обставини як наявність чи відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і суб'єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики.

Також судом звертається увага на те що п. 7.2. спірного договору сторони передбачили права та обов'язки суперфіціара - отримати у власність одну однокімнатну квартиру в об'єкті нерухомості, збудованому на земельній ділянці або ж за погодженням між сторонами в іншому об'єкті будівництва. Майнові права на квартиру передаються на підставі акту-приймання передачі та можуть бути відчужені суперфіціарієм третім особам до моменту подання декларації про готовність об'єкту до експлуатації. В подальшому 22.12.2016р. сторонами укладено договір про внесення змін до договору суперфіцію від "17" травня 2016 року розділом 1 якого сторони, за взаємною згодою, домовились: викласти п. 3.1. договору суперфіцію в наступній редакції: "3.1. сторони домовилися, що за користування земельною ділянкою суперфіціар отримує майно, визначене у п. 7.1.1. цього договору". Викладено п. 7.1.1. договору суперфіцію в наступній редакції: "7.1.1. отримати у власність 5 (п'ять) відсотків квартир від загальної площі квартир в об'єктах нерухомості, збудованих на Земельній ділянці або таку ж площу квартир в інших об'єктах нерухомості м. Хмельницького, погоджених сторонами. Квартири (майнові права на квартири) в об'єктах нерухомості, збудованих на земельній ділянці, передаються суперфіціару на підставі Актів приймання-передачі. Майнові права на квартири можуть бути відчужені суперфіціаром третім особам до моменту отримання сторонами сертифікату готовності об'єкта нерухомості до експлуатації".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано доказів, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок та, за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак, підпадає під дію ст. 228 Цивільного кодексу України. Як встановлено судом, позивач також не довів і існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та не довів в законному порядку і вину відповідачів, у зв'язку з чим, підстави для визнання договору суперфіцію від 17.05.2016року нікчемним у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України - відсутні.

Також позивач як на підставу позову посилається на те, що договір суперфіцію від 17.05.2016р. є недійсним оскільки укладений із низкою порушень вимог Земельного та Цивільного кодексів України.

Так, глава 15 Земельного Кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.

Згідно з частиною першою статті 92 Земельного Кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 95 Земельного Кодексу України встановлено права землекористувачів, якими визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

При цьому, відповідно до частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Стаття 19 Земельного Кодексу України передбачає поділ земель на категорії за їх основним цільовим призначенням; за основним цільовим призначенням виокремлено таку категорію земель, як землі житлової та громадської забудови. Такими землями є земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 цього Кодексу).

Частинами 1 та 2 статті 20 Земельного Кодексу України передбачено віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Разом з тим, частина п'ята статті 20 ЗК України передбачає, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частинами першою та другою статті 116 ЗК України (на момент укладення спірного договору) унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 134 унормовано, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до частини першої ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Таким чином, комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" отримавши на праві постійного користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017 набув правомочності із землеволодіння (тобто юридично забезпечену можливість мати, утримувати майно ) і користування (можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості) вказаною земельною ділянкою без юридично забезпеченої можливості визначення і вирішення юридичної долі земельної ділянки шляхом зміни її належності, стану або призначення).

При цьому, юридичне значення права постійного землекористування комунального підприємства "Хмельницькбудзамовник" полягає також у тому, що Хмельницька міська рада як територіальна громада є власником землі, а комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" - постійним користувачем земельної ділянки.

Право постійного користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п для комунального підприємства виникло на підставі її відведення згідно із рішенням десятої сесії Хмельницької міської ради від 28.09.2011р. №18 . Це прямо передбачено у ст. 123 ЗК України, за якою надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Договірні та інші підстави набуття цього права неприпустимі.

У той же час, відповідно до частини першої ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.

Статтями 414 - 415 ЦК України унормовано, що власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Як вбачається з п. 3 рішення п'ятдесят першої сесії Хмельницької міської ради від 15.07.2015р. №69 "Про надання згоди на укладання договорів суперфіцію" міська рада, керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України, вирішила надати згоду комунальному підприємству "Хмельницькбудзамовник" укласти договір суперфіцію із приватним підприємством "Інтер-світ" під будівництво дев'яти - та десятиповерхових житлових будинків загальною площею 22358 м 2 по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п (кадастровий номер 6810100000:17:004:0017), що знаходиться в постійному користуванні комунального підприємства "Хмельницькбудзамовник" на підставі державного акту на земельну ділянку від 17.02.2012р. за №681010003000036.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином , КП "Хмельницькбудзамовник" як особа, якій передано земельну ділянку на праві постійного користування, реалізуючи свої повноваження постійного користувача надало у користування іншій особі - ПП "Інтер - світ" для забудови земельну ділянку, що знаходиться по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1 п, що у місті Хмельницькому.

При цьому, орган місцевого самоврядування - Хмельницька міська рада, реалізуючи повноваження власника земельної ділянки по вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п надала згоду КП "Хмельницькбудзамовник" на укладення із ПП "Інтер-світ" договору суперфіцію своїм рішенням від 15.07.2015 №69 (яке є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку).

Зазначеним спростовуються твердження позивача про те, що оскільки власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1 п є Хмельницька міська рада, тому стороною договору про надання земельної ділянку під забудову (суперфіцій) відповідно до ст. 413 ЦК України, ст.ст. 12, 102-1 ЗК України може виступати виключно Хмельницька міська рада як власник земельної ділянки.

Судом також критично сприймаються доводи позивача про те, що зі змісту спірного договору суперфіцію випливає, що власник земельної ділянки - Хмельницька міська рада - не отримує жодної плати за користування нею приватним підприємством "Інтер-Світ".

Так, ст. 414 ЦК України унормовано, що власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Таким чином, у власника земельної ділянки виникає право, а не обов'язок на одержання плати за користування землею. Сторони визначають розмір плати за користування, періодичність її внесення (разовий або періодичний характер останньої), її форму, умови, порядок та строки виплати. Також судом звертається увага на те що п. 7.2. спірного договору сторони передбачили Права та обов'язки Суперфіціара - отримати у власність одну однокімнатну квартиру в об'єкті нерухомості, збудованому на Земельній ділянці або ж за погодженням між Сторонами в іншому об'єкті будівництва.

Судом критично сприймаються доводи позивача про те, що зі змісту рішення Хмельницької міської ради від 15.07.2015 року №69 не вбачається того, що право суперфіцію даної земельної ділянки було предметом земельних торгів, що є грубим порушенням земельного законодавства, та свідчить про протиправність укладення договору суперфіцію від 17 травня 2016 року, як такого, що був укладений, серед іншого, не на конкурентних засадах.

Правовий титул постійного землекористувача надає КП "Хмельницькбудзамовник" право укладати з іншими особами договір суперфіцію для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення. Для правильного вирішення такого спору слід враховувати, що належним чином установлені правовий титул, на підставі якого використовується земельна ділянка, а також цільове призначення цієї земельної ділянки визначають обсяг і характер прав та обов'язків землекористувача щодо використання земельної ділянки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС від 06.11.2018р. по справі № 914/2298/17).

Суд, визначаючи правовий титул та обсяг прав і обов'язків КП "Хмельницькбудзамовник", враховує, що згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Позивачем також не надано доказів та відомостей щодо використання міськрадою 17.05.2016р. інших повноважень (аніж погодження на укладення спірного договору), здійснення нею розпорядження відповідною земельною ділянкою у інший спосіб (аніж надання у постійне користування) відповідно до статті 116 ЗК України.

Також поза увагою позивача залишились положення частини першої статті 102-1 ЗК України, де унормовано, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС від 06.11.2018р. по справі № 914/2298/17). При цьому, судом враховується, що оскільки комунальне підприємство "Хмельницькбудзамовник" отримало на праві постійного користування земельну ділянку (яка знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер 6810100000:17:004:0017) підприємство "Інтер-світ" позбавлене можливості в інший спосіб отримати у користування вказану ділянку для забудови, аніж укладення договору суперрфіцію.

Таким чином, доводи позивача не ґрунтуються на жодних встановлених на підставі належних та допустимих доказів обставин справи, з яких би вбачалося відсутність права КП "Хмельницькбудзамовник" здійснювати повноваження з володіння та користування спірною земельною ділянкою, зокрема, шляхом її передачі в користування іншій особі (як це унормовано).

Судом критично сприймаються доводи позивача про те, що укладення даного правочину суперечить меті створення та діяльності комунального підприємства. Як вбачається із наданого позивачем статуту КП "Хмельницькбудзамовник" метою створення і діяльності підприємства є господарська діяльність для досягнення економічних та соціальних результатів з метою отримання прибутку, предметом господарської діяльності Підприємства для реалізації зазначеної мети є, зокрема, будівництво житла та соціальної інфраструктури, ремонтно-будівельні роботи, виготовлення будівельних матеріалів (розділ 2 Статуту).

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тому укладаючи спірний договір його сторони використовували повноваження, надані статутом задля здійснення господарської діяльності для досягнення економічних та соціальних результатів

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, суд вважає, що відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України не підлягає визнанню недійсним оспорюваний договір, оскільки при його укладенні не було порушено вимоги діючого законодавства.

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, ст. 4 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також: визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 29.11.2018р. у справі №923/23/17; від 27.11.2018р. у справі №910/15453/17).

Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналогічне положення міститься і в пункті 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" згідно якого з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Згідно зазначеного вище рішення Конституційного суду України поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем є Громадська організація "Всеукраїнське Об'єднання "АВТОМАЙДАН". Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. В свою чергу громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Із наведених законодавчих приписів вбачається, що метою створення та діяльності громадської організації, як однієї з форм об'єднання громадян, є задоволення та захист різноманітних інтересів її членів.

Однак, позивачем не обґрунтовано у чому саме полягає порушення його прав, які саме його права (законні інтереси) порушено укладенням спірного договору суперфіцію від 17.05.2016р., при тому, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації згідно з приписами чинного законодавства та положеннями її Статуту.

Таким чином, позивачем, у свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 76, 77 ГПК України, що відповідачами порушено права та охоронювані законом інтереси позивача внаслідок укладення договору суперфіцію від 17.05.2016р.

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України договору суперфіцію, укладеного між відповідачами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення абомають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти засновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1ст. 6 наКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Таким чином, позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми засобами доказування порушення його прав укладенням спірного договору. Докази, які б спростовували вище встановлені обставини, позивачем не надано.

Одночасно суд зауважує, що рішення господарського суду повинне бути спрямоване на реальне настання правових наслідків захист чи відновлення порушеного чи оспорюваного права і законного інтересу, а також на вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

З наведеного, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору суперфіцію не є тим ефективним способом захисту в даному випадку, що може усунути юридичну невизначеність та сумніви щодо дотримання загальних вимог чинності правочину у розумінні ст. 203 ЦК України.

З врахуванням наведеного, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

У зв'язку із відмовою у позові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" м. Київ до комунального підприємства "Хмельницькзабудовник" м. Хмельницький до приватного підприємства "Інтер - Світ" м. Хмельницький за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Хмельницької міської ради м. Хмельницький про визнання недійсним договору суперфіцію від 17.05.2016р. укладеного між відповідачами згідно якого ПП "Інтер - Світ" була передана в строкове користування для забудови земельна ділянка площею 22358кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 2/1п, кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:17:004:0017 відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.04.2019р.

Суддя М.Є. Муха

Віддруковано 6 примірників: 1 - до справи. 2,3 - позивачу (03039, АДРЕСА_1; представнику ОСОБА_7 29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5, офіс 320), 4 - відповідачу 1 (29000, м. Хмельницький, вул. М.Кропивницького, 6-А), 5 - відповідачу 2 (29000, м. Хмельницький, вул. Cтарокостянтинівське шосе, 26), 6 - третій особі Хмельницькій міській раді (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3). Всім з повідомленням про вручення.