Постанова

від 27.03.2019 по справі 2040/7563/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 р. Справа № 2040/7563/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 року, суддя Бідонько А.В., повний текст складено 07.11.2018 року, по справі № 2040/7563/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" (далі - ТОВ "РКС Транслогістік", позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000061418 від 28.08.2018 року, винесене ГУ ДФС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 року задоволено позов.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0000061418 від 28.08.2018 року.

Головне управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апелянт зазначає, що надані позивачем документи не підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, господарські взаємовідносини носять характер фіктивності, створені без мети настання правових наслідків.

ТОВ "РКС Транслогістік" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що

в спірний період позивач перебував на податковому обліку в Салтівській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "РКС Транслогістік" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за господарськими взаємовідносинами з ТОВ "Резерв Трейд" за травень 2017 року, ПП "Науково-дослідницька фірма "Оптимальні технології" за вересень 2017 року, ТОВ "Укрзалізторг" за жовтень 2017 року та подальшої реалізації товарів, отриманих від вищевказаних контрагентів-постачальників, за результатами якої складено акт 3220/20-40-14-18-06/40968480 від 09.08.2018 року ( т. 1 а.с. 11- 31).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п. 198.1, п.198.3 ст.198, п.п.201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 97 346 грн за жовтень 2017 року.

28.08.2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000061418, яким встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.3 ст.198, п.п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України (надалі у тексті - ПК України), і зменшено суму від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 97 346 грн за жовтень 2017 року (т. 1 а.с. 46).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, оскаржив його в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ "Резерв Трейд", ПП "Науково-дослідницька фірма "Оптимальні технології", ТОВ "Укрзалізторг" належними первинними документами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України 198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що 198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що 01.05.2017 року між позивачем (покупець) і ТОВ "Резерв Трейд" (постачальник) укладено договір поставки №1, згідно якого постачальник зобов'язується поставити комплектуючі і запасні частини до залізничних вагонів, що були у використанні в номенклатурі, кількості, строки та за цінами, зазначеним у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (т. 1 а.с. 52-54, 55, 56).

В підтвердження виконання договору позивачем надано: заявку на поставку товару; рахунок-фактуру № РТ-0000001 від 11.05.2017 року; видаткову накладну від 16.05.2017 року № РТ-0000001; платіжні доручення № 93 від 17.05.2017 року та №15 від 31.05.2017 року; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за травень-серпень 2017 року по взаємовідносинам з контрагентом; податкову накладну № 3 від 16.05.2017 року, яка зареєстрована в ЄРПН; товарно-транспортну накладну від 16.05.2017 року № 1, виписаною ТОВ "Резерв Трейд" та копію посвідчення водія (т. 1 а.с. 57-66).

01.08.2017 року між позивачем (покупець) та ПП "Наукова-дослідницька фірма "Оптимальні технології" (постачальник) укладено договір поставки № 01/08-17-пк, згідно якої постачальник зобов'язується поставити комплектуючі і запасні частини до залізничних вагонів в асортименті, кількості, по цінам, що узгоджуються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору ( т. 1 а.с. 67-68).

В підтвердження виконання договору позивачем надано: специфікацію № 1 до договору; рахунок-фактуру № ОТ-0000505 від 22.09.2017 року; видаткову накладну від 22.09.2017 року № ОТ-000519; платіжне доручення №204 від 22.09.2017 року; оборотно-сальдову відомістю по рахунку 631 за вересень 2017 року по взаємовідносинам з контрагентом; податкову накладну № 220904 від 22.09.2017 року , яка зареєстрована в ЄРПН; товарно-транспортною накладною від 22.09.2017 року № 22/09/17 (а.с. 69-76).

20.10.2017 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Укрзалізторг" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №20-10-17, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця вагони (т. 1 а.с. 77-78).

В підтвердження виконання договору позивачем надано: специфікацію № 1 до договору; рахунки № 78 від 23.10.2017 року та № 85 від 26.10.2017 року; видаткову накладну № 82 від 26.10.2017 року; акт приймання-передачі вагонів від 26.10.2017 року; акт надання послуг від 26.10.2017 року; платіжні доручення № 227 від 25.10.2017 року та № 229 від 26.10.2017 року; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за жовтень 2017 року по взаємовідносинам з контрагентом; податкові накладні № 31 від 25.10.2017 року та № 35 від 26.10.2017 року, які зареєстровані в ЄРПН; технічні паспорти вагонів № № 759561 (№ 57320087), 759562 (№57320038), 771662 (№57320004); копію електронної залізничної накладної від 27.10.2017 року № 52619624 (т. 1 а.с.79-94).

Позивач та його контрагент на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, були платниками податку на додану вартість.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів є необґрунтованим, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Доводи податкового органу щодо наявності недоліків в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Таким чином, первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій.

Виявлені відповідачем окремі неточності в наданих документах не є суттєвими, не тягнуть за собою недійсність таких документів, а тому не можуть свідчити про безтоварність господарських операцій, які ними підтверджуються.

Доводи апеляційної скарги щодо не звітування контрагентів позивача як доказ "безтоварності" господарських операцій суд вважає помилковим, оскільки норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Доводи податкового органу про не знаходження контрагентів позивача за місцем реєстрації, колегія суддів вважає такими, що не спростовують факту здійснення господарської операції, тому як вчинення господарських операцій у часі не співпадає з часом виїзду на проведення перевірки.

Водночас, сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженнями, та, як наслідок, відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання договорів.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Господарські операції із контрагентами відображені позивачем в податковій звітності; розбіжностей при декларуванні таких операцій позивачем та його контрагентами на момент подання податкових декларацій та проведення перевірки не виявлено.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Крім зазначеного, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Отже, між позивачем та його контрагентами дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджується належними первинними документами.

Доводи апеляційної скарги про встановлення податковим органом безтоварності господарських операцій по ланцюгу, колегія суддів вважає помилковими, оскільки якщо безпосередній контрагент або інші особи по ланцюгу не виконали свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, допустили інші порушення закону, відповідальність та негативні наслідки у вигляді збільшення податкових зобов'язань, призначення штрафних фінансових санкцій тощо, застосовуються індивідуально виключно щодо особи-порушника.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, у разі, якщо платник виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Оцінюючи дані факти, судом першої інстанції правомірно надано перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням представників сторін, а також підставно враховано, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товари, які отримані від зазначених контрагентів, були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0000061418 від 28.08.2018 року є протиправним та правомірно скасовано судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 по справі № 2040/7563/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов Постанова складена в повному обсязі 01.04.19 року