Постанова

від 02.04.2019 по справі 0540/8007/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року справа №0540/8007/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року (повний текст складено 28 січня 2019 року в м. Слов'янськ) у справі № 0540/8007/18-а (суддя І інстанції - Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області відповідно до якого просив суд визнати бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області, щодо відмови у виплаті щомісячних страхових виплат (призначених безстроково) починаючи з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року у розмірі 30606,50 грн. протиправною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами (призначених безстроково) перед ОСОБА_2, у розмірі 30606,50 грн., а саме у період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 рік та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою (довідка НОМЕР_1 від 20.12.2017р., з 2015 року довідка №1429069950), пенсіонером та інвалідом 3 групи, встановленої 01.04.2004 року Обласною медико-соціальною експертною комісією №3 на підставі акту №1142, внаслідок професійного захворювання, безстроково.

До 2014 року отримував страхові виплати (безстроково) у відділенні Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області Кіровське відділення (Далі - ФССУ). Однак внаслідок окупації зазначеного населеного пункту, отримував належні йому виплати у ФССУ Краматорське відділення. З 01.12.2015р. страхові виплати Краматорським відділенням ФССУ було припинено.

02.01.2018р. ОСОБА_2 звернувся до Словянського відділення ФССУ з заявою про продовження страхових виплат, які почав отримувати з січня 2018 року.

Заборгованість за період з 01.12.2015р. по 31.12.2017р у розмірі 30606,50грн. не сплачена.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 0540/8007/18-а позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області, щодо відмови у виплаті щомісячних страхових виплат (призначених безстроково) починаючи з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року у розмірі 30606,50 грн. ОСОБА_2, протиправною. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області виплатити заборгованість за страховими виплатами (призначених безстроково) перед ОСОБА_2, у розмірі 30606,50 грн., а саме у період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 рік. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанцій встановлено, що Позивач, ОСОБА_2 є пенсіонером та інвалідом 3 групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та довідками МСЕК, які долучені до матеріалів справи.

Згідно довідки від 20.12.2017 року НОМЕР_1 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, позивач був взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_1.

З 01.10.2014 року по 30.11.2015 року позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа з м. Кіровське Донецької області (м. Хрестівка) (зазначене місто тимчасово не контролюється українською владою) у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Барвінківському районі Харківської області (з 01.08.2017 р. - Лозівське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області), що підтверджується копією листа Лозівського відділення Фонду від 23.01.2018р. №20-01-11-77 та отримував щомісячні страхові виплати у зв'язку із трудовим каліцтвом.

З 01.12.2015 року виплати припинені відповідно до Постанови начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Барвінківському районі Харківської області № 2002/1783/1783/14 у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про тимчасове місце реєстрації.

Доказів того, що позивач у період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у будь-якому робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України або з 01.08.2017р. у Фонді соціального страхування України сторонами суду не надано.

За інформацією відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровське (Хрестівка) Донецької області (код ЄДРПОУ 25967890) у якому на обліку до проведення АТО перебував позивач, згідно постанови КМУ від 07.11.2014р. №595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" було переміщено на територію, що контролюється українською владою, в саме в м. Краматорськ Донецької області та 19.08.2017р. було припинено шляхом реорганізації - приєднання до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Хрестівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області було припинено з 01.01.2018р. та відповідно до наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 26.10.2017р.№272 виконання статутних завдань цього відділення були передані Краматорському міському відділенню управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в тому числі ведення обліку страхових виплат потерпілим на виробництві з м. Кіровське (Хрестівка) Донецької області.

У відповідності до Постанови відповідача від 05 лютого 2018 року № 0536/6667/ 6667/15 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року" позивачу призначена перерахована щомісячна страхова виплата у розмірі 1767, 23 грн.,виплати провадити з 01 січня 2018 року безстроково, вважати такою що втратила чинність постанова № 2002/1783/1783/14 від 01 грудня 2015 року.

Постановою відповідача від 19 березня 2018 року № 0536/6667/6667/16 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2018 року" позивачу призначена перерахована щомісячна страхова виплата у розмірі 2120, 68 грн., виплати провадити з 01 березня 2018 року безстроково, вважати такою що втратила чинність постанова № 0536/6667/6667/15 від 05 лютого 2018 року.

Відповідач звернувся із запитом до Краматорського міського відділення та 28.03.2018р. отримана відповідь від 15.02.2018р. №01-04.2/512 про проведення донарахувань щомісячних страхових виплат позивачу Слов'янським відділенням Фонду.

Постановою відповідача від 06 квітня 2018 року № 0536/6667/6667/17 "Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати" позивачу була продовжена раніш призначена щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку , в розмірі 1118,66 грн., виплати провадити з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2017 року включно. Також було зазначено - провести нарахування щомісячних виплат із зазначенням грошових сум за вищезазначений період.

Постановою відповідача від 06 квітня 2018 року № 0536/6667/6667/18 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2017 року" позивачу призначена перерахована щомісячна страхова виплата у розмірі 1382, 66 грн., виплати провадити з 01 березня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно, вважати такою що втратила чинність постанова від 06 квітня 2018 року № 0536/6667/6667/17. Також було зазначено - провести нарахування щомісячних виплат із зазначенням грошових сум за вищезазначений період.

Крім того, відповідачем надана Довідка про доходи позивача, відповідно до якої позивачу нарахована сума виплат у розмірі 30606,50 грн., при цьому зазначено, що ця сума не сплачена на користь позивача.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.

Спірним питанням у даній справі є протиправність відповідача щодо відмови у виплаті щомісячних страхових виплат (призначених безстроково) починаючи з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року у розмірі 30606,50 грн., зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами (призначених безстроково) перед ОСОБА_2, у розмірі 30606,50 грн., а саме у період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 рік.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, виплата страхових виплат позивачу припинена з підстав отримання інформації про закінчення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи, а також пункту 15 постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами, внесеними постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року) "орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України". До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено.

Водночас, статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд першої інстанції зазначив наступне. Згідно положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні запроваджено не було.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 Цивільного Кодексу України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд першої інстанції при вирішенні справи керувався принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосував принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (соціальні виплати ) (справа "Мюллер проти Австрії").

У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Аналізуючи відмову відповідача в поновленні страхових виплат, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв не у передбачений законом спосіб, порушуючи право позивача на отримання страхових виплат.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного суду (справа 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18) від 20 вересня 2018 року остання зазначила, що " у зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду "вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами того, що позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, а виплата заборгованості зі страхових виплат покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення, де на теперішній час отримує страхові виплати, а також щодо неможливості виконання рішення через відсутність фінансування".

Таким чином, зміна позивачем місця проживання, відсутність довідки переміщеної особи не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, страхових виплат.

Суд не погоджується з запереченням відповідача, що заборгованість за минулий період буде сплачена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, така постанова Кабінету Міністрів України не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання соціальних виплат не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата страхових виплат є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини з порушенням принципу верховенства права та принципу правової визначеності.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати страхових виплат за вищезазначений період та зобов'язанням відповідача виплатити заборгованість у розмірі 30606,50 грн., а саме за період з 01.12.2015 року по 31.12.2017 року.

У відношенні позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати суму заборгованості, то у цій частині позову позивачу повинно бути відмовлено, оскільки матеріалами справи підтверджується факт нарахування заборгованості у розмірі 30606,50 грн.

Відносно клопотання відповідача щодо застосування строку встановленого ст.122 КАСУ, якою передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дійсно, такий строк обмежується 6 місяцями, або строком встановленим іншими законами.

Так, у відповідності до ч.4 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Враховуючи ту обставину, що виплата належних позивачу страховий виплат була припинена з 01.12.2015 року не у спосіб, передбачений Законом (закінчення строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи) та враховуючи той факт, що позивач знаходиться на обліку у відповідача з 02.01.2018 року, то позов заявлений межах трирічного строку, то позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Крім того. Відповідно до припсів частини 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Що стосується вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення судом першої інстанції зазначено наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 0540/8007/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 0540/8007/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов