Постанова

від 02.04.2019 по справі 826/10142/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2019 року

Київ

справа №826/10142/16

адміністративне провадження №К/9901/38326/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року (суддя - Аблов Є.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Грибан І.О., Губської О.А.)

у справі № 826/10142/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 січня 2015 року № 0004781701, № 0004831701 та податкової вимоги від 26 січня 2015 року № 0004911701.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, відтак позивач вважає, що ДПІ не мала підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про збільшення ФОП ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб і застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому скаржник зазначив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності доказів фактичного виконання укладених між ним та його контрагентами угод не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2017 року відрито касаційне провадження.

Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

14.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 02.12.2014 по 15.12.2014 на підставі статті 77 Податкового кодексу України відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок за грудень 2014 року ДПІ проведена документальна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт № 10482/26-51-17-01/НОМЕР_4 від 29.12.2014 року.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

- пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України у вигляді заниження оподатковуваного доходу в 2012 році на суму 793 974,50 грн., в 2013 році на суму 431522,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 206 971,57 грн., а саме: в 2012 році на суму 134 975,66 грн., в 2013 році на суму 71995,91 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 245 099,30 грн., а саме: за 2012 рік на суму 158 794,90 грн. та за 2013 рік на суму 86 304,40 грн.;

- пункту 3 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , в результаті чого донараховано єдиний соціальний внесок 34,7% на загальну суму 95 587,30 грн., а саме: за 2012 рік на суму 38 090,39 грн., за 2013 рік на суму 57 496,91 грн.

На підставі акта перевірки 26.01.2015 ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004781701, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 306 374,13 грн.; № 0004831701, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на доходи з фізичних осіб у розмірі 258 714,46 грн.; а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-0004911701 у розмірі 95 587,30 грн.

Свої дії щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ мотивує тим, що документи бухгалтерської звітності позивача не підтверджують реального виконання укладених між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ Промбуд-Контракт , ТОВ Голд Кепітал Про , ТОВ Укрпромтехзбут-Плюс та ТОВ Західспецмаш угод, зокрема, не встановлено факту передачі товару та відсутні документи на підтвердження такого.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на доходи фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити цими операціями відповідні правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем по взаємовідносинам з ТОВ Компанія Промбуд-Контракт (ЄДРПОУ 37319122), ТОВ Голд Кепітал Про (ЄДРПОУ 37881980), ТОВ Укрпромтехзбут-Плюс (ЄДРПОУ 38151006) та ТОВ Західспецмаш (ЄДРПОУ 38451169) завищено валові витрати та податковий кредит, що також мало вплив на розмір єдиного соціального внеску.

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, надавши належну оцінку доводам та запереченням сторін під час розгляду справи в судах та правильно застосувавши при цьому норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що залучені до справи докази не підтверджують реальності виконання укладених між позивачем та його контрагентами: ТОВ Промбуд-Контракт , ТОВ Голд Кепітал Про , ТОВ Укрпромтехзбут-Плюс та ТОВ Західспецмаш договорів, не спростовують висновки ДПІ, викладені в акті перевірки про те, що контрагенти позивача не мали можливості виконати умови укладених між ними і ФОП ОСОБА_2 договорів та фактично не виконували цих угод.

При цьому судами враховано та надано оцінку інформації, викладеній в акті перевірки, щодо кримінального провадження, відкритого СВ ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України відносно гр. ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 205 КК України та за фактом фіктивного підприємництва ряду суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, у ході розслідування якого встановлено, що директор ТОВ Промбуд-Контракт Мартинова О.В. не займалась веденням фінансово-господарської діяльності від імені директора ТОВ Промбуд-Контракт , не купувала та не постачала нікому ніяких товарів, робіт (послуг) та не підписувала документи, що підтверджують виконання господарських угод.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що документи первинного бухгалтерського обліку, складені за наслідками господарських операцій позивача з його контрагентами, не можуть підтвердити реальність їх здійснення.

Касаційна скарга позивача не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів попередніх інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова