Ухвала

від 01.04.2019 по справі 810/198/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 квітня 2019 року

Київ

справа №810/198/18

адміністративне провадження №К/9901/7066/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. , перевіривши касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник"

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області

про визнання протиправними і скасування постанови та припису,

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2019 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі також - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

У відповідності до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Так, до матеріалів касаційної скарги скаржником не додано документа про сплату судового збору. Натомість скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття судового рішення касаційною інстанцією.

В обґрунтування даного клопотання скаржник зазначає, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі також - Департамент) є територіальним органом - структурним підрозділом Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України), який не має окремого розрахункового рахунку та не здійснює розрахункових операцій. Департаментом ініційовано до ДАБІ України питання щодо сплати судового збору за подання скарги у даній справі. Проте, на момент звернення з цією скаргою квитанція про сплату до Департаменту не надходила.

Будь-яких доказів на підтвердження зазначених підстав суду не надано.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).

З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття судового рішення касаційною інстанцією.

За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1762,00 грн.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, у цій справі позов містить дві вимоги немайнового характеру: визнання протиправними та скасування постанови від 22 грудня 2017 року № 3-2212/1-10/10-9/2212/09/01 про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності та припису від 12 грудня 2017 року № С-1212/5 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 7048,00 грн. (1762,00х2х200%).

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.

Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення згаданих вище недоліків шляхом подання суду документа про сплату судового збору в розмірі 7048,00 грн., який підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок 31219207026007, отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102, Судовий збір за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), номер справи (чи номер касаційного провадження), Верховний Суд.

Залишаючи касаційну скаргу без руху суд враховує положення пункту 32 Копенгагенської декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року в Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ), згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Крім того, у пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39.

Також суд враховує позицію ЄСПЛ, яка зводиться до того що, касаційні провадження стосуються виключно питань права, а не фактів (пункт 30 рішення у справі "Міллер проти Швеції" № 55853/00, пункт 37 рішення у справі "Mirovni Institut v. Slovenia" № 32303/13); у Верховному Суді, зважаючи на його особливу роль, повинна бути створена так звана система фільтрації, спрямована на звільнення суду від необхідності вирішувати суть чималої кількості справ та надання можливості зосередитись на своєму головному завданні - забезпеченні єдності застосування права всією судовою системою (пункти 27, 82-95 рішення у справі "Вальчев та інші проти Болгарії" №№ 47450/11, 26659/12, 53966/12).

У випадку неусунення недоліків касаційної скарги остання буде повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 132, 133, 169, 248, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 810/198/18.

2. Залишити касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними і скасування постанови та припису без руху та надати строк для усунення недоліків 10 днів з моменту вручення даної ухвали.

3. Надіслати Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк