Ухвала

від 27.03.2019 по справі 1-8/12

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

27 березня 2019 р.

м. Київ

справа № 1-8/2012

провадження № 51-1581км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, 21 вересня 2010 року за ч.1 ст.296 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Суть питання та встановлені судом обставини

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, 16 травня 2011 року близько 22:15 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на території садиби ОСОБА_8 , що розташована по АДРЕСА_1 , маючи умисел на пошкодження легкового автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за допомогою горючої суміші, шляхом підпалу, пошкодив вказаний транспортний засіб, завдавши ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 41621, 72 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу закрити на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 р., у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину так, як для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 194 КК України необхідним є заподіяння шкоди у великих розмірах, шляхом підпалу. Шкода заподіяна ОСОБА_7 не відноситься до великого розміру. Крім того, стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, висловлює доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. При цьому неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав, суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, який йому інкриміновано , та висновку про його винуватість .

Відповідно до вимог ст. ст. 324, 334 КПК України 1960 року вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 67 цього Кодексу.

Доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину за ч. 2 ст. 194 КК України , через відсутність заподіяння шкоди у великих розмірах, шляхом підпалу не прийнятні з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 194 КК України встановлено відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах. Юридичний аналіз даної норми свідчить про те, що законодавець указав тут на дві ознаки обєктивної сторони складу цього злочину: суспільно небезпечне діяння ( «знищення або пошкодження чужого майна») та суспільно небезпечні наслідки («шкода у великих розмірах»).

За конструкцією об`єктивної сторони склад злочину передбачений у ч.1 ст.194 КК України є матеріальним, оскільки передбачає наслідки як обов`язковий елемент його об`єктивної сторони (причинний зв`язок між діяннями та наслідками).

Водночас, частина 2 статті 194 КК України передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки».

Кваліфікований склад, передбачений у ч. 2 ст. 194 КК, містить кілька альтернативних (окремих) кваліфікуючих ознак: 1) вчинення шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків. При цьому обґрунтовано кожній із них надано цілком самостійне значення.

Якщо припустити, що словосполучення «те саме діяння», застосоване законодавцем у ч. 2 ст. 194 КК віддзеркалює повністю ч. 1 цієї статті, тобто: «умисне знищення або пошкодження чужого майна», і «заподіяння шкоди у великому розмірі», то за такого підходу кожна із обставин, зазначених у ч. 2 ст. 194 КК потребує у якості попередньої умови встановлення також заподіяння шкоди у великому розмірі. Наприклад, при наявності такої кваліфікуючої ознаки як « заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах», що свідчить про необхідність установлення саме такого розміру шкоди, безвідносно від наявності інших обставин та великого розміру, зазначеного у ч. 1 ст. 194 КК. Якщо ж стати на позицію, що і тут потрібно встановити шкоду у великих розмірах як у ч. 1, то вийде, що спочатку слід встановити великий, а потім ще й особливо великий розмір шкоди. Так само обставина «спричинення загибелі людей чи інші тяжкі наслідки», вкрай обмежує можливості застосування цієї частини, залишаючи за межами кримінальної відповідальності випадки, коли умисне знищення або пошкодження чужого майна не супроводжувалося заподіянням шкоди у великому розмірі, але спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки . Такий підхід є вкрай суперечливим.

Тобто під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння», як ознаку об`єктивної сторони складу аналізованого злочину.

Нормативний зміст складу даного злочину пов`язаний з особливим варіантом його утворення заміщення обов`язкової характеристики основного складу - «що заподіяло шкоду у великих розмірах» обтяжуючими обставинами «те саме діяння, що: вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах; спричинило загибель людей; спричинило інші тяжкі наслідки. В цьому разі «заподіяння шкоди у великих розмірах» до змісту формулювання «те саме діяння» не входить.

В тексті статті 194 КК, не має такої тісної ув`язки між приписами частини першої та частини другої цієї статті КК, яка б беззаперечно свідчила, що для вчинення цього злочину другою, обов`язковою ознакою є і заподіяння шкоди у великих розмірах.

Законодавець під час формулювання кваліфікованих складів злочинів, використовує конструкції кваліфікованих формальних складів злочинів, а основний склад злочину є матеріальним, то під час кваліфікації за частинами 2, 3 тощо наслідки злочину, зазначені у частині 1 відповідної статті, не враховуються.

Диференціюючи кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, у випадку вчинення відповідного злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, то обовязковою характеристикою є не наслідки, а «загальнонебезпечний спосіб знищення або пошкодження».

Спосіб знищення є пріоритетним, оскільки основним аргументом на його користь є більш вагома соціальна значущість ( суспільна небезпека ) способу знищення або пошкодження чужого майна порівняно з «шкодою у великих розмірах». Криміналізація такого посягання на майно переслідує за мету захистити не лише відповідні аспекти відносин власності , але і таке правове благо, як громадська безпека.

Позиція Суду , що «заподіяння шкоди у великих розмірах» до змісту формулювання «те саме діяння» не входить є послідовною із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду яка викладена в постанові від 05 грудня 2018 року. В цьому відношенні, загальний нормативний зміст різновиду кваліфікованого складу умисного знищення або пошкодження чужого майна, що виражений формулюванням «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом», і кваліфікованого складу перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ч.2 ст. 365 КК України ) є однотипним.

Велика Палата висловилась, що заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту третього примітки до статті 364 КК не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за частиною другою статті 365 КК. Тим самим вказала, що склад злочину, передбачений ч.2 ст.365 КК, який в доктрині кримінального права традиційно називається (позиціонується) як кваліфікований, не містить всіх ознак основного складу, зокрема ознаку «істотна шкода».

Разом із цим слід відмітити, що склалася єдина усталена судова практика тлумачення та застосування ч.2 ст.194 КК України, від якої Суд не відступає. Існування усталеної судової практики привносить у положення ч.2 ст. 194 КК необхідну правову визначеність в аспекті вимог статті 7(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд приходить до висновку, що словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч.2 ст.194 КК, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч.1 ст.194 КК і не є необхідною для кваліфікації за ч.2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч.2 ст.194 КК) не має правового значення розмір спричиненої майнової шкоди.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_7 за допомогою горючої суміші, саме шляхом підпалу, пошкодив належний ОСОБА_8 легковий автомобіль марки «Toyota Camry» , тому його дії за ч.2 ст.194 КК України кваліфіковано вірно.

Що стосується, решти касаційних доводів, то переважно, вони стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також надання власної оцінки доказам, відмінної від тієї, яка надана судами, що з огляду на вимоги 395 КПК України 1960 року, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону при постановленні оскаржуваних судових рішень, які були би безумовними підставами для їх скасування, а відтак касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, Суд вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд постановив:

Вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_3