Постанова

від 03.04.2019 по справі 826/16015/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року Справа № 826/16015/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Фіщука В.С.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року у справі

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до товариства з обмеженою відповідальністю Прайнел

про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

У грудні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Прайнел (далі - відповідач) про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках ТОВ ПРАЙНЕЛ (код ЄДРПОУ 40699444), а також тих рахунках, які можуть бути відкриті після ухвалення рішення по суті у даній справі.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог, а також з того, що позовна заява не містить жодних доводів з приводу наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для його погашення, а тому відсутні достатні підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову, наполягаючи на тому, що недопущення контролюючого органу до проведення перевірки є самостійною достатньою правовою підставою для накладення арешту на його рахунки.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

У межах встановленого апеляційним судом строку відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 р. у сторін було витребувано додаткові докази у справі, встановлено строк для їх подання та відкладено судовий розгляд на 03.04.2019 р.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Прайнел (далі - ТОВ Прайнел ) перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та є платником податків.

ГУ ДФС у м. Києві було направлено на адресу відповідача запити від 12.05.2017 р. № 12153/10/26-15-40-01-24, від 02.06.2017 р. № 15219/10/26-15-40-01-24, від 04.07.2017 р. № 19539/10/26-15-40-01-24 про надання пояснень та їх документальних підтверджень.

20.10.2017 р. позивачем прийнято наказ № 11197 Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ ПРАЙНЕЛ (40699444) .

26.10.2017 р. співробітниками ГУ ДФС у м. Києві було здійснено вихід за адресою здійснення діяльності відповідачем для вручення копії вищезазначеного наказу та проведення відповідної перевірки.

Відповідачем складено акт відмови від отримання наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та підпису у направленнях на перевірку 26.10.2017р. № 540/26-15-40-01-14, в якому зафіксовано, що представник ТОВ ПРАЙНЕЛ відмовився від підпису в направленнях від 23.10.2017 р. №№ 6783/26-15-40-01, 6782/26-15-40-01 та від отримання наказу від 20.10.2017 р. № 11197 про проведення перевірки.

Також у вказаному акті контролюючим органо встановлено, що посадовим особам було відмовлено в допуску до проведення перевірки.

30.10.2017 р. начальником ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків № 34231.

07.12.2017 р. позивач, вважаючи не допуск відповідачем контролюючого органу до проведення перевірки протиправним і таким, що обумовлює наявність підстав для прийняти рішення про застосування адміністративного арешту коштів на рахунки товариства з обмеженою відповідальністю ПРАЙНЕЛ , звернувся до суду з позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Поняття камеральної, документальної та фактичної перевірок є розмежованими, та мають різне призначення, підстави та порядок їх проведення.

У п. 78.5. ст. 78 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 81.1 статті 81 ПК України непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. 94.1, 94.4 ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, законодавством регламентовано право податкового органу на звернення до суду в разі його недопуску суб'єктом господарювання до проведення перевірки з вимогою виключно про арешт майна платника податків.

Водночас, законодавець чітко розмежовує порядок накладення арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставо для накладення арешту саме на кошти платника податків є одночасна сукупність наступних умов: 1) наявність у платника податкового боргу; 2) відсутність у нього майна, за рахунок якого такий борг може бути погашений, або недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за суму боргу, або якщо певне майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 р. по справі № 813/4401/16, від 14.03.2018 р. по справі № 817/3875/14 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування колегією суддів при розгляді даної справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивачем не було надано доказів, які б підтверджували, що станом на момент його звернення до суду з цим позовом, тобто 07.12.2017 р., за ТОВ Прайнел обліковувався податковий борг, не було майна, за рахунок якого такий борг може бути погашений, або що наявного у відповідача майна не достатньо для погашення його заборгованості, або що наявне в нього майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Отже, позивачем не доведено наявності відповідної законодавчо визначеної сукупності правових підстав для накладення арешту на кошти на рахунках відповідача.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

При цьому, доводи апелянта про те, що недопущення контролюючого органу до проведення перевірки є самостійною достатньою правовою підставою для накладення арешту на його рахунки, не ґрунтуються на вищенаведених нормах чинного податкового законодавства, суперечать, зокрема, вимогам пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України, та правовим висновкам Верховного Суду.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/0570/3824/11, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дана постанова ухвалена Верховним Судом за інших обставин справи.

Крім того, вищенаведені апеляційним судом правові висновки Верховного Суду викладені в постановах, ухвалених пізніше, ніж вказане рішення, на яке посилається апелянт, а тому у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в рішенні від 30.01.2019 р. по справі № 755/10947/17, саме вони підлягають першочерговому безумовному врахуванню апеляційним судом.

Також колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження позивачем було подано витяг з ІТС органів ДФС, в якому зазначено відомості щодо наявності у відповідача станом на 31.12.2018 р. податкового боргу з акцизного податку на пальне та ПДВ, але такі докази не підтверджують наявності у відповідача будь-якої податкової заборгованості ані станом на дату звернення позивача до суду з позовом у цій справі (07.12.2017 р.), ані на дату ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (13.11.2018 р.).

Більш того, як зазначалося вище, наявність податкової заборгованості є лише однією з умов для накладення арешту на кошти платника. Доказів щодо інших наявності умов (відсутність у нього майна, за рахунок якого такий борг може бути погашений, або недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за суму боргу, або якщо певне майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі) позивачем суду не надано.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 квітня 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: