Рішення

від 02.04.2019 по справі 920/931/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.04.2019 Справа № 920/931/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/931/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства По газопостачанню та газифікації Донецькоблгаз (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Південна, 1, ідентифікаційний код 03361075),

до відповідача: Приватного підприємства Делфакс (41606, Сумська область, Шосткинський район, с. Ображіївка, вул. Вишнева, 24, ідентифікаційний код 40737086),

про стягнення 6718820,30 грн. на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України,

представники сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач про стягнення з відповідача 6718820,30 грн. безпідставно (помилково) отриманих грошових коштів з призначенням платежу Сплата за юридичні послуги згідно договору № 18/01/17-1 від 18.01.2017, рах. № 18-01-17 від 18.01.2017 в т.ч. ПДВ 20% 33666,67 грн. .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені кошти позивачем перераховано відповідачеві помилково та отримані відповідачем безпідставно, а тому відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, підлягають поверненню відповідачем на користь позивача, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28.11.2018 відкрито провадження у справі № 920/931/18 та призначено підготовче засідання на 20.12.2018 з повідомленням сторін; ухвалою суду від 20.12.2018 у справі № 920/931/18 відкладено підготовче засідання на 24.01.2019.

26.12.2018 до суду надійшло клопотання № 15/1-3758 від 18.12.2018 позивача про залучення доказів до справи, а саме: виписки по банківським рахункам.

Ухвалою суду від 24.01.2019 у справі № 920/931/18 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів до 27.02.2019 та відкладено підготовче засідання на 07.02.2019.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 07.02.2019 закрив підготовче провадження у справі № 920/931/18 та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.03.2019.

04.03.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв'язку із виходом з відпустки 05.03.2019 судді Спиридонової Н.О., судом ухвалою від 05.03.2019 призначено справу № 920/931/18 до судового розгляду по суті на 02.04.2019 з повідомленням учасників справи.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав.

Копії ухвали про відкриття провадження у справі № 920/931/18 від 28.11.2018, а також ухвал від 20.11.2018, від 24.01.2019 та від 05.03.2019 у даній, що направлялись судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 41606, Сумська область, Шосткинський район, с. Ображіївка, вул. Вишнева, 24, повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області з відмітками: інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення , за закінченням терміну зберігання .

ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом, у відповідності до вимог статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , за запитом № НОМЕР_1 від 23.01.2019, станом на 23.01.2018 відповідач - Приватне підприємство Делфакс знаходиться за адресою: 41606, Сумська область, Шосткинський район, с. Ображіївка, вул. Вишнева, 24.

А тому, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду даної справи.

ОСОБА_1 зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 02.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Позивач - Публічне акціонерне товариство По газопостачанню та газифікацій Донецькоблгаз відповідно до платіжних доручень: № 22117 від 25.01.2017, № 22193 від 25.01.2017, № 22182 від 26.01.2017, № 22183 від 26.01.2017, № 22184 від 26.01.2017, № 22185 від 26.01.2017, № 22186 від 26.01.2017, № 22187 від 26.01.2017, № 22188 від 26.01.2017, № 22189 від 26.01.2017, № 22190 від 26.01.2017, № 22191 від 26.01.2017, № 22193 від 27.01.2017, № 22194 від 27.01.2017, № 22195 від 30.01.2017, № 22196 від 30.01.2017, № 22197 від 30.01.2017, № 22198 від 30.01.2017, № 22199 від 30.01.2017, № 22200 від 30.01.2017, № 22201 від 30.01.2017, № 22202 від 30.01.2017, № 22203 від 30.01.2017, № 22204 від 30.01.2017, № 22205 від 30.01.2017, № 22206 від 30.01.2017, № 22207 від 30.01.2017, № 22208 від 30.01.2017, № 22209 від 30.01.2017, № 22210 від 30.01.2017, № 22211 від 30.01.2017, № 22212 від 30.01.2017, № 22213 від 30.01.2017, № 22214 від 30.01.2017 та № 22215 від 30.01.2017 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 6718820,30 грн. з призначенням платежу Сплата за юридичні послуги згідно договору № 18/01/17-1 від 18.01.2017 року, рах. № 18-01-17 від 18.01.2017 в т.ч. ПДВ 20% 33666,67 грн. .

Позивач у позовній заяві зазначає, що він звертався до відповідача з претензією від 11.09.2017 № 15/1-2100 з вимогою щодо повернення отриманих грошових коштів, проте вимоги, зазначені в претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

ОСОБА_1 частин першої, другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій, (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами частини першої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За умовами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_1 частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ОСОБА_1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідно до платіжних доручень: № 22117 від 25.01.2017, № 22193 від 25.01.2017, № 22182 від 26.01.2017, № 22183 від 26.01.2017, № 22184 від 26.01.2017, № 22185 від 26.01.2017, № 22186 від 26.01.2017, № 22187 від 26.01.2017, № 22188 від 26.01.2017, № 22189 від 26.01.2017, № 22190 від 26.01.2017, № 22191 від 26.01.2017, № 22193 від 27.01.2017, № 22194 від 27.01.2017, № 22195 від 30.01.2017, № 22196 від 30.01.2017, № 22197 від 30.01.2017, № 22198 від 30.01.2017, № 22199 від 30.01.2017, № 22200 від 30.01.2017, № 22201 від 30.01.2017, № 22202 від 30.01.2017, № 22203 від 30.01.2017, № 22204 від 30.01.2017, № 22205 від 30.01.2017, № 22206 від 30.01.2017, № 22207 від 30.01.2017, № 22208 від 30.01.2017, № 22209 від 30.01.2017, № 22210 від 30.01.2017, № 22211 від 30.01.2017, № 22212 від 30.01.2017, № 22213 від 30.01.2017, № 22214 від 30.01.2017 та № 22215 від 30.01.2017, ним перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 6718820,30 грн. з призначенням платежу Сплата за юридичні послуги згідно договору № 18/01/17-1 від 18.01.2017 року, рах. № 18-01-17 від 18.01.2017 в т.ч. ПДВ 20% 33666,67 грн. , проте зазначеного договору між сторонами не укладено.

Для з'ясування факту вчинення договору та його змісту слід також виходити з приписів частини другої статті 205 Цивільного кодексу України, згідно з якими він може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання бажаного правового результату.

В даному випадку, позивачем перераховано відповідачеві грошові кошти, що підтверджує його волевиявлення отримувати певну послугу, однак, саме яку, зміст послуги визначено не було. В свою чергу, в матеріалах даної справи відсутні докази волевиявлення відповідача на надання визначеної позивачем послуги і саме на отриману від останнього суму коштів.

Таким чином, сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки в даному випадку сторонами не наведено обставин щодо укладення договору у спрощений спосіб, а також не надано суду доказів на підтвердження факту укладення договору № 18/01/17-1 від 18.01.2017, у зв'язку з чим, позивачем безпідставно (помилково) перераховано на рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 6718820,30 грн.

А відтак, вказані кошти перераховані позивачем помилково та отримані відповідачем безпідставно, а тому вищевказані кошти є помилково перерахованими та відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню відповідачем, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Враховуючи факт відсутності між сторонами договірних відносин, відповідач не має правових підстав утримувати відповідні грошові кошти.

На момент звернення позивачем до суду з даним позовом перерахована ним сума грошових коштів відповідачем не повернута, доказів зворотного відповідачем до суду не надано, обґрунтованих заперечень щодо позовних вимог (відзиву на позов) відповідачем також не надано суду.

Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України) .

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя статті 1212 Цивільного кодексу України) .

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.11.2018 у справі № 910/32456/15.

З огляду на те, що договірні відносини між сторонами відсутні, підстави для набуття та зберігання грошових коштів у сумі 6718820,30 грн. у відповідача відсутні та не виникнуть у нього і в майбутньому.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вищезазначені обставини є достатніми для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до пунктів 1.23, 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України № 227/95 від 16.03.1995 Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України , підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Проте, відповідач у семиденний строк помилково перераховані позивачем кошти платнику не повернув.

Таким чином, враховуючи відсутність підстав для сплати позивачем грошових коштів, позивач помилково здійснив переказ грошових коштів в сумі 6718820,30 грн. відповідачу, який в розумінні Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні є неналежним отримувачем зазначених коштів.

Оскільки позивач у встановленому порядку направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, невиконання цієї вимоги відповідачем призводить до порушення майнових прав позивача за первісним позовом.

Отже, суд приходить до висновку, що за умови відсутності між сторонами договірних відносин та факту надання відповідачем позивачу послуг на суму 6718820,30 грн., позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню з огляду на безпідставне набуття та утримання грошових коштів позивача відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою від 28.11.2018 у справі № 920/931/18 судом задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення 6718820,30 грн. та відстрочено позивачу сплату судового збору в розмірі 100782,31 грн. за подання позовної заяви у справі № 920/931/18 до ухвалення судового рішення у справі, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 100782,31 грн. покладається на відповідача та підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Делфакс (41606, Сумська область, Шосткинський район, с. Ображіївка, вул. Вишнева, 24, ідентифікаційний код 40737086) на користь Публічного акціонерного товариства По газопостачанню та газифікації Донецькоблгаз (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Південна, 1, ідентифікаційний код 03361075) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 6718820,30 грн.

3. Стягнути з Приватного підприємства Делфакс (41606, Сумська область, Шосткинський район, с. Ображіївка, вул. Вишнева, 24, ідентифікаційний код 40737086) в доход Державного бюджету України (рахунок 34311206083032, код класифікації доходів бюджету 22030101, отримувач коштів УК у м. Сумах/м. Суми/22030101, код отримувача 37970593, банк отримувача Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998) судовий збір в сумі 100782,31 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. ОСОБА_1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_2