Постанова

від 02.04.2019 по справі 916/1807/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1807/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_1.

від позивача: ОСОБА_2

від 1 відповідача: ОСОБА_3

від 2 відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України

на рішення господарського суду Одеської області від 11.01.2019р., суддя в І інстанції Лічман Л.В., повний текст якого складено 21.01.2019р. в м. Одесі

у справі № 916/1807/18

за позовом: заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

1. Державного підприємства Міністерства оборони України ,,Південьвійськбуд»

2. Приватного підприємства ,,ОСОБА_5 777»

про визнання договору недійсним, зобов'язання повернути нежитлові приміщення та скасування державної реєстрації.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України ,,Південьвійськбуд» (далі - ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» ) та Приватного підприємства ,,ОСОБА_5 777» (далі - ПП ,,ОСОБА_5 777» ), в якому просив:

- визнати недійсним договір № 19-ВБ від 31.01.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладений між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та ПП ,,ОСОБА_5 777» ;

- зобов'язати ПП ,,ОСОБА_5 777» повернути державі в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення п'ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в т.ч. шляхом виселення ПП ,,ОСОБА_5 777» з вказаних нежитлових приміщень;

- скасувати державну реєстрацію права власності ПП ,,ОСОБА_5 777» на нежитлові приміщення п'ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А (реєстраційний номер майна: 21350441, номер запису: 5761 в книзі: 70неж-100).

В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 р. № 27 на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу створено ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та затверджено статут підприємства, на балансовому обліку якого перебувала 4-х поверхова адміністративна будівля площею 1696,9 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24.07.2006 належала державі в особі Верховної Ради України. Відповідно до статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. 31.01.2007 ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» укладено договір № 19-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, предметом якого є участь приватного підприємства Браслав у фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-ти поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А та отримання у власність профінансованого паю у вигляді нежитлових офісних приміщень. Актом прийому-передачі площі нежитлових приміщень від 01.08.2007 ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» передало приватному підприємству Ліра777 , яке є правонаступником ПП Браслав , офісні приміщення 5-го поверху площею 335,6 кв.м. у вказаній адміністративній будівлі та підтвердило перерахування коштів від останнього на загальну суму 1 003 752 грн. Враховуючи викладене, на виконання умов договору № 19-ВБ від 31.01.2007, окрім участі у фінансуванні проведення реконструкції вказаної адміністративної будівлі, після оплати ринкової вартості приміщень площею 335,6 кв.м. вказаної будівлі, ПП Ліра 777 отримало від ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» у власність нерухоме майно, яке належить до державної власності, що за своєю правовою природою є відчуженням державного майна. Водночас, згода Міністерства оборони України відповідачеві ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» на укладання договорів, результатом яких є відчуження державного нерухомого майна за вказаною адресою, не надавалася, будь-яких рішень про надання повноважень директору ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» на укладання вказаних договорів Міністром оборони України не приймалось. Лист за підписом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України ОСОБА_6 від 03.02.2006 за № 10/260/1 на адресу директора ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» щодо надання згоди на проведення реконструкції з наступним переходом права власності на частину приміщень третім особам у рахунок погашення залучених пайових внесків є нікчемним, оскільки останній на час виготовлення цього листа не мав повноважень на надання дозволів на відчуження майна державних підприємств. Таким чином, договір № 19-ВБ від 31.01.2007 в частині викупу ПП Ліра 777 паю - нерухомого державного майна ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , укладено всупереч актам цивільного законодавства, якими визначено особливий порядок відчуження майна державних підприємств, а відтак спрямований на використання державної власності всупереч закону, тому згідно з ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України наявні підстави для визнання цього договору недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з визнанням недійсним договору № 19-ВБ від 31.01.2007, ПП Ліра 777 зобов'язане повернути державі в особі Міністерства оборони України спірні приміщення 5-го поверху площею 335,6 кв.м. На даний час право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано за ПП Ліра 777 . Враховуючи, що підставою для вчинення реєстраційних дій стало набуття ПП Ліра 777 права власності на вказані нежитлові приміщення за спірним договором, що не створює юридичних наслідків, з метою відновлення прав держави в особі Міністерства оборони України, як власника зазначеного нерухомого майна, запис про проведену державну реєстрацію права власності ПП Ліра 777 , внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, підлягає скасуванню

Міністерство оборони України позов прокурора підтримало, а ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» - його визнало, подавши суду відповідні заяви і пояснення.

ПП ,,ОСОБА_5 777» заперечувало проти позову посилаючись на те, що при укладенні спірного договору було дотримано вимоги чинного на той час законодавства України, зокрема, право на викуп паю отримано за результатами аукціону, дозвіл на відчуження державного майна надано уповноваженою особою Міністерства оборони України ОСОБА_6, довіреність якого скасовано лише після внесення 10.04.2006 в Єдиний реєстр довіреностей відомостей про припинення її дії, а не 02.10.2004р., як стверджує прокурор. Одночасно ПП ,,ОСОБА_5 777» не погоджувалося з тим, що обставини, встановлені судом у справі № 30/257, не потрібно доводи при розгляді даної справи, оскільки відповідачі не приймали участь у розгляді цієї справи.

Крім того, ПП ,,ОСОБА_5 777» подало заяву про застосування позовної давності до пред'явлених прокурором вимог вказуючи те, що про укладання оспорюваного договору та видачу 16.10.2007р. свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення Міністерство оборони України не могло не знати з урахуванням того, що ПП ,,ОСОБА_5 777» вже протягом 11 років відкрито користується спірними нежитловими приміщеннями, сплачує земельний податок, оплачує комунальні послуги, проводило в них капітальний ремонт, а ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» щорічно звітує перед позивачем про наявне в нього на балансі нерухоме майно. Крім того, акт контрольно-ревізійної перевірки ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» від 21.11.2008р. № 234/43/230, складений посадовими особами Міністерства оборони України, свідчить про обізнаність позивача про укладання спірного договору та отримання підприємством у власність профінансованого паю.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2019 року у позові відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

Заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою прокурор вказує те, що господарський суд першої інстанції в процесі розгляду даної справи допустив неправильне застосування норм матеріального (ст.ст. 252 - 254, 256, 257, 260, 261 ЦК України) та порушення вимог процесуального (ст.ст. 86, 236, 237 ГПК України) права та, як наслідок, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Прокурор зазначає, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно - адміністративну будівлю ДП МОУ Південьвійськбуд , розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А та наявні в ній нежитлові приміщеннями, Міністерство оборони України довідалося з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 23.08.2018 № 05/3-3869вих-18. Під час надання до суду в якості письмового доказу копії акту ревізії ДП МОУ Південьвійськбуд від 21.11.2008 №234/43/230 представником відповідача - адвокатом ОСОБА_4 не зазначено джерело її одержання, в той час як витребування документів здійснюється за адвокатським запитом, тому наведений акт документальної ревізії, наданий до суду представником відповідача в якості письмового доказу, не відповідає критерію допустимості та безпідставно прийнятий судом до уваги. Висновок суду про те, що Міністерство оборони України ще в 2007 році могло дізнатися про порушення своїх прав ґрунтується на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказами. До того ж, в ході ревізії питання відповідності вимогам закону оспорюваного договору не досліджувалося, будь-яких висновків з цього приводу в акті ревізії не міститься, чинність на час укладення спірного договору довіреності від 17.08.2004 за реєстровим № 2369 не перевірялася. Отже, судом достовірно не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач був обізнаний або міг довідатися про порушення закону під час укладення оспорюваного договору № 19-ВБ від 31.01.2007 та порушення, у зв'язку з цим, прав і охоронюваних законом інтересів, раніше ніж 2018 року, а отже встановлена законом позовна давність на момент звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не спливла, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для її застосування.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП ,,ОСОБА_5 777» заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. При цьому, відповідач зауважує, що невиявлення за наслідками внутрішньої перевірки ДП МОУ Південьвійськбуд акту контрольно-ревізійної перевірки, а також незазначення ПП „ОСОБА_5 777 джерела його одержання, жодним чином не доводить, що останній не складався та/або ревізійна перевірка не проводилась. За змістом листа Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 10.01.2019р. № 234/84 у нього існує копія акту ревізії від 21.11.2008 р. № 234/43/230, що було б неможливим у разі підробки акту. Той факт, що у Міністерства відсутні відомості з приводу того, що посадова особа, яка складала цей акт, довела до керівництва результати проведеної ревізії, не означає необізнаність Міністерства як юридичної особи щодо змісту перевірки, адже ревізор, котрий її проводив, є працівником позивача, юридично значимі дії чи бездіяльність якого породжують для Міністерства правові наслідки, в т.ч. впливають на початок перебігу строку позовної давності.

Відсутність в акті контрольно-ревізійної перевірки прямої вказівки на ПП Ліра 777 як контрагента ДП МОУ „Південьвійськбуд не спростовує те, що з тексту акту можна встановити порушення прав Міністерства, а саме вибуття з державної власності внаслідок укладання договорів пайової участі частини будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Міністра оборони України від 29.01.1998р. № 27 на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу створено ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та затверджено статут підприємства.

На балансовому обліку ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» перебувала 4-х поверхова адміністративна будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24.07.2006р. серії САА № 433675, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, належала державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності.

На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23.07.2007р. № 1445 замість свідоцтва про право власності від 24.07.2006р. серії САА № 433675 виконавчим комітетом Одеської міської ради видано нове свідоцтво від 28.08.2007р. серії ЯЯЯ № 997664, яким посвідчено, що об'єкт, який в цілому складається з будівлі літ. ,,А» , загальною площею 3135,3 кв.м, відображеної у технічному паспорті від 19.03.2007р., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в цілому належить державі, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності та знаходиться у повному господарському віданні ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» .

31.01.2007 року між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» (замовник) та Приватним підприємством ,,Браслав» (пайовик), як переможцем аукціонних торгів, правонаступником якого є ПП ,,ОСОБА_5 777» , було укладено договір № 19-ВБ на будівництво нежитлових приміщень у порядку пайової участі, предметом якого є участь пайовика в фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-ти поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А згідно рішення Одеської міської ради за № 249 від 02.03.2006р., та отримання у власність профінансованого паю в вигляді нежитлових офісних приміщень на умовах, що викладені у цьому договорі (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору пайовик зобов'язався профінансувати, як переможець аукціонних торгів, що відбулися 31.01.2007 року, будівництво офісних приміщень, розташованих на 5-му поверсі реконструйованого 5-ти поверхового адміністративного корпусу в м. Одемі, вул. Армійська, 18-А, загальною площею 328 кв.м., виходячи із вартості 1 кв.м. загальної площі - 2991,00 грн. на загальну суму 981 020 грн, в термін згідно з п. 2.3 договору, а замовник побудувати та передати у власність пайовика пакет документації в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва на власність на нежитлові приміщення площею 328 кв.м.

За умовами п.п. 2.3 та 2.4 договору факт внесення пайовиком коштів підтверджується сторонами шляхом складання відповідного акту. Замовник проводить розрахунок з пайовиком шляхом передачі нежитлових приміщень на умовах даного договору зі складанням акту прийому-передачі в термін не пізніше 30.06.2007 року.

Пунктами 1 та 2 додаткової угоди від 22.05.2007р. № 1 до даного договору передбачено наступне: ,,1. Площа офісних приміщень, вартість яких Пайовик зобов'язується профінансувати, а Замовник зобов'язується передати у власність Пайовика, визначена п.2.1 Договору, фактично становить 335,6 кв.м згідно технічного паспорту, виготовленого Одеським міським бюро технічної інвентаризації. 2. На підставі п.2.2 Договору Пайовик зобов'язується провести додаткове фінансування 7,6 кв.м із розрахунку фіксованої вартості 1 кв.м загальної площі - 2991,00 грн в сумі 22732,00 грн…» .

За актом прийому-передачі площі нежитлових офісних приміщень від 01.08.2007р. до даного договору, замовник передав, а пайовик прийняв у власність 335,6 кв.м загальної площі адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, а також замовник підтвердив фінансування пайовиком реконструкції будівлі в сумі 1 003 752 грн.

16.10.2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії САВ № 395940 про право власності на нежитлові приміщення п'ятого поверху, яким посвідчено, що об'єкт, який в цілому складається з приміщень літ. ,,А» , загальна площа 335,6 кв.м, відображених у технічному паспорті від 22.08.2007р., та розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, належить ПП ,,ОСОБА_5 777» на праві приватної власності. Підставою для набуття права власності в свідоцтві вказано договір № 19-ВБ від 31.01.2007р. з додатковою угодою № 1 до нього та акт прийому-передачі від 01.08.2007р.

10.12.2007 року право власності ПП ,,ОСОБА_5 777» на зазначене нерухоме майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 107048049 від 11.12.2017р.

02.11.2007 року замість свідоцтва про право власності від 28.08.2007р. серії ЯЯЯ № 997664, виконавчим комітетом Одеської міської ради видано нове свідоцтво серії САВ № 395982, яким посвідчено, що об'єкт, який в цілому складається з приміщень літ. ,,А» , загальною площею 714,0 кв.м, відображених у технічному паспорті від 18.09.2007р., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в цілому належить державі, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності та знаходиться у повному господарському віданні ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» .

Листом від 23.08.2018р. № 05/3-3869вих-18 військовий прокурор Південного регіону України повідомив Міністерство оборони України про встановлення обставин, які вимагають представництва в суді інтересів держави, а саме факт набуття ПП ,,ОСОБА_5 777» права власності на нерухоме державне майно на виконання договору про пайову участь у реконструкції адміністративної будівлі, укладеного ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» без попередньої згоди Міністерства.

Одночасно військовий прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом.

Як вбачається з статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 № 27 та зареєстрованого Одеським міськвиконкомом 10.03.1998р. за реєстраційним № 1534, підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства являється Міністерство оборони України - орган управління майном.

Згідно з п. 4.2 цього статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України, в редакції чинній на момент укладання спірного договору, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Разом з тим, належних доказів які б свідчили про те, що Міністерством оборони України, як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , надавалася згода на укладання спірного договору № 19-ВБ від 31.01.2007р., в результаті якого відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, сторонами до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Наявний в матеріалах справи лист від 03.02.2006р. № 10/260/1 за підписом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства ОСОБА_6, в якому визнано слушною пропозицію директора ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» провести заходи по реконструкції будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А за рахунок пайових внесків третіх осіб, не є належним доказом надання такої згоди органу управління, оскільки видана ОСОБА_6 довіреність від 17.08.2004р., якою останній був наділений повноваженнями щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств, розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004р. № 6828/з була скасована.

Вказана обставина встановлена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. у справі № 30/257, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010р., і вказана обставина має преюдиціальне значення під час розгляду даної справи згідно з ч.4 ст.75 ГПК України, адже в обох справах приймає участь Міністерство оборони України, стосовно якого встановлено зазначену обставину.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 7 ст. 179 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч. 3 ст. 207 ГК України).

Статтею 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Здійснивши аналіз положень статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , встановлену ч. 5 ст. 75 ГПК України заборону відчуження належного йому державного майна без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить, та встановивши відсутність такої згоди, колегія суддів вважає, що зміст оспорюваного правочину суперечить приписами ч.5 ст.75 ГК України.

Враховуючи викладене, закріплену законодавством (чинним на момент укладення спірного договору) заборону щодо відчуження спірного державного майна без попередньої згоди органу управління таким майном, та, що за спірним договором ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» без згоди Міністерства оборони України було відчужено державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, колегія суддів приходить до висновку, що такий договір № 19-ВБ від 31.01.2007р. на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладений між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та ПП ,,ОСОБА_5 777» , суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає визнанню недійсним згідно з ст. ст. 215, 203 ЦК України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ПП ,,ОСОБА_5 777» подавалася заява про застосування позовної давності (а.с. 106-108).

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічна правова позиція викладена у п. 76 постанови ОСОБА_7 Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17).

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірним майном і здійснення контролю за нею не змінює порядку перебігу позовної давності.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ОСОБА_7 Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванні таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Враховуючи викладене, а також правові висновки, викладені у постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, які колегія суддів бере до уваги в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, позовна давність у даному випадку розпочинається з моменту коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у даному спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Прокурор звернувся з позовом до суду у серпні 2018 року. Уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Міністерство оборони України.

ПП Ліра 777 подало до суду першої інстанції заяву про сплив строку позовної давності.

Колегія суддів наголошує, що безпосередньо на позивача покладено обов'язок з управління та обліку державного майна. Отже, позивач, як розпорядник державного майна, зобов'язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 6.1.4 статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998р. № 27, передбачено здійснення контролю органом управління майном, тобто Міністерством, за ефективністю використання, збереженням закріпленого за підприємством майна.

Згідно з ст. 6 Закону України ,,Про управління об'єктами державної власності» , який набрав чинності 18.10.2006р., до повноважень органів управління віднесено затвердження статутів (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснення контролю за їх дотриманням (п.3 ч.1 ст.6); забезпечення проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур (п.8 ч.1 ст.6); здійснення контролю за діяльністю господарських структур (п.10 ч.1 ст.6); ведення обліку об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів (п.11 ч.1 ст.6).

Судом установлено, що 16.10.2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво серії САВ № 395940 про право власності ПП ,,ОСОБА_5 777» на нежитлові приміщення загальною площею 335,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А. Підставою для набуття права власності в цьому свідоцтві вказано договір № 19-ВБ від 31.01.2007р. з додатковою угодою № 1 до нього та акт прийому-передачі від 01.08.2007р.

10.12.2007 року право власності ПП ,,ОСОБА_5 777» на зазначене нерухоме майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво від 16.10.2007р. серії САВ № 395940.

02.11.2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії САВ № 395982 про право власності держави в особі Міністерства оборони України на об'єкт нерухомого майна загальною площею 714,0 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, замість свідоцтва про право власності від 28.08.2007р. серії ЯЯЯ № 997664, яке посвідчувало право власності держави на об'єкт нерухомого майна площею 3135,3 кв.м., розташований за вказаною адресою.

Відтак, ще в 2007 році шляхом направлення запитів до виконавчого комітету Одеської міської ради, яким видавались свідоцтва про право власності на нерухоме майно, або шляхом отримання відомостей із загальнодоступного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач міг дізнатися про незаконне відчуження на підставі спірного договору на користь ПП ,,ОСОБА_5 777» частини приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в результаті чого обсяг власності держави зменшився.

Натомість такі дії, спрямовані на перевірку як документального оформлення прав власності на державне нерухоме майно, так і фактичного ним користування ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» або іншими особами, в ході якої було б виявлено відкрите володіння нерухомістю з 2007 року ПП ,,ОСОБА_5 777» , позивачем внаслідок неправомірної бездіяльності не вчинялися, всупереч закріпленому в ст.6 Закону України ,,Про управління об'єктами державної власності» та в п.6.1.4 статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» обов'язку, зокрема, вести облік майна, контролювати ефективне його використання тощо.

Водночас, з акту від 21.11.2008 року № 234/43/230 документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за період з 01.10.06 по 18.11.08, проведеної ревізорами Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України вбачається, що станом на момент проведення цієї ревізії Міністерству оборони України було достовірно відомо про укладання відповідачем ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за результатами проведених аукціонів договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, з правом викупу паю замовника. В цьому акті зазначено, що після виконання умов зазначених договорів пайовиками, між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень цієї будівлі та останнім передавався пакет правовстановлюючих документів у обсязі достатньому для оформлення свідоцтв про право власності на нежитлові офісні приміщення, розташовані в цій будівлі. До проведення вищезазначеної реконструкції, ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» належала 4-х поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м., а після реконструкції, введення об'єкта в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у Підприємства залишилося 714,0 кв.м. нежитлових приміщень, на які останньому виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності від 02.11.2007р.

Саме один із таких правочинів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, з правом викупу паю замовника, вказаний прокурором в якості підстави вибуття спірного майна з власності держави і в даному позовному провадженні. Отже, щонайменше з листопада 2008 року, позивач очевидно знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна на користь відповідача ПП Ліра777 та, відповідно, про порушення внаслідок цього прав держави.

Проте, з моменту проведення документальної ревізії і складання акту від 21.11.2008 року № 234/43/230 і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло майже 10 років, що є істотним пропуском строку позовної давності. При цьому позивач взагалі не навів жодних причин пропуску такого строку, обмежившись лише посиланням на те, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на спірне нерухоме майно довідався лише з листа заступника військового прокурора від 23.08.2018р. № 05/3-3869вих-18. Проте, таке твердження спростовується вищевикладеним.

У контексті вищевказаного апеляційний суд, як джерелом права, керується практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в рішенні від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", предметом розгляду якого були правовідносини стосовно державного майна колишнього РСР, яке було зареєстровано за профспілковими організаціями та у подальшому витребувано у приватної особи на підставі судового рішення за позовом прокурора у власність держави. У вказаній справі Судом констатовано порушення Державою Україна статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння майном.

Зокрема, Суд вказав на непослідовність дій держави, яка спочатку через свої уповноважені органи здійснювала реєстрацію права власності за профспілками на майно, після чого за спливом тривалого проміжку часу через органи прокуратури заявляла своє право власності на це майно. Суд звернув увагу на те, що однією з причин виникнення такої ситуації є відсутність в Україні закону, який би регулював правовий статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію цього майна. Одночасно Суд наголосив, що прорахунки та помилки державних органів повинні слугувати на користь потерпілих, тобто допущені державою помилки не можна виправляти за рахунок приватних осіб. Суд також зазначив, що не розуміє, чому держава чекала так довго, щоб відновити своє право власності (у цій справі мова йшла про період у 9 років).

Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене та приписи пункту 4 статті 267 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає, що пропуск прокурором строку позовної давності допущений без поважних причин, а тому порушене право держави не підлягає захисту.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі № 916/1326/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду про те, що у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ПП Ліра 777 , вимога прокурора визнати недійсним договір № 19-ВБ від 31.01.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладений між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та ПП ,,ОСОБА_5 777» , задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов: а) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, б) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна або якщо такі підстави відпали (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Оскільки між відповідачами у даній справі було укладено договір № 19-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі від 31.01.2007р., який недійсним не визнано, а нежитлові приміщення п'ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, які прокурор просить повернути державі, отримані ПП ,,ОСОБА_5 777» у власність у вигляді профінансованого паю за результатами виконання даного договору, то такі нежитлові приміщення набуто останнім за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

У зв'язку з цим не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування державної реєстрації права власності ПП ,,ОСОБА_5 777» на нежитлові приміщення п'ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А (реєстраційний номер майна: 21350441, номер запису: 5761 в книзі: 70неж-100).

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника були предметом дослідження й оцінки місцевим судом та обґрунтовано не прийняті до уваги, з огляду на таке.

Не виявлення за наслідками внутрішньої перевірки ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» акту від 21.11.2008 року № 234/43/230 документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за період з 01.10.06 по 18.11.08, а також не зазначення представником відповідача джерела його одержання, жодним чином не доводить, що цей акт не складався та/або що документальна ревізія ревізорами Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України не проводилася. Так, на останньому (23) аркуші цього акту міститься відмітка про те, що один примірник акту отримав керівник ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» ОСОБА_8 20 листопада 2008 року, засвідчена підписом цієї посадової особи.

У листі Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 10.01.2019р. № 234/84 повідомляється, що у нього зберігається копія акту документальної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» від 21.11.2008 року № 234/43/230, засвідчену копію з якого на 23-х аркушах разом з цим листом надано адресату.

Відсутність в Департаменті документів, які підтверджували б факт доведення до керівництва Міноборони України результатів зазначеної ревізії, жодним чином не свідчать про необізнаність останнього як юридичної особи з її результатами, з огляду на те, що ревізори Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України, які проводили ревізію, є штатними працівниками позивача, юридично значимі дії чи бездіяльність яких породжують для Міністерства правові наслідки, в т.ч. впливають на початок перебігу строку позовної давності.

Відсутність в цьому акті документальної ревізії прямої вказівки на ПП ,,ОСОБА_5 777» , як контрагента ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за договором, не спростовує той факт, що ревізією було встановлено: про укладання останнім за результатами проведених аукціонів договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, з правом викупу паю замовника; що після виконання умов зазначених договорів пайовиками, між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень цієї будівлі та останнім передавався пакет правовстановлюючих документів у обсязі достатньому для оформлення свідоцтв про право власності на нежитлові офісні приміщення, розташовані в цій будівлі; що до проведення вищезазначеної реконструкції, ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» належала 4-х поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м., а після реконструкції, введення об'єкта в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у Підприємства залишилося 714,0 кв.м. нежитлових приміщень, на які останньому виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності від 02.11.2007р., тобто, про вибуття з державної власності внаслідок укладання договорів пайової участі частини цієї будівлі. І саме один із таких договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, з правом викупу паю замовника, вказаний прокурором в якості підстави вибуття спірного майна з власності держави у даній справі.

Щодо твердження прокурора про те, що господарським судом було неправильно застосовано норми матеріального права - 252 - 254, 256, 257, 260, 261 ЦК України та порушено вимоги процесуального права - ст. ст. 86, 236, 237 ГПК України, то вони є безпідставними, адже, господарським судом було прийнято рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права. Незгода прокурора з рішенням господарського суду та бажання винесення нового рішення про задоволення позову у справі не є доказом неправильного застосування судом вказаних ним норм права.

Також, судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі і доводи апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовують.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 03.04.2018 у справі № 914/758/17, від 22.01.2019 у справі № 916/400/16 то необхідно зазначити, що прокурором не доведено в чому оскаржувані рішення не відповідають чи суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у цих постановах, адже у вказаних прокурором справах ОСОБА_7 Верховного Суду та Верховний Суд виходили з інших фактичних обставин справи, встановлених судами при їх розгляді, ніж ті, що були встановлені судом у даній справі.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування правильного рішення місцевого суду відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 7 929 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 11 січня 2019 року у справі № 916/1807/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 03.04.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

ОСОБА_5